Раді Вас бачити!

Напівоголений, повністю мокрий чоловік із гарною спортивною фігурою неквапливо спускався сходами. Він був повністю мокрий і це було видно навіт по при відстань між ними. Із його волося стікала вода на шиї, до атлетичних грудей, рельєфному пресі, зникаючи на резинці чорних спортивних штанів.

Наступний необережний крок чоловіка повернув Леону в реальність: Віктор від болю спіткнувся й схопився за стіну, щоб утриматися та не полетів із сходин до низу. Вона швидко підбігла до нього, простягнувши заздалегідь підготовлені таблетки й своє плече.

Від першого він не відмовився — швидким рухом закинув їх у рот, навіть не перевіряючи. А от від її допомоги відмахнувся.

ДІвчині нічого не залишалося окрім, як спокійно відійдійти в бік. Пройшовши по його накаченим плечам її очі спустилися нище. І те що вона помітила їй сильно не сподобалося. Підбігши наперед, вона зупинила його:

- Треба було зняти пластир перед тим, як йти під воду. - відчитавши його вона повела чоловіка за руку до дивану - Ходімо, обробимо рану, - докірливо глянула на нього.

Він же не відразу згадав, про який пластир ідеться мова. Весь ранок у нього пішов на бородьбу із власними бажанями. Та коли простежив, куди вона дивиться, з досадою цикнув сам собі. І, не опираючись, попрямував за нею.

Коли вона посадила його на диван, сама пішла забирати аптечку. Коли вернулася до нього, він сидів не порушно до неї спиною. Леона різко, без попередження, здерла мокрий пластир. На диво чоловік відреагував спокійно — точніше, ніякої реакції взагалі не послідувало. Так і сидів, повернутий до неї спиною.

Під пластиром рана залишалася сильно опухшою. Щоб перевірити, чи це лише запалення, чи вже почалися інші небажані процеси, вона обережно почала прощупувати пальцями краї. Від цього він лише один раз смикнувся, після чого знову беземоційно сидів.

Виявилося, що це була лише опухлість. Тому вона спокійно ще раз обробила рану антисептиком і маззю для загоєння, на цей раз не заклеюючи її пластерем на певний час.

- На диво сьогодні ти терплячіший, - промовила вона.

Він не одразу відповів, адже повністю занурився у власні думки. Вона хотіла привернути його увагу й торкнулася його руки — тоді ж й помітила нову рану. Там лише була роздерта шкіра та дівчину стривожив сам факт появи нових пошкоджень на тілі чоловіка.

- А це що? - її брови піднялися максимально вгору.

Він нарешті звернув увагу на неї й повільно перевів погляд на свою руку. Обережно забравши лікоть із її захвату, відвернувся й монотонно промовив:

- У душі підсковзнувся й упав.

- Тоді краще зробити паузу з походами в душ. Поки рани хоч трохи не заживуть, або ж поки ти не отримаєш медогляд від професіоналів, - сказала вона й попрямувала до столу.

У відповідь була тиша. Леона підозріло глянула на чоловіка, та нічого не сказавши, перед його частиною столу поставила рагу, а собі вирішила взяти рис. Сівши на стілець, вона стала чекати, коли підійде чоловік. Віктор і справді послідував за нею усівшись на стулець почав їсти. Та по ньому було видно: він усе «ловив гав». На половині сніданку вона не витримала й голосно промовила:

- Та де ти літаєш?- Нуль реакції.- Вікторе! - загрозливим тоном вимовила його ім’я. І він відразу «включився» в розмову.

- М? - як ні в чому не бувало перепитав він. Та, глянувши на її роздратоване обличчя, винувато пояснив: - Щось із самого ранку не можу зібратися. Але чомусь саме зараз важко взагалі скласти думки до купи … - він втомлено протер лице зі щетиною й додав: - Вибачай, це мене самого дратує.

ТАк і не доївши, він піднявся й скинув решту в смітник. Це все насторожувало дівчину так, як зовсім не було схоже на чоловіка,. Можливо вона його не так гарно знає, але його млявість і загальмована реакція на штовхувала Леону на певні підозри. Тому вона послідувала за чоловіком, підійшовши впритик долонею потяглася до його лоба. Її здогатка була вірна Віктор виявився був дуже гарячим по відношенню із її власною температурою.

- Так ти ж гориш! - посадивши його назад на стілець, вона пішла по термометр. Вимірявши, вони дізналися, що в нього 38,2 °C. Леона поблідніла перевівши свій стривожений погляд із циферблату на нього. Він же хмикнув та впевнено промовив

- Та все добре буде. Ось полежу, знеболювальне подіє — і стану як новенький, - промовив він не відводивши свій погляд із дівчини.

Звісно, вона не вірила його словам. Тому витягла з аптечки всі можливі ліки й почала шукати антибіотик широкої дії. Пошуки виявилися успішними, але це була ін’єкція для уколу. Шприци, звісно, були в комплекті, та проблема полягала в тому, що Леона ніколи в житті не робила нічого подібного.

По реакції Віктора було видно — від цієї ідеї він теж не в захваті.

- Ні, ні, ні, я відмовляюся! - відразу підсткочив із стільця.

Він інтенсивно замахав і руками, і головою на знак протесту. Від таких різких рухів у нього знову заболів бік, та він уже звик до цього. Для нього шприци були останнім, що він дозволяв робити із своїм тілом.

Оскільки вибору не було, дівчина, попри його протести, вже набирала відповідну дозу, попередньо впевнившись, що ін’єкція не прострочена, й уважно прочитавши інструкцію. Поки Віктор намагався проявити свій протест, вона поглянула на нього й, прикинувши приблизну вагу, набрала відповідну кількість ліків.

І вже коли все було готово і вона почала йти в його напрямку, щоб зробити укол, він нарешті зізнався.

- Я ненавиджу уколи, тому не дам тобі їх зробити! -

З кожним її кроком уперед він починав відступати назад, аж поки не вперся п’ятою точкою в кухонні меблі. Повернувши голову, щоб зрозуміти, що його стримало, він втратив момент, коли вона остаточно наблизилася. Тікати вже було нікуди.

- Чесно, я й сама не в захваті, що це буду робити, - зізналася вона, - да і не робила я ніколи уколи. Але знаю одне: у тебе висока температура, і це дуже погано. Бо є ризик і правця, і зараження крові. Вибратися з цих снігових курганів неможливо — моя машина застрягла намертво, твою взагалі не видно з-під снігу. Зв’язку немає, щоб викликати службу порятунку. Тому повернися до мене спиною, заплющ очі й уяви, що тебе вкусив комарик.

Він справді відвернувся й заплющив очі. Вона не сильно опустила ризинку штанів, витерла ватою місце уколу. Набравшись рішучості, різко штрикнула його в верхню частину сідниці — так, як бачила в серіалах, які любила дивитися у вільні вечори. Звісно вона їх дивилася із-за симпатичного головного героя, або ж любовної лінії, яка захоплювала дух. Та саме там вона часто могла бачити, як роблять такі ін'єкції.

- Так, тепер, потрібно натиснути, щоб рідина увійшла в тіло… - з цікавістю спостерігала вона, як під її пальцями шприц справді спорожнів.

- Якось твої слова не викликають довіри… крх… - у кінці йому стало дуже боляче від рідини, що входила, і через неочікуваність він ще трохи і не стримався б. Опершись об верхній кухонний шкаф прижався руками та головою, щоб хоч якось тримати себе в руках.

- А що зробиш, я ніколи цим не займалася, - із інтересом витягувала вже пустий шприц. Різко піднявши голову, погляну зі спини на дівчину і нервово уточнив.

- Ти ж учора мені вміло зашивала рану медичним степлером. Більшість людей навіть не знають, як ним користуватися, та що там — не знають, що таке взагалі існує. Тоді як шприц майже всі тримали в руках - промовив він, намагаючись хоч трохи відволіктися від болі.

- Те, що я можу накласти шви — це дякуй моїй мисливській собаці. Вона якось втрапила в капкан під час полюваня, і батько на ходу робив їй першу допомогу. А от уколи я бачила тільки по телевізору. На щастя, я мало хворіла в дитинстві, тому й не знаю, як це робиться в реальному житті. Хоча правильніше сказати не знала, а тепер навчилася - пояснила вона.

Від розмови Віктор навіть не помітив, як шприц уже витягли з нього. Дівчина чемно ще раз протерла місце ваткою й заклеїла прокол пластиром. Задоволена своєю роботою, вона поставила руки в боки й суворим тоном сказала:

- Тепер йди в ліжко і відпочивай.

- Я-то не проти, та мені потрібно заправити паливо. Це ж у твоїх інтересах, тако ж… — спробував заперечити він.

- Ні, у моїх інтересах, щоб ти вижив. А коли вже спаде температура — тоді й займатимешся важкою роботою, - суворо відповіла вона й почала штовхати його в напрямку другого поверху.

Він слабо пручався, адже нарешті подіяли знеболювальні, від чого почало хилити в сон. Тому неквапливо піднімався на други поверх. Повернувшись до неї на кінці сходів, він суворо промовив:

- Не смій заправляти генератор. Він у нас один, а з твоєю майстерністю… - суворо кинув він.

- Боже, та йди вже, - відмахнулася вона.

Чоловік закрив за собою двері єдиної спальні і дівчина залишилася одна.