Раді Вас бачити!

За лічені хвилини він встиг до робочого місця дружини ще до утворення заторів. Неквапливо вийшовши з машини, вже збирався йти в середину будівлі, як побачив дружину, яка на милицях ішла до нього. Підійшовши впритул, поцікавився:

- Ти що, знала, коли я приїду?

Її зелені очі здивовано глянули на шатена.

- Бачу, настрій у тебе вже не надто гарний, що ти вже причеплюєшся до того, що я вчасно. Подивися на годинник. Логічно, що такого пунктуального як ти потрібно чекати хвилина в хвилину, - він поглянув на банер, де якраз у куточку світилася позначка 18:00.

- І справді, - куточками вуст посміхнувся він і допоміг дружині сісти в салон.

Щойно він зайняв водійське місце й завів двигун, із важкого хмарного неба почав падати швидко мокрий сніг.

- Боже, та коли вже настане справжня весна? - невдоволено пробубніла Леона, розглядаючи дорожки від розтопленого сніга на лобовому вікном.

- Ще тільки друге березня, - м'яко нагадав Віктор. - Ти надто багато вимагаєш від природи, яка ще зовсім нещодавно лютувала зимовими морозами.

Чоловік плавно вивернув кермо на головну дорогу й, не зводячи очей із траси, додав:

- Якщо ти не проти, ми заїдемо в одне місце. Мені конче треба туди заскочити перед тим, як поїдемо додому. Якщо ти проти. Без проблем, я спочатку відвезу тебе в якийсь ресторан чи до нашої квартири.

- Їсти я не хочу, та й мені не важко почекати, якщо це ненадовго. А куди саме?

- У спортзал до мого давнього знайомого. Не повинні, ми там довго затримаєматися.

Така пропозиція здалася Леоні дивною, та, вже погодившись на поїздку, вона вирішила не сперечатися. Її власна поступливість у цю мить здавалася абсолютно нераціональною. Полум’яноволоса дівчина відвернулася до вікна, але її роздратування раптом змінилося глухим, прихованим інтересом. Віктор уперше віз її кудись за власною ініціативою.

Невдовзі вони виїхали на саму околицю міста. Через мокрий сніг, який раптово повалив стіною, видимість стала майже нульовою. Склоочисники ледве встигали справлятися з важкими налиплими пластівцями. Віктор припаркувався біля входу в масивну металеву споруду, яка зовні більше скидалася на величезний ангар чи склад.

- Почекай мене тут, я швидко, - кинув він.

Вийшовши з машини, Віктор стрімким кроком зник за відчиненими дверима будівлі. Зайшовши всередину, він помітив, як сніг, що налип на одяг, швидко розтав від тепла. На порозі його зустріли хлопці, які вже йшли з роздягальні до спортзалу.

- О, пропажа повернулася! - всі були раді знову бачити Віктора.

- Я ненадовго, - і, потиснувши всім руку, він помітив одного з молодших хлопчаків.

- Шкода. Думав, у мене випав шанс поборотися з легендою, — та на його голову вклали руку й потріпали по волоссю останій чоловік якій вийшов із роздягальні. Він був вищій на пів голови Віктора і повчально проговрив хлопцеві.

- Ще малий — не доріс до нього. Іди вже розігрівайся, - і всі слухняно пішли до зали.

- Привіт, Вовк.

- Ну привіт, - оцінивши вигляд друга, який явно промок у своєму пальті, додав: - Ходімо проведу урок виховання і я тобі пику наб'ю, як і обіцяв.

Віктор зиркнув у бік виходу.

- Я не можу, там на мене чекають.

- То запрошуй сюди. Я сьогодні не налаштований говорити про роботу. Та й від Карі вже все почув, що потрібно було. Якщо підеш зараз — ображусь, - і пішов за рештою.

Шатен важко зітхнув і тихо промовив:

- Чому мене оточують самовільні придурки? Де я прорахувався? - і пішов назад.

Віктор вернувся тримаючи в руках велику парасольку. Не зважаючи на те, що сам уже встиг підмокнути, він дбайливо відчинив пасажирські двері й розкрив купол над Леоною.

- Мені потрібно більше часу побути там, ніж розраховував на початку. Якщо хочеш — ходімо зі мною, або можеш залишитися й почекати тут.

- Ні, я краще піду всередину, - скористалася, моментом задовольнити інтерес, якій ріс поки не було видно Віктора.