Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Хлопець швидким кроком подолав відстань між ними й, схопивши Віктора за плечі, заговорив на підвищених тонах:
- Як ти смів залишити мене самого в компанії зі своїм батьком і тією білобрисою гарпією? Мало того, що обірвав зв'язок, так ще й не попередив, що надовго зникнеш! - вигукував він, трусячи напівоголене тіло Віктора.
Хватка була неприємною, тож шатен різким рухом звільнився й спокійно запитав:
- Ти хто? - майстерно зігравши здивування.
- Ах ти ж невдячний сукин син… - невдоволено проговорив біловолосий, уже збираючись знову вчепитися, коли раптом поруч почали відчинятися двері. Чоловік не встиг нічого збагнути: за мить Віктор скрутив його в больовому захваті. Руку професійно зафіксував так, що практично не вирвешся, — і з усієї сили притиснув біловолосого лицем до стіни.
- Ай-ай-ай, боляче! Ти чого?.. - вирвалося з його вуст.
- Не сіпайся, - погрозливим тоном промовив Віктор у вухо, а тоді, звернувшись до когось, кинув із зовсім іншою інтонацією — спокійнішою, дружньою, що здивувало хлопця, якому не давали жодного шансу вибратися. Втім, він і не пробував — завмер, бо знав Віктора надто добре: той міг зробити й більш боляче ніж зараз. - Не звертай уваги, це дворова собака випадково забігла. Напевно, погано зачинив двері.
Дівчина стояла в повному нерозумінні того, що тут відбувається. Вона вийшла з душу загорнута в халат, із волоссям, закрученим у рушник. Її плани різко змінилися, щойно вона переступила поріг кімнати, — і тепер погляд блукав між чоловіком і несподіваним гостем.
- Якщо не хочеш — не кажи, хто це. Але, гадаю, тримати людині руку в неприродному положенні не зовсім правильно, якщо він, звісно, не злочинець, - промовила вона й наостанок глянула на біловолосого хлопця, якого тримали лицем до стіни. Потім зачинила за собою двері, вирішивши, що похід до кухні по каву та щось солоденьке може зачекати.
Як тільки двері за нею зачинилися, Віктор відпустив гостя. Той, не приховуючи злоби, ніжно погладжував пошкоджену руку й усе ж продовжив свою браваду:
- Та скільки можна терпіти таке ставлення до себе? От прийдеш одного дня до офісу, а мене там не буде. Тоді й пошкодуєш, що не цінував! - вигукував він, а Віктор мовчки рушив до своєї кімнати, не звертаючи уваги на слова, які вже долинали за його спиною.
- Ну чесно, таку сволоту ще пошукати треба. І чому саме мені довелося потрапити в один корпус армії з ним… - бурмотів світловолосий, слідуючи за ним.
Віктор попрямував до гардеробної, дорогою знявши мокрий рушник і кинувши його на стілець у спальні. Коли біловолосий зачинив за собою двері й обернувся, перед ним уже була гола спина друга, а за мить — і решта, яку шатен явно не соромився демонструвати, поки вибирав собі одяг.
- Завжди дивувався твоєму пофігізму. Може, ти ексгібіціоніст? - роздратовано кинув він і важко гепнувся на чуже ліжко. Тепло й м'якість матраца зробили своє: втома миттєво взяла гору, і хлопець відрубився.
Віктор тим часом не поспішав. Зупинився на чорних штанях і легкій білій сорочці, попередньо вдягнувши білі плавки. Потім підійшов до полиці з колекцією наручних годинників і потягнувся до того, що лежав найближче, — Grandmaster Chime Ref. 6300A, відвойований на аукціоні в останній момент. Приємно провів пальцем по циферблату, і холодний метал ліг на зап'ясток правої руки. Завершивши образ, вирішив приділити шумному гостеві трохи уваги.
Та те, що він побачив, змусило його весело хмикнути. Гість, зарившись обличчя в подушках, уже відверто хропів. Віктор узяв темно-синю простирадло й різким рухом потягнув її на себе — тіло нахабного чоловіка гепнулося на підлогу з гучним гуркотом.
Двері відчинила його дружина. Вона дивилася то на чоловіка, то на незнайомого гостя, не розуміючи ситуації. Другий, почухуючи голову й крекчучи, підводився з підлоги, тоді як перший — із посмішкою кота, що об'ївся сметани, — тримав у руках простирадло й, щоб заспокоїти дружину, промовив:
- Вигнати його не вдалося. А оскільки цього нахабу треба було навчити гарних манер — усе ж таки дворняга, — то ти бачиш урок перший: залазити на ліжко господаря заборонено.
Дівчина спантеличено глянула на хлопця, який спромігся підвестися й прокричати у відповідь:
- Я людина! А от ти… - він тицьнув пальцем у шатена, - демон у плоті, сам Люцифер. Я прийшов навідати друга, а він поводиться зі мною ось так!
Йому миттєво вивернули палець. Ще хвилину тому дружнє обличчя Віктора стало беземоційним, а холодні бурштинові очі пронизували його блакитні, наче хотіли вбити.
- Я поводжуся відповідно до твоїх учинків. Не кажи, падлюко, що ти не знав, які плани плете мій старий, - із кожним словом Віктор усе сильніше згинав палець, так що хлопець аж зігнувся від болю. Він не збирався зупинятися й також нахилився, щоб дивитися просто в очі своїй жертві.
- Не повірю жодному слову з твоїх брехливих уст. Хіба що ти визнаєш провину добровільно й розкажеш те, що весь цей час приховував від мене.
Тепер дівчина остаточно визначилася, на чиєму боці їй бути, і завмерла, чекаючи на деталі, які не забарилися. Хлопець закричав:
- Добре, добре! Відпусти — і я все розповім!
Замість свободи він відчув ще сильніший натиск.
- У тебе немає права ставити умови. Рекомендую не гаяти часу й викладати все якомога швидше. Бо гнучкість пальця небезмежна — так само, як і моє терпіння.
- Твій батько прийшов тиждень тому й сказав, що ти мусиш поїхати у ділове відрядження. Це все, що я знав… - із надією глянув він на свій палець, що від натиску вже білів.
- Ох, наче розумний хлопець, та це не завадило тобі так по-дурному брехати, — холодно промовив Віктор і вже збирався справді вивихнути йому палець «для покращення пам'яті». Та світловолосий поспіхом продовжив, щойно побачив у очах шатена крижаний блиск, який нічого доброго не віщував:
- Добре, добре! Потім я зателефонував твоїй матері й запитав, що це все означає. Вона пояснила: батьки твоєї дружини вирішили влаштувати вам несподівану відпустку. Назвали це медовим місяцем — тим, який ви проігнорували майже три з половиною роки тому після того, як розписалися. Все мало залишитися сюрпризом для вас обох, а повернутися ви мали відпочилими й задоволеними.
З боку, де стояла дівчина, пролунало тихе:
- Все ж таки це була ідея суто моїх батьків…
- Не факт, що моя мати сказала всю правду, могла приховати деякі невигідні нюанси.
- Тепер відпусти… - з мольбою блакитноокий чоловік глянув на свого катівника.
- Добре, можеш жити, - холодно відрубав Віктор і відпустив його палець. Той одразу схопився за руку й юркнув якомога далі від мучителя — аж до вікна на протилежному кінці кімнати.
- А що вони насправді зробили, якщо ти такий розлючений, наче білени наївся? - зрештою хлопця роз'їдав інтерес, який важко було стримати навіть під загрозою власного здоров'я.
На нього одночасно поглянули дві розгнівані постаті. Спершу заговорив чоловік:
- Тобі просто цікаво? Тоді слухай. Ці навіжені заперли нас у крижаній в'язниці — в горах, де через сніг не було жодної можливості вибратися. Згодом зникло електропостачання, залишився лише генератор із кількома каністрами пального. А опалення, плитка — все працювало від струму. За час перебування там я отримав травму й мало не заробив зараження крові, а моя дружина — пошкодила ногу… — дівчину приємно зігріло зсередини те, як Віктор наголосив на слові «моя». Вона швидко взяла себе в руки, приховала хвилювання й теж долучилася до розповіді:
- А потім вони вирішили прийти до нас так, наче ми повинні були бігти й дякувати їм. Чому ви нічого не зробили, хоч і знали частину правди? Хіба нормально так довго тримати в секреті інформацію від людини, для якої все це готується? Якщо хотіли влаштувати медову відпустку — навіщо оце все? Ви що, зовсім не підозрювали, що тут щось негаразд?- Ви, може, й маєте рацію, мила леді… Та його батько тримав мене весь цей час за горло — я не міг зробити навіть зайвого подиху. Жодної можливості вплинути на ситуацію, навіть якби дуже хотів, - винувато зізнався хлопець.
