Раді Вас бачити!

Під’їхавши до офісу Леони, Віктор допоміг їй вийти з машини.

- Думаю, ти навіть чути не захочеш про те, щоб я тебе провів, - зауважив він.

- Правильно думаєш, - відрізала вона, впевнено перехопивши милиці, до яких уже встигла звикнути.

- Тоді зустрінемося о шостій.

- Це ще чому?

- Ну, якщо ти не дозволяєш провести тебе до дверей, то хоч не забороняй власному чоловікові подбати про те, щоб ти доїхала додому з комфортом.

- Сподіваюся, ти не попросиш поцілунок на прощання? - Леона вигнула одну брову в очікуванні відповіді.

Віктор натомість оперся стегнами об капот машини, склав руки на грудях і, натягнувши зухвалу посмішку, промовив:

- Ну, якщо ти сама пропонуєш, то я не відмовлюся.

- Знаєш, тепер я точно впевнена: коли в тебе гарний настрій, ти стаєш нестерпним жартівником.

Розвернувшись, вона рушила до входу. Тільки зараз дівчина помітила, що вони привернули надто багато зайвої уваги. Втім, дивуватися не доводилося — поруч із цим шатеном ти волею-неволею опиняєшся в центрі прицілу сотен очей.

- Тоді до вечора! - кинув їй услід Віктор.

Він піднявся й помітив Алекса, який якраз поспішав назустріч Леоні. Дівчина, миттєво жестом зупинила колегу, відмовляючись від допомоги. На мить чоловіки зустрілися поглядами. Віктор нахабно посміхнувся, ледь помітно кивнув на знак вітання й спокійно сів за кермо свого суперкара.

***

Щойно Віктор увійшов до свого робочого кабінету, слідом забігла знервована Світлана. Її очі панічно бігали то по документах у руках, то по шефу, який неквапливо знімав пальто. Лише після того, як він сів у крісло, спокійно запитав:

- Що ти мені принесла цього разу, що так перелякалася?

- Окрім поточних паперів та звіту щодо ранкової конференції, вам передали на якнайшвидший розгляд документ про початок переговорів щодо купівлі тієї збанкрутілої закордонної фірми.

- Тобто питання не просто винесли на розгляд, вони вже все вирішили за моєю спиною, - констатував Віктор. - Добре, давай усе сюди. І до мого кабінету нікого не впускай. Взагалі нікого, окрім Дмитра Васильовича. Його якраз і поклич до мене.

За годину до кабінету влетів Карі. Він з розгону вмостився на диван і без церемоній закинув ноги на журнальний столик.

- Сподіваюся, ти вже вивчив усе, що ці старі хричі там напридумували?

- Так, устиг переглянути, - відповів Віктор, якій далі розбирав папери.

- Я їх відмовляв на зборах, але, чесно кажучи, не дуже й намагався, - хитро посміхнувся Діма. - Знав, що це чудовий привід відвернути їхню увагу від наших справ.

- Бачиш, цього разу можеш навіть похвалитися перед Цезарем, що додумався до всього сам, без додаткових підказок.

- Та тут навіть такому дурню, як я, усе зрозуміло! Ця компанія — надто важкий і збитковий груз, але твій батько засліплений бажанням її отримати. Він побудував свій бізнес не сам, але зрештою вижив усіх партнерів. І тепер свято вірить, що весь цей успіх — результат виключно його геніальних ідей. Саме через цю самовпевненість він і оголює свої слабкі місця. Знаєш... раніше, коли я жив у хрущовці, де крізь щілину в стіні було видно вулицю, я й подумати не міг, що доросту до моменту, коли обговорюватиму мільйонера як супротивника, якого можна легко переграти. Так, до чого це я... А точно ти на мене погано впливаєш, Вовкодаве. Я стаю таким же цинічним, як і ти.