Раді Вас бачити!

Обоє були вкрай виснажені. Поклавши дружину на пасажирське сидіння, він сам практично повалився за кермо. І так, борючись зі сном, вони зрештою дісталися до дверей своєї квартири. Він поставив Леону на ноги й почав діставати з кишені телефон. Приставивши його до цифрового замка — адже в чохлі зберігалася запасна ключ‑карта на такі випадки, — Віктор відчинив двері. Допоміг дружині зайти всередину й повільно закрив за ними двері. 

Враз у коридорі увімкнулося світло, і поки вони роздягалися, втомлена голова чоловіка меланхолійно відмітила факт, який лежав на поверхні весь цей час. Уся квартира була облаштована системою освітлення так, що поки хтось перебуває в кімнаті, лампи світять. Можна було налаштувати лише яскравість, але функції вимкнення не існувало. Винятком була його власна кімната — там усе працювало так, як йому було зручно, і тому він раніше не акцентував на цьому уваги. Тепер же в нього була відповідь, чому все так налаштовано. 

За три роки він жодного разу не замислювався над причиною, чому саме так усе налаштувала Леона ще перед тим, як вони заїхали у квартиру. Тоді, при першій зустрічі після розписання, замість того щоб радіти, що тепер одружені, вони вперше почали сперечатися.

Де будуть жити — Віктор принципово наполягав, щоб вони мешкали саме в тій квартирі, яку він завчасно купив перед весіллям. Він вважав, що якщо немає пишної церемонії, то повинен бодай у такий спосіб зробити вагомий внесок на самому початку їхніх стосунків.

Леона, почувши його роздуми, погодилася, але за умови, що зробить ремонт на свій смак — і тільки тоді вони заїдуть і житимуть разом. І хоч у квартирі вже все було готове для проживання: ремонт, меблі, техніка, — Віктор вирішив піти на поступку й погодився на її бажання облаштувати все по‑своєму.

Тому після розписання вони лише приїхали до квартири, щоб показати дівчині житло та передати їй ключ‑карту. У той же день, замість святкування, вони роз’їхалися. Не зустрічалися аж до того часу, поки вона не переробила все на свій лад і не передала через батьків, що вже можна заселятися.

Для нього всі ці деталі не мали принципового значення, адже до цього він жив за містом у власному будинку, тому під час ремонту продовжував мешкати там. І оскільки батьки перестали зовсім втручатися в життя Віктора, питання, коли саме переїжджати до нової квартири, не мало особливої ваги.

Висновок був простий: довгий час факт про фобію дружини залишався для нього невідомим. По‑перше, йому це не було цікаво, а по‑друге, у квартирі все було облаштовано так, що неможливо застати ситуацію, коли вони залишаться в темряві.

Із такими роздумами він зняв із себе чужі речі та почав допомагати дружині розстібнути куртку, адже їй самій це ніяк не вдавалося. Вона вже на ходу відключалася — напевно, ті ліки, які вона отримала від лікаря, мали сензитивний вплив. В сумі із тим всім, що вони пережили разом за сьогоднішню добу, сильно виснажило їх і фізично, і морально. Навіть сам Віктор тримався лише на силі волі, щоб не заснути просто тут, на підлозі. Тому, закінчивши, він узяв її на руки й нарешті рушив до кімнати дружини. Вклавши її в ліжко, уже збирався піти, як вона схопила його за руку.

- Давай сьогодні разом поспимо, - промовила крізь позіх. - Не хочу поки залишатися сама, з тобою мені зараз буде набагато комфортніше.

Він не мав сили сперечатися й навіть зрадів, що не потрібно йти кудись ще. За час, поки вони жили в будинку серед гір, уже зникло відчуття, що спати разом — це щось дивне й неприродне. Він улігся на другій половині ліжка й одразу віддався сновидінням, яким увесь цей час пручався.