Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Щойно спрацював будильник, Віктор різко підвівся й пішов до холодного душу. Тіло не відновилося за той короткий час сну. Втомлено відкинувши мокре волосся назад, він прокручував у голові плани на день. Глянув на годинник — 7:00. Треба поспішати.
Хоч і незвично було для нього кудись квапитися, та, побачивши, яка змучена була Леона, він вирішив дати їй час на відновлення. Одягнувшись, пішов готувати сніданок. Служниця, поки вони спали, о п'ятій ранку вже все прибрала й розклала свіжі порційні страви на весь день. Він дістав запланований сніданок на двох — і вже збирався йти, як завмер біля кавоварки. Поглянув на неї своїми бурштиновими очима не думаючи більше й секунди, ввімкнув її та рушив до спальні дівчини.
Постукав — ніхто не відповів. Повторив — знову тиша. Розім'яв шию рукою й перевірив час: 7:30 — вона вже мала хоча б прокинутися. Зазирнув спочатку до тренажерної, потім до кімнати з басейном — нікого. Тому повернувся до її кімнати й неквапливо відчинив двері.
Враз його занурило в суміш звуків, які стримували двері. Леона геть ігнорувала два будильники, що сумлінно намагалися виконати свою роботу. Навіть відчинені двері кімнати не змусили її відкрити очі. Він поглянув на ліжко — за короткий сон дівчина встигла влаштувати справжній гармидер. Ковдра скомканою купою валялася на підлозі, одну подушку вона обіймала, друга лежала на тумбочці, де надривався будильник. Напевно, техніка таки трохи її розворушила, та здаватися без бою вона не збиралася. Руді пасма, мов змійки, розсипалися по постелі в колір м’яти. Все це неможливо було споглядати без посмішки — і Віктор невімовив собі в такому задоволені і засміявся собі в кулак.
Чи то його сміх, чи сигнал мікрохвильовки по завершенні програми, чи будильники врешті — щось із цього таки розбудило дівчину. Сонно підвівшись, вона не надто розуміла, що відбувається. Спочатку спробувала вимкнути набридливий телефон із планшетом. Потягнувшись до тумбочки, через сонливість забула про пошкоджену ногу — і від різкого руху почала валитися з ліжка. Та замість болю відчула міцні чоловічі руки — і це її остаточно розбудило. Глянувши на їхнього власника, почула:
- Доброго ранку, сплячий драконе, - і на його обличчі з'явилася напівпосмішка, яка геть обезброїла дівчину.
- Доброго, - пробубоніла у відповідь, не відводячи погляду.
Скориставшись моментом, Віктор посадив її назад на ліжко, а сам почав вимикати будильники. Оскільки ті були розставлені в різних кутках, довелося покрокувати туди-сюди. Тим часом дівчина цілком відверто розглядала неочікуваного гостя своєї кімнати. На ньому був темно-коричневий костюм і сорочка бежевого кольору. Від нього приємно пахло дорогими парфумами — щось між теплою шкірою й деревом, схожим на суміш ароматів як в новому шкіряному салоні машини. Він не тільки давно прокинувся, а й поголився, і гарно вклав волосся. Тоді як Леона ще навіть не вмилася. Усвідомлення контрасту остаточно струснуло її з рештків сну — вже збиралася різко схопитися, та чоловічий голос зупинив:
- У тебе коліно зафіксоване — обережніше з різкими рухами, - і, підійшовши, звично підняв її на руки й поніс до душової.
Щоб хоч якось перехопити ініціативу, вона промовила:
- Я знаю, що вдерлася до тебе серед ночі, але ж вриватися до мене…
- Вже 7:50, - чітко повідомив він. Вона не повірила й глянула на його годинник — зовсім інший, ніж той, що Леона бачила на його руці вночі. З роздумів її вирвав голос Віктора: — Точніше, 7:52.
- Ну блін, я ж будильники ставила, - схопилася за голову, та її вже поставили у душі, і перед виходом чоловік кинув:
- Які ти успішно проспала, - і, зачинивши двері, залишився чекати за ними. - Поспішай — часу обмаль. Якщо потрібна допомога — я тут.
Вона глянула в дзеркало. На неї дивився справжній неохайна версія її: скуйовджене волосся, розтріпана піжама тілесного кольору. І тут пригадала, в якому вигляді її застав чоловік. Від обурення вчепилася в умивальник так, наче хотіла його вирвати. Було страшенно неприємно, що він бачив її саме такою.
Швидко впоравшись зі справами, вирішила трохи виправити вигляд. Та щойно взяла тушь у руки, з-за дверей долинув чоловічий голос:
- Вже 8:00, ми ще не снідали, а вже маємо виходити. Давай завершуй.
Вона роздратовано жбурнула косметичку на місце. Різко відчинила двері — за ними, привалившись до стіни й не відриваючись від телефон, чекав чоловік. Побачивши, що вона вже готова вирішив пожартувати.
- О, швидко ти, - і мимохідь пробіг поглядом з ніг до голови.
Йому дуже кортіло запитати: «І що змінилося?» Та по її розлюченому лицю зрозумів — краще залишити це при собі. Дівчина й сама знала, що виглядає далеко не презентабельно. Поправивши локон, що впав на очі, вона гордо підняла підборіддя. Хай і виглядала так — гордість не дозволяла показати, що його погляд її зачіпає.
Саме тоді у Віктора в голові виник образ гордого кроленяти, яке всіма силами хотіло здаватися страшнішим, ніж є насправді. Приховано всміхнувся й підняв її на руки. Дивно було для них обох, що ці дії вже сприймалися як рутина, — та думку цю обоє однаково швидко відігнали.
Ось так її принесли на кухню, де все вже чекало. Навіть чашка кави стояла перед її місцем. Від цього дівчина здивувалася — й перевела свій погляд на чоловіка. Той усміхнувся її реакції й промовив:
- Да, будь ласка, - і, сівши навпроти, почав їсти, паралельно щось набираючи в телефоні.
- Знаю, що нагло з мого боку. Та чи не міг би ти принести мій телефон? - і обережно, визираючи з-за чашки, глянула на нього. Він спокійно встав, приніс бажане. - Дякую. Я чимось віддячу.
- І чим же? - зацікавлено відірвав погляд від екрана.
- А що ти хотів би? - із надією перепитала вона.
- Вибач, але того, що я справді хочу, у тебе немає, - і повернувся до своєї порції. Їв механічно, не розбираючи ні смаку, ні текстури — для нього важливо було одне: не відволікатися на паузи заради їжі протягом роботи. Тим часом полум'яноволоса вирішила зайти з іншого боку.
- Ну, може, потрібна допомога в чомусь? - і повільно почала ковиряти їжу, міркуючи, як можна віддячити чоловіку.
- Та не хвилюйся, мені не… - і замовк: у голові промайнула ідея. Хижо посміхнувся й додав: - Хоча ні — мені справді потрібна твоя допомога, - дівчина пожвавішала й стала чекати на пояснення. - Та зараз ще подумаю над планом дій. Як усе стане ясно — скажу.
- Домовились, - від самої думки, що борг перед Віктором хоч трохи зменшиться, на душі посвітлішало. Взяла телефон і набрала вже звичний номер, який знала напам'ять. Слухавку підняли дуже швидко й стали чекати.
- Привіт, організуй моїх фей на звичному місці, - на тому кінці трохи помовчали, а потім відповіли:
- Коли вас забрати?
- О, не потрібно — мене підвезе Віктор, - почувши це ім'я, її чоловік зацікавлено підняв голову, тоді як Алекс явно напружився: голос став уже не таким розслабленим.
- Тоді чекатиму біля будівлі, - ледь стримано мовив він. - До зустрічі, - і кинув слухавку — зовсім на нього не схоже. Та вирішивши не зважати, вона поклала телефон на стіл.
- Феї? - переконавшись, що розмова завершилася, чоловік вирішив уточнити. Звісно, не це його цікавило, та прямо запитати, з ким вона говорила, не хотів. Тому окольними шляхами вирішив дізнатися потрібне.
- Це візажисти й перукарі, які з оцього, - рукою провела по своєму образу, - зроблять ідеальну версію мене.
- Мені здається, нічого не зміниться, навіть якщо будуть справжні феї, - через поганий настрій він не проконтролював себе й висловився двозначно. Зрозумівши це, хотів пояснити, та дівчина спокійно відповіла:
- Розумію твій скептицизм: оскільки ти постійно бачиш мене тільки такою, у голові не може з'явитися й сумнів, що може бути інакше. Та я власниця модельного агентства — і маю таких фахівців, що навіть із страхолюдини роблять богиню, - і гордо підняла підборіддя, всім виглядом показуючи, що тільки й рада продемонструвати результат роботи своїх людей.
- Тебе не назвеш людиною пересічної зовнішності, - і знову це можна було трактувати по-різному, тому цього разу він вирішив швидко пояснити: - Маю на увазі, що ти й так маєш незабутній вигляд, - а перед очима промайнули всі ті моменти в будинку в горах. Роздуми розвіялися, коли пролунав жіночий голос:
- Не знаю, що ти вкладаєш у слово «незабутній», - одна брова злегка піднялася, - та справді, як мене доведуть до ладу, виглядаю приголомшливо.
Він уже збирався щось додати, та задзвонив телефон. На екрані — номер, якого він чекав іще з учора. Взяв слухавку не вагаючись.
