Раді Вас бачити!

Нарешті робочий день добіг до кінця — на годиннику без десяти хвилин шоста вечора. Вийшовши із будівлі, Віктор зробив глибокий вдих морозне повітря. Сонце вже повністю зайшло, і зима знову взялася панувати. З такими темпами незрозуміло, коли нарешті з'являться теплі промені й сніг зрушить із місця.

Через шалений вир подій він не одразу згадав, що дещо забув. Щойно сів у машину й поглянув на панель приладів — осяяло: затори в місті стояли замертво, а він мав бути у Леони через десять хвилин. Запізнюється. Від цієї думки всередині знову ворухнулося роздратування, що тільки-но відпустило. Він терпіти не міг порушувати власні дедлайни. На додачу її номера він просто не пам'ятав, а до контактів нового телефона іще не вніс, тож попередити не міг. Різко викрутив кермо, втиснув педаль газу в підлогу й рушив на другу частину міста — забирати дружину з роботи.

***

У Леони весь день був наче в дурдомі. Відколи Віктор поїхав із її офісу, а вона сіла у своє крісло — не мала й хвилини перепочинку. Навіть перекусити часу не знайшлося. Потрібно було розгрібати роботу, яка накопичилася за час її відсутності. А після конференції виявилося, що проблеми таки виникли в її модельному агентстві — і дуже серйозні. До того ж вони вимагали негайного вирішення. Роздратування зростало в геометричній прогресії від усвідомлення, що цього всього не сталося б, якби батьки не вирішили замкнути її з Віктором у гірському будиночку.

Стиснувши зуби, Леона завмерла — її увагу привернула модель, яка вже п'ятнадцять хвилин стояла в кабінеті. Від неї та ще від кількох людей Леона добивалася правди, щоб дістатися до кореня проблеми й закрити останнє питання, яке лишалося без уваги за весь день.

- Ви розумієте, у мене тоді була температура. Фактично я була присутня на підписанні контракту дуже хвора, - різко закинула за спину довге волосся брюнетка. Її сірі очі були холодними й роздратованими вже самим фактом того, що доводиться звітувати через помилки інших. Вона була впевнена у власній невинуватості й хотіла переконати в цьому всіх довкола.

- Тобто факт хвороби ти озвучувала це своєму менеджеру й напряму говорила Камелії?

- Ага, - без докорів сумління стояла в розслабленій позі, зовсім не боячись начальниці. Була впевнена, що через таку дрібницю її не звільнять.

- І те, що ти під час важливої зустрічі замість того, щоб прийти вчасно, запізнилася на годину. Мало цього ще й нагло заявила, що ти не поспішала, бо були лише сходи. А тобі незручно йти на третій поверх у нових підборах, і вони мали подумати про це завчасно. Цього було мало так ти, ще проігнорувала рекомендації менеджера промовчати й сказала, що їхній офіс виглядає дуже бідно, і що ти сподіваєшся, що в них вистачить грошей виплатити всю суму за контрактом. Це все вина твоєї температури, а не твого противного характеру? - сталевий тон вогняноволосої та холодний погляд темно-зелених очей враз насторожили модель.

- Але ж я не винна, що їхній головний офіс виглядає як бідний склад,- сказала так, наче це сильний аргумент на її захист.

Почувши це, Леона заплющила очі й провела язиком по зубах. Намагалася стриматися й не зірватися на цю безголову дівчину. Порахувавши подумки до десяти, нарешті відчула, що контроль над емоціями знову в її руках. Важко зітхнула й почала пояснювати, як малій дитині:

- Марино…

- Я взагалі-то Маріель, - перебила та.

Леона так стиснула руки, що короткий манікюр врізався в долоні. Стрималася з останніх сил, щоб не зірватися на крик. Це збалмошене дівчисько входило до топ-трійки тих, хто приносив найбільші гроші її агентству. Та користь від неї вже майже зрівнялася зі шкодою для репутації фірми. Зжавши й розжавши кулаки, Леона поглянула на брюнетку: миловидна зовнішність, багатообіцяючі задатки. Все ж вирішила дати їй шанс.

- Маріель, якщо ти й далі дозволятимеш собі так спілкуватися зі мною та бізнес-партнерами — станеш звичайною Мариною. Тією, яка ще півтора року тому була просто гарною дівчинкою з невеликого міста. Ти і твій менеджер безпосередньо винні у втраті контракту з косметичною компанією. Та я, вже зв'язавшись із ними, скоригувала ситуацію й максимально згладила кути. У тебе є останній шанс виправити все — перш ніж я викреслю тебе зі списків своїх моделей.

- Але я ж дуже відома… - її різко перебили, піднявши руку.

- Поки що, - відрізала та, цим справді налякавши брюнетку. - Знаєш, чим відрізняються топові моделі від звичайних? - дівчина нервово покусувала нижню губу. Леона пояснила: - Топові моделі не забувають, звідки починали, і як легко скотитися назад. Вони знають, що довкола є багато конкурентів, які легко займуть їхнє місце. Сподіваюся, ти мене зрозуміла.

Маріель і так мала білу шкіру, але тепер іще більше зблідла. Леона підсумувала для себе: мозок у неї є, і не лише для краси. То ж не все втрачено.

- Повернення цього контракту — не тільки моя робота. Рвати жопу, щоб усе налагодити, повинні насамперед вині: ти та твій менеджер, - врізалася поглядом у її сірі очі. - Тому іди до менеджера, зв'яжіться з представником фірми й вибачайтеся. Як саме — мені байдуже. Повзатимеш на колінах, плакатимеш, хоч роздягнешся перед ними. Але ти повинна правильно скористатися шансом, який я вибила, поговоривши з власником цієї компанії.

Нижчим тоном, вже з посмішкою, додала:

- Ти повинна відпрацювати кожне слово, яке злетіло з твоїх симпатичних вуст, не думаючи про наслідки. І викластися в сотню разів більше, ніж зазвичай, за мої вибачення. Ті, що мені довелося вимовляти протягом тридцяти двох хвилин розмови. Зрозуміла?

Від такої начальниці брюнетка зігнулася, похилила голову й кивнула на знак згоди. Леона втомлено махнула рукою:

- Все, іди. Чекаю на результат, - глянула на годинник: було вже 17:40.

Важко зітхнула, усвідомивши, що знову засидиться й не піде вчасно із роботи. Після цього взялася до оформлення документів.

У двері постукали — й за дозволом увійшли.