Раді Вас бачити!

Вони піднялися ліфтом на 23-й поверх. Як тільки відкрилися двері ліфту Їх зустріли стіни, на яких висіли фото знаменитостей. Співробітники модельного агентства не сиділи на місцях — постійно кудись поспішали, та, побачивши цих трьох, завмирали й так і стояли, поки шок не поступався цікавості.

Все це давало Леоні головний біль — вона вже молилася, щоб її швидше занесли до кабінету й зачинили двері. Дедалі більше шкодувала, що не має нічого такого, що дозволяло б пересуватися самостійно. Твердо вирішила — на наступному прийомі в лікаря попросити щось для опори під час руху, щоб більше не залежати від чужої допомоги. Раптом її роздуми перервав голос чоловіка:

- У тебе тут справжній вулик, - оцінив він, поглянувши на реакцію довколо.

Це спостереження справді тішило Віктора — бо те, як реагували співробітники, означало одне: їхній шаблон начальниці із смачним звуком тріснув. І тепер усі хотіли дізнатися те, чого досі не знали про власницю компанії.

- Більше на базар схоже, - роздратовано кинула вона й, глянувши в його бурштинові очі, що світилися смішинками, додала: - Постав мене, будь ласка.

Він повільно опустив її, і щойно ноги торкнулися підлоги, її обличчя різко змінилося. Вона стала серйозною й стриманою. Підвищила голос рівно настільки, щоб усі почули, але не переходячи на високі тони. Погрозливо холодно:

- Якого хріна ви тут стоїте?! Чого позбиралися? Я, прочитавши ваші звіти, і в несамовитості від того, як за такий короткий час ви втратили свою професійність, за яку я вас наймала, - 

Щойно вона почала кричати, всі миттєво розбіглися по робочих місцях. Довкола враз стало напрочуд порожньо — навіть галас ущух.

Єдиний, хто цього не очікував, був Віктор. Він здивовано поглянув на полум’яноволосу дружину, а тоді — на те, як чітко всі реагують. У пам’яті спливло, як одна сержантка швидко строїла їхню роту. Поки він поринав у ностальгію, Леона зовсім не зважала на його присутність і продовжила:

- Поки мене не було, ви що, сиділи склавши руки?! - поглядом шукала відповідального, і за мить біля неї матеріалізувалися троє: невисокий світловолосий чоловік і дві дівчини — платинова блондинка та брюнетка. - Чому я не побачила ваших змістовних звітів за час моєї відсутності? Що то я прочитала — казку на ніч? Як ви примудрилися втратити контракт із косметичною компанією, що вже майже підписала з нами угоду?

Її тон звучав холодніше за крик. Усі троє завмерли, навіть дихали через раз. Першою наважилася брюнетка:

- Ну, ви ж сказали, що поїдете у відпустку, то ми…

Поки дівчата дивилися лише на начальницю, єдиний хлопець серед трьох метався поглядом між Леоною і Віктором, який стояв за її спиною з абсолютно розслабленою позою — руки в кишенях, вираз облича людини, що дивиться цікаве кіно. Надії на його допомогу не було. Та й те, що його явно тішило це видовище, означало одне: він такий самий, як вона — справжній садист. А Алекс взагалі стояв осторонь, похмурий гірше грозової хмари.

І ось Леона, почувши слова свого підлеглого, мило посміхнулася — що миттєво ще більше насторожило підлеглих, які добре знали, що це означає і чим для них обернеться.

- Так, ти вірно сказала. Тільки от чого не розумію: як МОЯ відпустка стосується ВАШИХ обов’язків? Ви вирішили, що без мене можна працювати, спустивши рукава? Що вам за це нічого не буде? На що ви взагалі розраховували? - і продовжила награно мило посміхнятися, що різко контрастувало з тоном і змістом сказаного.

Від цього всі троє не витримали й почали виправдовуватися одночасно, перетворивши все на нерозбірливий гомін. Вона підняла відкриту долоню — і вони, мов слухняні песики, змовкли.

Все це до краю тішило Віктора: він жодного разу не бачив дружину в такому амплуа. Тоді як вона від люті навіть заплющила очі, стиснула зуби й зробила глибокий вдих-видих — і вже беземоційно додала: 

- Даю останній шанс: за п'ять хвилин на моєму столі мають бути нормальні звіти й організована дистанційна конференція із всіма. І приведіть ту модель, яка спричинила скандал, що коштував нам два мільйони триста тисяч.

Вона вже повернулася до Віктора.

- Вибач, що ти побачив цей гармидер, - вона навіть прикрила обличчя рукою, а він весело відповів:

- В офісах із великим штатом бачив й гірше. Ну що, ходімо?

- Ні, не потрібно, - вона виставила руку, щоб зупинити його. - Далі вже я сама.

- Ти впевнена?

У відповідь кивнула й ступила на пошкодженну ногу. Віктор уже рипнувся на допомогу — та вона жодним чином не показала, що їй боляче чи незручно. Крокувала, намагаючись швидко переступати й не перевантажувати пошкоджене коліно. Хода була далека від ідеальної — вона явно підкульгувала, переносячи більше ваги на здорову ногу. Та її сила духу й витримка стримали чоловіка від втручання.

- Ну, тоді відкланяюсь. Десь о 18:00 приїду по тебе! - навмисно сказав це при охоронці, який стояв наче вкопаний.

Почувши слова Віктора, Алекс нервово поглянув спочатку на шатена, а потім на свою начальницю. Та, не обертаючись, спокійно сказала:

- Домовилися.

І пішла як могла. А Віктор посміхнувся так і тримаючи руки в кармані, впевнено пішов в напрямку ліфту. Тим часом Алекс пронизав дівчину нервовим поглядом: йому здавалося, що такі її дії необдумані й дуже шкідливі для її тіла. Врешті не витримав і побіг на поміч. Та щойно підхопив її лікоть, вона різко видернула руку й, звузивши зелені очі, беземоційно промовила:

- Я ж сказала, що мені не потрібна нічия допомога. - вирвала із його рук свої речі і пішла до свого кабінету з гордо піднятою головою. Звісно, її дратувало, що не може іти так, як звикла — та інакше ризикувала повторно нашкодити коліну.

І ось Леона знесилено опустилася у власне чорне робоче крісло. Стрес, щойно пережитий, узяв верх — вона обперлася на спинку й заплющила очі. Нога ледь помітно нила від несподіваного навантаження. Тому швидко дістала з кишені баночку, яку так і не вмістила в сумку, витягнула дві таблетки й кинула в рот — ковтнула без води. Вже збиралася встати, щоб перевзутися й зняти верхній одяг, та одразу ж постукали у двері, й розпочався робочий процес, що не дав їй і хвилини перепочити.

***

Приїхавши до власного офісу, Віктор беземоційно ввійшов до свого кабінету. За лічені секунди за ним зайшла секретар із папкою документів та прикрасою.

- Вона з лімітованої версії, тому всі ваші побажання враховані. Оскільки я не знала розміру — взяла сережки з кулоном, - не приховуючи роздратування, проінформувала боса. Він навіть не глянув на коробку:

- Прибери сережки — він такого не носить.

Від почутого вона мало не підскочила від здивування, та її охолодив погляд бурштинових очей, що недвозначно попереджував: тримай емоції при собі.

- Якби ви попередили, що ці прикраси для чоловіка…

- Мене влаштовує. Просто прибери сережки. І це останній раз, коли я повторюю, - переніс погляд на принесені документи. - Коли збори акціонерів?

- Після обіду — я не знала точно, коли ви приїдете.

- Добре. Де документи, які не можна відкласти на потім?

Ось так він і провозився до самої конференції. Це дратувало, та швидше впоратися з усім, що принесла Світлана, не вийшло б. Відсидівши на безтолковій зустрічі зі старими хрінами, він лише ще більше переконався: так далі тривати не може, потрібно вже розкручувати свій план і переходити до більш активних дій.

Щойно він вийшов із конференц-залу, Світлана вручила йому новий телефон на заміну того, що він зламав уранці. І тут назустріч вийшов іще один дратуючий чоловік — від присутності якого Віктор уже вкотре за день відчув, що його контроль може не витримати. Батько неквапливо прямував коридором — наче й не із спочатку йшов до акціонерів та, побачивши сина, зупинився привітатися.

- Як там невістка? - із задоволенням смакуючи власну владу, він продовжив: - Нічого не змінилося у фірмі за час твоєї відсутності?

Натяк був прозорий: і без його сина все працювало нормально.

- Та все добре. Завдяки працівникам, які не накоїли помилок. Мені не доводиться розхльобувати надто багато, - і обернувся до людей, що вже неквапливо виходили з конферензалу.

- Ех, молодість… Як там кажуть? Якби молодість знала, а старість могла, - і обернувся до людей, що вже неквапливо виходили з конференції.

Один сивочолий чоловік раніше за всіх вийшов і почув початок розмови. Вирішив втрутитися — порушивши особисті кордони, поплескав Віктора по плечу й засміявся:

- Ну нічого. Хоч і помиляється, та він же ВАШ син! Те, що ви повчаєте, допоможе виправити все і він краще буде робити і якісніше. І так у нього і в нашої фірби буде все добре.

Усі завмерли в очікуванні реакції від Віктора. Бажання зламати ту дряхлу кінцівку на своєму плечі зростало з кожною секундою. Та ще не час і, взявши себе в руки, бурштино окий розслаблено промовив:

- Ви праві — якби не батько, нічого цього й не було б.

Усі вирішили, що йдеться про фірму. Батько зрозумів правильно, що саме його син звинувачує в усіх проблемах, що впали на голову сина після повернення.

- От-от, - другий акціонер підхопив: - Головне, щоб молодь не забувала таких старців, як ми. І чемно нас слухала і виконувала вказівки. Таким чином буде триматися важливий баланс.

Усі загоготіли. Відчуття було таке, наче під шкіру залізли бриткі комахи. Із великою кільстю маленьких ніжок, що почали лазити і шкребтися. Щоб не зірватися, Віктор неквапливо прибрав руку зі свого плеча чим привернув увагу всіх присутніх.

- Як же вас забути? - і відпрацьована дружня посмішка лягла на обличчя бездоганно. - Сподіваюся на ваше розуміння — часу обмаль, роботи багато, а потрібно, ще баланс тримати. Тому спілкуйтеся, а я, з вашого дозволу, піду, - і, не чекаючи на їхній так званий дозвіл, рушив геть.

Дорогою до кабінету він зняв піджак і кинув на підлогу — наче на тканині справді залишилися сліди тих бридких комах. Він би із-задоволенням пішов покупатися та часу не вистачало. Зайшовши, швидко переодягнувся в інший костюм, викинув старий у смітник. Взяв коробку з прикрасою й поїхав до наступної головної болі сьогоднішнього дня.