Раді Вас бачити!

На парковці їх уже чекала інша машина. Range Rover SVAutobiography чорного кольору стояла на місці вчорашньої. У дівчини з'явилося здивування на обличчі, й, побачивши це, Віктор пояснив:

— Зазвичай мій помічник о шостій ранку міняє машину на іншу з моєї колекції. Не люблю їздити на одній і тій самій, набридає відчуття одноманітності.

— То ти, виходить, колекціонуєш не лише віскі, а й машини? — запитала Леона.

Віктор відчинив перед нею пасажирські двері й з напівусмішкою запитав:

— Звідки такий інтерес до мене?

— Та нічого особливого, просто дивуюся, скільки всього дізнаюся про свого законного чоловіка аж на третій рік нашого спільного життя.

Дорога за місто пролетіла швидко, і вже за дві години вони були на місці. Через різке потепління весь білий сніг на вулиці перетворився на кашу. Лід також зсунувся, і всі невдоволено чвакали взуттям по розталих калюжах. Люди залишалися в теплих речах, адже було незрозуміло, чого чекати від цієї погоди протягом дня.

Щойно машина зупинилася, Леона відчинила двері й почала вибиратися назовні. Її чоловік поспішив на поміч.

— Мені, може, краще тебе перенести? — він глянув на свої дорогі шкіряні туфлі, що грузли в суміші снігу й води. І Леона кинула на це свій погляд.

— Немає льоду, немає й заборони від лікаря пересуватися самостійно, — з усмішкою переможниці відповіла вона на це все. — Та й он там, мої роздовбаї, — вказала в бік невеликої групки людей, які переминалися з ноги на ногу біля входу у велику білу багатоповерхівку. Хмикнула вона. — Вони мені, якщо що, допоможуть.

— Впевнена, що моя допомога точно не потрібна?

— Та посидь уже мовчки в машині, чесне слово. Дістав, — буркнула вона, зачиняючи за собою дверцята.

Перехопивши зручніше свої опори, Леона рішуче покрокувала до команди.

Віктор вернувся в салон машини. Раптом задзвонив його телефон. На екрані висвітилося ім'я абонента «Карі».

— Куди ти знову зник? — почулося зі слухавки, як тільуи він взяв слухавку.

— Розберися з поточними справами в офісі. Передай, що я сьогодні на виїзді.

— А якщо по факту?

— Я справді на виїзді в іншому місті. Треба було допомогти Леоні. Та й до адвоката заскочу заодно.

На тому кінці дроту повисла здивована пауза.

— Ем… з тобою все добре?

— З чого такі питання? — Нахмурившись, шатен глянув на екран машини, де висвітилося фото абонента. Той стояв, посміхаючись у своїй дурнуватій манері, одягнений у гавайську сорочку та джинсові шорти. Це був день, коли вони вперше виїхали разом із ним в іншу країну. Із спогадів вирвав невпевнений голос хлопця.

— Ну, щоб ти забив на роботу через чиїсь проблеми й поїхав казна-куди… Це взагалі на тебе не схоже.

— Чому ж не схоже? Я допомагаю не комусь, а своїй дружині, — спокійно відрізав Віктор. — Раніше я цього не робив лише тому, що вона не просила.

— Ну-ну, — скептично хмикнув друг.

— Добре, як повертатимуся в місто — наберу, — і скинув виклик.

Попереду було кілька годин очікування. Від нудьги він озирнувся довкола й помітив через дорогу великий торгово-розважальний центр. Постукавши пальцями по керму, Віктор усе ж вирішив піти, вимкнув запалювання й, стараючись остаточно не вимочити своє взуття, попрямував туди.

***

Підніматися на третій поверх на одній нозі, нехай і підтримуваною переляканими співробітниками, було тим ще випробуванням. Леона йшла, міцно зціпивши зуби й долаючи сходинку за сходинкою. Попутно вона подумки давала собі обіцянку, що кожен, хто винен у цьому, отримає ще більше у відповідь.

Нагорі їх зустріла секретарка в синій фірмовій формі та з бездоганно зачесаним волоссям. Вона професійно посміхнулася й вказала рукою напрямок:

— Раді вітати вас у нашому офісі. Проходьте, будь ласка, за мною.

Леона акуратно перехопила милиці, забрала в Міли свої речі й рушила слідом, намагаючись не відставати. Попри те, що рудоволоса втомилася й буквально змокріла від фізичного перенавантаження, зовні вона залишалася втіленням стальної впевненості, і привітна, робоча посмішка відразу з'явилася на лиці Леони. За всі роки практики це вже дійшло до автоматизму.

У просторому кабінеті їх чекав лисуватий, надміру гладкий чоловік. Його круглий живіт заважав йому нормально сидіти в кріслі, тому він фактично напівлежав у ньому. Поруч стояли дві симпатичні дівчини в офісних костюмах з короткими спідницями, явно набагато молодші за свого боса.

— Доброго дня вам! — чоловік маслянистим поглядом пройшовся по фігурі Леони й, помітивши милиці, здивовано підняв брови. — Щось сталося?

Леона повільно підійшла до дивана навпроти його крісла й, обережно вмостившись, відповіла з легкою посмішкою:

— Так, підступна крига мене трохи підкосила.

— Хо-хо-хо! А я був упевнений, що перед такими гарячими жінками, як ви, навіть сувора зима відступає.

— Що ви, пане Федоре, я звичайна жінка й такої магії не маю.

— Шкода, дуже шкода. Ваше тіло настільки спокусливе, що мені вже гаряче стає в цій кімнаті, — його масні жарти відверто дратували Леону, але вона майстерно тримала маску.

— Що ж, я рада, що завдяки моїй присутності ви сьогодні зможете зекономити на опаленні, — парирувала вона.

— Хе-хе-хе, як завжди, гостра на язик! — чоловік раптом вирівнявся й миттєво змінив тон на суто діловий. — Ну що ж, пані Леоно, давайте нарешті підпишемо наші папери.

— Із задоволенням.

За лічені хвилини контракт, який через дурість Марини ледь не знищив репутацію її модельного агентства, був офіційно підписаний. Потиснувши Леоні руку, Федор, дивлячись прямо в очі їй, спокійно, але твердо додав:

— Сподіваюся, надалі ви краще виховуватимете своїх дівчат, щоб вони вміли поводитися професійно. Мені, звісно, було приємно вчора ввечері почути вибачення від Маріель таким ніжним голоском, але її витівка в перший день підписання — це неприпустимо.

— Повністю згодна з вами. Через цю травму я не змогла особисто все проконтролювати, але запевняю, подібне більше не повториться.

Щойно двері кабінету зачинилися, люб'язна посмішка миттєво злетіла з обличчя рудоволосої. Відійшовши на безпечну відстань, вона різко зупинилася й кинула через плече, навіть не повертаючись:

— З сьогоднішнього дня, пане менеджер, для вас починається відлік двох тижнів. Потім ви звільнені. Рекомендую використати цей час на пошуки нової роботи.

— Але… — заїкнувся було чоловік, чим спричинив різку зупинку начальниці. Вона повернулася до трьох поки що її співробітників.

— І чути нічого не хочу! А ти, Маріель, відсьогодні на випробувальному терміні. Якщо через тебе або когось іншого знову виникнуть проблеми із цим контрактом — будеш відповідати власною головою.

Брюнетка так втягнула голову в плечі, що здавалася зовсім крихітною. Леона перевела суворий погляд на другу підлеглу:

— А тобі, Міло, треба серйозно попрацювати над навичками кризового менеджменту. Ти згадала про свої контакти лише після того, як я на тебе натиснула, а до цього й пальцем не поворухнула. Ще одна така помилка і ти теж шукатимеш нову роботу. А тепер вільні.

Міла спробувала підійти, щоб підтримати її під лікоть, але Леона різко висмикнула руку:

— Я сказала — вільні.

Вона злобно зиркнула на трійцю, і ті, зніяковіло згорбившись, швидко покрокували вниз сходами.

Коли Леона виговорила все, що накипіло, їй нарешті стало трохи легше дихати. Вона підійшла до сходів і почала повільно, сходинка за сходинкою, спускатися. Самій долати цей шлях було пекельно важко, але ще важче було терпіти співчутливі чи глузливі погляди сторонніх — на кшталт того жирного мерзотника в кабінеті. Подумки проклинаючи все на світі, вона дісталася майданчика другого поверху й зупинилася перевести подих.

Звичайно, на руках у Віктора вона б уже давно пролетіла ці сходи, але її до смерті задовбала роль безпорадної жертви.

Раптом у тиші сходового майданчика луною віддалися важкі, швидкі кроки. Вони стрімко наближалися. У глибині душі Леони, так глибоко, що вона сама цього ще не усвідомлювала — спалахнув слабкий вогник надії.