Раді Вас бачити!

Дівчина, переживши шок, почала оговтуватися. Заворушилася, намагаючись без різких рухів вирватися з небажаних обіймів. Його руки відпустили, і, відійшовши, вона змогла розвернутися та поглянути на свого рятівника.

Той, напівзігнутий, спробував піднятися, але різкий біль у боці змусив його знову опуститися. Вона швидко скоротила дистанцію, яку щойно сама створила, й почала роздивлятися його білу футболку. Виявилося, що він наштрикнувся спиною на металевий предмет. Хоч рана була неглибокою, проте залишила довгий поріз. Піднявши одяг, Леона хотіла оцінити ситуацію. Із рани невпинно лилася багряна кров, яка вже зафарбувала футболку й стікала вниз, гублячись у складках сірих спортивних штанів. Через кров майже нічого не можна було розгледіти.

Дівчина почала гарячково думати, де в будинку може бути аптечка. Коли милася у ванній, нічого схожого не помітила. Отже, залишалося два варіанти: ця кімната або кухня.

Не гаючи часу, вона пробіглася поглядом по полицях і речах, що валялися на підлозі. Не знайшовши нічого схожого на медичне приладдя, вирушила до кухні. Там хаотично відкривала шухляду за шухлядою, аж поки нарешті у верхній не знайшла аптечку. Розкривши її, швидко відшукала потрібне й повернулася до постраждалого.

Коли його залишили самого, він спробував ще раз піднятися. Та в голові закрутилося, і, перехопивши рукою найближчу металеву опору, він ледве втримався на ногах. На одне око стало гірше бачити, й, провівши рукою, він зрозумів, що це через власну кров.

Коли в кімнату повернулася ця фурія, вона теж помітила, як по його обличчю, від лінії волосся, стікала тонка доріжка крові. Цього разу не розгубившись, вона підбігла й перекинула його руку собі на шию. Впевнено промовила:

- Давай, тобі потрібно лягти, щоб я могла обробити всі твої рани. Тому обпрись… - наполягала на своїй допомозі.

Він скептично глянув на неї. Як таке тендітне тіло могло потягнути бодай половину його маси?

Піднявши руку з її шиї, він рушив уперед, дорогою опираючись на все, що могло витримати його вагу: полиці, дверний косяк. Так, з горем пополам, йому вдалося вийти з кімнати. Та вже тут він відчув, що сили закінчуються, а адреналін остаточно вичерпався. Зібравши останні крихти, він спромігся зробити ще кілька кроків і дістатися до дивана.

Впавши на живіт, він почав чекати на допомогу від дівчини, адже сам уже потроху втрачав свідомість. Напевно, коли рятував її, не помітив, як щось важке впало йому на голову, спричинивши травму. І саме через це в нього паморочилося в голові й почало нудити. З його сьогоднішньою «вдачею» — або щось було надто важким, або надто влучно приклало по голові Віктора.

Леона підійшла до лежачого чоловіка й вирішила спочатку зайнятися спиною, адже та рана й досі сильно кровоточила. Це було видно по білій футболці, на якій пляма невпинно розросталася, та по штанах, що багровіли в місці, де стікала кров. Відклавши рану на голові, вона обережно підняла футболку. Її погляду відкрилася не найкраща картина: рана була досить глибокою, шкіра розійшлася в різні боки.

Швидким рухом відкривши бинти, вона обробила їх антисептиком і відразу налила його на рану. Від чоловіка почувся болісний стогін, але це її не зупинило. Витерши кров, вона переконалася, що всередині не залишилося шматків металу чи сторонніх предметів. Упевнившись у цьому, Леона взяла медичний степлер, який, на щастя, був у аптечці, й почала натискати. Після першого клацання Віктор застогнав голосніше й проричав від болю.

- Ти що, не знайшла знеболювального? По живому зашиваєш! — він люто глянув на неї з того кута, який дозволяв не підніматися.

- Не думала, що ти така вже дівчинка, - із кривавою посмішкою парирувала вона, приставивши степлер. Та все ж не натиснула вдруге: зжалившись, дістала мазь, яку принесла із собою, й нанесла навколо рани. Потім продовжила натискати тримаючи краї рани.

- Та вона ж ще не подіяла! - проричав він.

- Немає часу, - відрубала вона й швидкими рухами закрила останні краї рани.

Дівчина ще раз обробила рану антисептиком і маззю, після чого заклеїла все великим пластирем. Закінчивши з цією раною, підняла решту футболки. На спині вже проступали синюваті плями — майбутні синці. Неприємно, але цим можна було зайнятися і пізніше.

Піднявшись, вона сіла біля його голови й підтягнула його на свої коліна. Він уже зовсім не пручався, адже зрозумів: сперечатися з нею зараз було б дорожче, та й голова дедалі сильніше гуділа від болю. Завдяки її маніпуляціям він уже не хотів спати, та це було не від полегшення — рана жахливо боліла, а в голові наростав гул.

Дівчина делікатно почала оглядати його голову, щоб знайти джерело крові, яка стікала на обличчя. Виявилося, що це була невелика садина: неглибока, але достатня, щоб із неї ледь-ледь бриніло.

Продезінфікувавши рану антисептиком, вона приклала бинт і з горем пополам змогла зупинити кровотечу. Перевірила, чи не була зачеплена кістка черепа — виднілася лише глибоко здерта шкіра. Від цього видихнула з полегшенням.

З аптечки, розкладеної на дивані, дістала спрей для загоєння невеликих ран. Прокрутивши в голові всі «за» і «проти», все ж вирішила використати його. Від спирту рана різко защипала, і в Віктора урвався терпець. Попри біль у спині він різко піднявся, вихопив із її рук балончик і, дивлячись прямо в її зелені очі, прохрипів:

- Все, дякую, далі сам, - буркнув він і дістав мазь для знеболювання, яка лежала окремо на дивані, почавши мастити рану на голові, стараючись не нашкодити ще більше.

- Але ж я ще не все передивилася. Може, в тебе є якісь глибокі рани… - промовила вона й потягнулася до його штанів.