Раді Вас бачити!

Не повертаючись, чоловік пробубнів:

- А як же сон?

Дівчина важко зітхнула, зрозумівши, що її не підтримали в розмові. І так лежала в тиші, допоки Віктор невдоволено не повернувся до дружини обличчям і не заговорив:

- Дивлячись, що ти маєш на увазі під поняттям любов. Я для своїх батьків завжди був цінний, тому вони старалися дати мені все найкраще, що я хотів: вихователів, репетиторів, техніку, одяг, все, що мені було потрібно. Та якщо ти питаєш, чи проявляли вони ту теплоту, яка малюється у фільмах між батьками й дітьми, то ні. В принципі, я ніколи за тим і не гнався, адже мене задовольняли наші відносини на тому рівні, який ми мали.

- В мене не було і такої любові, як в тебе. Батько хотів сина. А після мого народження у матері поставили діагноз безпліддя. Із того моменту мене почали муштрувати як чоловіка. Точніше — як спадкоємицю батьківської фірми. Від ранніх спогадів і аж до підліткового віку я не пам’ятаю жодного разу, коли отримала б те, що хотіла саме я. Все, що мені давали, мало бірку: “Потрібно для статусу”.

Вона на мить замовкла, а потім додала з гіркою усмішкою:

- І тільки коли виросла й відкрила власну фірму, я нарешті спромоглася задовольнити особисті бажання. Тому любов батьків для мене завжди була з націнкою — за виконану ідеальну роботу.

- І що ж ти купила, коли почала мати власні кошти? - поцікавився він.

- Зірку, - відповіла вона й, побачивши здивоване обличчя чоловіка, розсміялася та чемно пояснила: - Маю на увазі відому модель, яка дала початок життю мого бізнесу. Потім ще й ще… так і закрутилася. Нічого не отримуючи, окрім грошей. І тільки зараз, після твого питання, зрозуміла: я так і не купила те, що хотіла саме для себе, а не те, що потрібно для підтримання образу.

Вона гірко всміхнулася й додала:

- Як же відмінно батько мене «відресерував». Навіть тоді, коли я начебто відірвалася від нього, все одно робила так, як він виховував.

Різко прикривши рукою очі, Леона спробувала стримати сльози, які вже стікали по її обличчю.

- Ем… я не вмію заспокоювати людей, та й підтримувати теж не звик, - промовив він, а вона стримано хникала, що ще більше гнітило чоловіка. - Але можу розповісти свою історію, можливо ти так відволічешся від власних переживань. Я постійно намагався перегнати свого батька. Хотів стати вище, кращим, багатшим… щоб нарешті отримати довгоочікувану волю від батькового контрою.

Він гірко всміхнувся й додав:

- А зараз сиджу разом із тобою в пастці, яку придумали наші батьки. І в якій немає навіть натяку на свободу. Якщо не кривити душею, то вся робота й ті роки, що я вкладався, теж не здаються мені вільними. Це більше схоже на білку в колесі: рік за роком одне й те саме. Нові партнери, нові контракти… знову акціонери пішли до батька з питаннями, а не до мене. Знову спроби, знову більші контракти, складніші завдання, а змінювалися лише цифри на моєму рахунку. Які я майже не витрачав, бо не мав часу. Все купували мої співробітники: речі, одяг… навіть подарунки.

- Та ми з тобою повні невдахи, - дівчина стримано засміялася собі в руку.

- Ага, невдахи з кругленькою сумою на рахунках, - із насмішкою промовив чоловік.

- Зараз вона нас ніяк не врятує, - розчаровано видихнула Леона.

- А що там твій Макс… чи як його?

- Майкл. Він поїхав шукати батька, бо ні він, ні мати не брали слухавку. А для вирішення конфлікту мені потрібно було знайти обидві сторони. Виявилося, що я відправила свою вірну людину в заручники до батьків, а сама потрапила в сніжну тюрму.

- То ти розчарована, що поруч немає цього хлопця? - чомусь справді зацікавився Віктор, хоча раніше й не задумувався над цим. Його явно дратувало, що вона покладається на якогось стороннього чоловіка.

- Ха-ха-ха! Що я чую? Ти що приревнував? Ось справді здивував.

- Та ні, мені просто нудно, от і спитав про того, кого ти згадувала. Саме ти говорила, що він міг би нас вже звідси звільнити, та щось його все немає. Не хочеш — не кажи, тоді я нарешті засну в тиші, - невдоволенно буркнув він.

- Він мій охоронець. Під два метри, брюнет із гарними й унікальними сірими очима. Не буду приховувати — мені з ним справді комфортно, інакше він би не працював на мене. І якби він зміг прийти сюди, то ми давно були б на волі. Та хочу уточнити на всяк випадок: за весь час нашого подружнього життя я ніколи не переходила межу, яку можна вважати зрадою, і завжди тримала інших на здоровій дистанції, - її голос звучав твердо.

Йому явно стало легше від цих слів, та він не надто зациклювався на своїх переживаннях. Вона ж продовжила: 

- Знаєш, це, напевно, не зовсім справа в тобі і навіть не в нашому одруженні. Це більше як мій принцип. Я просто ненавиджу зради в сім'ї, бо виросла, спостерігаючи тільки їх. Хоч батько виховував мене за всіма статутами моралі, сам був далеко від них. Єдине, чого не дозволяв — появи дітей від інших жінок. Так він вважав, що проявляє повагу до моєї мами.

Вона важко зітхнула й додала:

- Мати теж була не без гріха. Хоч і не спала з іншими чоловіками, але легко фліртувала з усіма, хто на це вівся. Це страшенно дратувало батька, і так вони постійно між собою сварилися. Коли доходило до розлучення в останній момент усе відмінялося. Жоден не змінювався, і щоразу повторювалася та сама схема. Серед усього цього я й росла. Саме тому, коли моя мати сказала, що більше не буде цього терпіти я повірила, що, якщо не приїду на її день народження, то вона покінчить із собою. Це сколихнуло в мені дитячі травми. Зараз можу тверезо оцінити, що це були дешеві маніпуляції. Але тоді, коли вона ридала в слухавку, я їй вірила, - витерши майже засохлі сльози, вона прибрала руки від обличчя й повернулася до чоловіка.

ЇЇї погляд зустрівся з його бурштиновими очима. Відчуття було таке, ніби він дивився в саму душу і там бачив її сутність. Те, що вона приховувала від усіх, навіть від самої себе.

- Щось ми сьогодні забагато говоримо, - і вимушено посміхнулася.

Він потягнув руку до неї й заправив пасмо волосся, яке нависало на її обличчя, за вухо. Потім неквапливо прибрав руку назад і тихо промовив:

- Інколи поговорити — це єдине, що може врятувати душу. А тепер - солодких снів.

Відвернувшись спиною до дівчини, усім своїм виглядом показав, що налаштований на сон. Вона ж іще раз за сьогодні застигла в ступорі. Швидко оговтавшись, не змогла стримати порив і підповзла до нього впритул. Його щойно розслаблене тіло різко напружилося.

- Вибач за моє нахабство… чи дозволиш так полежати трішки? Чи тобі не приємно і мені краще відсунутися? - несміливо прошепотіла вона.

Відповідь була некваплива, низьким голосом:

- Мені ти не заважаєш.

І так вони, у близькості, нарешті піддалися сноведінням.