Раді Вас бачити!

Глянувши на годинник, Леона з подивом виявила, що зібралася всього за двадцять чотири хвилини. Задоволена собою, вона різко відчинила двері спальні й тут же зіткнулася зі здивованим поглядом бурштинових очей.

- Добрий ранок. Чого це ти так рано піднялася? Чи плани змінилися?

- Треба терміново бігти по роботі.

- Щось дійсно серйозне, якщо ти в таку рань уже при повному параді, - зауважив він, розвертаючись до своєї кімнати, та закрив двері за собою.

- Так, мені потрібно їхати в інше місто. Слухай, у тебе немає на прикметі якогось надійного приватного водія?!

Двері його спальні знову відчинилися, і Віктор вийшов, уже застібаючи запонки на рукавах білої сорочки. Вона була напіврозстебнута на грудях, що виглядало неймовірно привабливо. Леона злегка облизнула сухі губи, з зусиллям відводячи погляд від його оголених частин тіла.

- Є один непоганий кандидат, - спокійно промовив Віктор, поглянувши на неї. - Але скажи спершу, яке місто? І наскільки терміново тобі там треба бути?

- Якомога швидше. Адресу я вже в машині водієві скажу.

- Тоді я тебе й відвезу.

- Ой, не треба витрачати на мене свій робочий день. Я сама знайду машину.

- Мені все одно сьогодні треба вирішити деякі справи по роботі за містом, - заперечив він, підходячи ближче і навіснувши над нею. Більш низким голосом добавив - А так я і тебе підкину, і особисто проконтролюю, щоб ти виконувала вказівки лікаря й не стрибала на своїй хворій нозі. - і, побачивши, що їй стало ніяково, він задоволено хмикнув та, повернувшись спиною, пішов коридором - У нас є час перекусити? - за спиною в нього почулися її кроки.

- Ти можеш їсти, а мені вже горить. Треба їхати зараз.

- Боже, яка ж ти нетерпляча, - зітхнув шатен. - Добре, ходімо. - 

Він підійшов до холодильника й дістав звідти лоток із уже знайомим м’ясним пирогом, який, напевно, Марія Павлівна допекла після розмови з Віктором. Подумки відмітивши, що стара жінка цього місяця заслуговує на надбавку, чоловік пішов до дружини, яка вже присіла на стілець, щоб взутися. 

Він дбайливо допоміг їй одягнути верхній одяг, швидко зібрався сам, і вони закрили за собою двері квартири.

Поки ліфт спускався, Віктор порушив тишу:

- То що там за пожежа, яка викликала таку нетерплячість?

- Контракт із косметичним брендом, який ми майже втратили через інцидент, якій стався поки мене не було. І ось з’явився можливість усе повернути. Чим швидше ми туди дістанемося, тим вищі наші шанси, бо по обіді туди припруться наші конкуренти.

- Хм, класичні щурячі біги.

- Так, вони просто мстяться за наш промах. Усі ці великі корпорації мають надто вразливе Его. Зачепиш його один раз — і ризикуєш втратити не просто одного партнера, а взагалі вилетіти з цього сегмента ринку.

- Не думав, що модельний бізнес настільки схожий на велику гру на бізнес арені, - Віктор з цікавістю поглянув на неї.

Зелені очі Леони небезпечно звузилися:

- А що, думав, ми просто сидимо й чекаємо, коли нам контракти з грошима з неба впадуть?

- Та ні, загалом ні про що не думав, окрім того, що ви берете моделей і розкручуєте їх шляхом реклами різних компаній, - і в цей момент двері ліфта з тихим дзинчанням відчинилися.

На парковці їх уже чекала інша машина. Ferrari SF90 Stradale чорного кольору стояла на місці вчорашньої. У дівчини з’явилося здивування на обличчі, й, побачивши це, Віктор пояснив: 

- Зазвичай мій помічник о шостій ранку міняє машину на іншу з моєї колекції. Не люблю їздити на одному й тому самому — набридає відчуття одноманітності.

- То ти, виходить, колекціонуєш не лише віскі, а й суперкари? - запитала Леона.

Віктор відчинив перед нею пасажирські двері й з напівусмішкою запитав:

- Звідки такий інтерес до мене?

- Та нічого особливого, просто дивуюся, скільки всього дізнаюся про свого законного чоловіка аж на третій рік нашого спільного життя.