Раді Вас бачити!

Щойно побачив того, хто одним своїм видом його дратував. Віктор інстинктивно стиснув кермо і відразу розслабив хватку, щоб звернув туди, де перед цим Леона показала припаркуватися. На тротуарі стояв Алекс у чорному класичному костюмі охоронця й пильно оглядав кожну машину, що під'їжджала. Коли поряд зупинився синій Jaguar, він завмер в очікуванні.

Леона відстебнула ремінь і почала збиратися. Та поки вона намагалася запхати баночки зі знеболювальним у сумку, місця там практично не було, бо вже лежали ноутбук і робочий планшет, а в руці нести не могла, бо ще потрібно було взяти туфлі. Затяглася пауза, охоронець не витримав і сам відчинив двері.

Побачивши Леону, він ніжно посміхнувся й рушив допомагати. Подав руку дівчина не відмовилася, сперлася й почала виходити із салону. Попутно сунула до кишені дві коробочки з ліками, які так і не вмістилися в сумку, й підняла туфлі. Щойно чужі руки доторкнулися до дружини, Віктор із силою стиснув кермо знову. Та почуте стимулювало шатена діяти раніше, ніж думати, він різко відчинив водійські двері й широким кроком підійшов до них.

— Доброго ранку, — ніжно промовив охоронець і, не глянувши на водія, додав: — Може, краще я вас підніму та своїх руках пронеси. Там скрізь сходи, та ще й сніг, так буде швидше й безпечніше.

Леона не встигла відповісти, як за лічені секунди поруч уже стояв її чоловік, навис над Алексом, мов яструб. Натягнув робочу усмішку, звернувся до охоронця:

— Добрий ранок, який приємний сервіс, та не варто так старатися. У тебе й так гарна зарплата; маю сумніви, що Леона буде доплачувати за таке, — і фактично відтягнув брюнета від дружини та сам підняв її на руки.

Вона була вкрай здивована, зиркнула то на одного чоловіка, то на іншого й вирішила цього разу промовчати. Поки обидва поводилися як незрілі підлітки, втручатися означало опуститися до їхнього рівня. Тому хотіла спробувати звести все на нейтральну ноту:

— Ти й так через мене сильно запізнюєшся, тому краще їдь. Мені все одно знадобиться допомога Алекса. Від цієї будівлі до основного офісу відстань невелика, але я навряд чи подолаю її без сторонньої підтримки. Алекс правий через сніг і лід небезпечно стрибати на одній нозі.

Віктор зробив паузу перед відповіддю. Цим скористався охоронець зверхньо глянув на суперника й простягнув руки, щоб забрати дівчину:

— Я справді маю гарну зарплату, і охорона пані — мій прямий обов'язок. Та те, що вона отримала таку жахливу травму, доводить, що треба дивитися пильніше. Тому, будь ласка, віддайте її мені, а самі йдіть на власну роботу, де маєте свої зобов'язання перед кимось, — останні слова прозвучали так, наче йшлося не про зараз, а про щось більше. Наче він казав: іди геть і залиш її мені.

Одна лише думка про це підняла чергову хвилю негативних емоцій у Віктора. Сьогоднішній день обіцяв бути веселим. Шатен уже й так був роздратований розмовою з Юлієм, на додачу зухвала поведінка охоронця добила залишки самоконтролю. Він ледь помітно нахилив голову назад, піднявши підборіддя, й глузливо промовив:

— Ах, забув подивитися в новини — шкода. Так би завчасно дізнався, що сьогодні прогнозують велику кількість комах. Попри морозну погоду все ж вилетіли, щоб дошкуляти людям. Шкода, не взяв засіб від шкідників, бо не люблю, коли довкола хтось тільки те й робить, що літає та дзижчить. Прихлопнув би — та руки зайняті, — і глянув у ненависні сірі очі, що весь час не зводилися з нього. — Відволікся від теми. Що ти там казав? А, точно: якщо говорити про обов'язок оберігати, то в мене як у чоловіка перед законною дружиною він незрівнянно більший, ніж у якогось найнятого співробітника. Тому саме я відповідаю зараз за те, щоб моя дружина дісталася свого робочого місця безпечно. А щодо твоїх обов'язків — виконуй їх старано на ту суму, яку отримуєш.

Віктор перехопив дружину так, щоб тримати її однією рукою. А тією, що звільнив, безцеремонно забрав із її рук туфлі й сумку й буквально вклав їх у розкриті долоні Алекса, які той так і не опустив. І ось, дочекавшись, коли брюнет переведе свій погляд із речей на Віктора, глузливо додав:

— Візьми ці речі й добре сторожи, доки у власниці не звільняться руки. Тоді вона забере їх назад собі. Не забувай, що охорона — це твій найголовніший обов'язок.

Віктор не став чекати відповіді й мовчки рушив до будівлі. Раптом осліпив спалах папараці. За секунду той уже лежав на бруківці: Алекс відпрацював блискавично, притиснув коліном до спини й викрутив із рук фотоапарат. Побачивши це, Віктор напівпосміхнувся й задоволено мовив:

— Гарний хлопчик, — і зайшов усередину.

Нарешті Леона вирішила висловитися:

— Навіщо ти провокуєш його і сам ведешся на провокації? Хіба так поводяться дорослі зрілі чоловіки?

Віктора справді розвеселило, як серйозно дружина ставиться до цих їхніх ігор із охоронцем. Для нього це було не більш ніж розрядка після емоційної напруги. Посміхнувшись, він пояснив:

— Що ж, тобі не сподобалося, а мене розважило. Та часу немає довго на цьому зупинятися. Краще скажи, куди йти.

Дівчина важко зітхнула:

— На другий поверх, праворуч, крайні двері біля вікна.

Ось так вони ввійшли до кімнати, повної людей, які щось жваво обговорювали. Та, побачивши пару, усі мовчки завмерли. Приміщення заливало не лише денне світло з вікон, увімкнуте було все можливе освітлення, навіть біля дзеркал висіли додаткові лампи. Біля тумбочки, вщент заставленої косметичними засобами, стояли три жінки. Трохи осторонь, чоловік із великою сумкою, з феном і гребінцем у руках. Віктор окинув поглядом скам'янілих і, не говорячи ні слова, посадив дружину на стілець та відійшов до стіни. Побачивши, що всі так і стоять, витріщившись на нього, Леона не витримала й суворо промовила:

— У мене немає часу на те, щоб ви тут стояли без діла.

Командний тон начальниці подіяв усі нарешті заворушилися й мовчки взялися до роботи. Тим часом чоловік залишився біля стіни.

— Ти не поїдеш на роботу?

— Поки не залишу тебе у твоєму кабінеті — ні, — і замовк.

Телефон був зламаний, зайнятися нічим, тому він просто спостерігав, як довкола дружини кружляють так звані феї. І на його очах на стільці з'явилася вже не дівчина зі скуйовдженим волоссям і заспаним обличчям, а справжня леді з розкішними вогненними локонами, що ніжно обрамляли тонкі риси обличчя. І наче майстри нічого особливого не зробили: трохи макіяжу, легка укладка і природня краса дружини розкрилася сама собою. Він нахилив голову набік, оцінюючи справжню майстерність, про яку Леона говорила вранці.

— Кхм, — прочистив горло він, вириваючи себе з роздумів та відвівши свій погляд від дружини.

Останнім часом думки про Леону крутилися в голові дедалі частіше і це йому не подобалося, бо виходило за межі його самоконтролю. Пояснення знайшлося одразу: вони останніми днями майже весь час перебували разом. Зробивши такий висновок, він помітив, що привернув до себе погляди всіх у кімнаті. Оскільки роботу вже було завершено, скориставшись моментом, підійшов до дружини й, не кажучи ні слова, під заціпенілими поглядами її «фей» підняв на руки й поніс.

— А тепер куди? — поки йшов назад тим самим маршрутом, Віктор вирішив не гаяти часу.

— Як вийдемо на протилежному боці висока будівля. Там моє модельне агентство. Охорона з пропускним пунктом, та, побачивши мене, тебе пропустять без затримки, — нічого не відповівши, вони вийшли надвір.

Там їх чекав охоронець, який сірими очима готовий був задушити Віктора на місці, та все ж звернувся до своєї пані:

— Усе видалено, юристи працюють. Ліцензії він буде позбавлений — це вже певно.

Вона задоволено посміхнулася:

— Гарна робота.

На цьому все, що засмутило Алекса й розвеселило чоловіка.

Ось так вони стали на тротуарі, чекаючи, поки можна буде перейти дорогу. Повз проїжджала якраз снігоприбиральна машина. Тому Віктор далекоглядно відступив убік, щоб їх випадково не зачепило снігом. Хоч уже останні дні лютого, та довкола зима явно не збиралася здавати свої позиції. Від подиху Віктора відходила хмара пари, що швидко танула в повітрі. Морозне повітря відкривало парфум Віктора приємними солодкими нотками, що самі собою вривалися у свідомість Леони. І не встигла дівчина усвідомити щось, як вони вже рушили через дорогу.

Великий циферблат на рекламному цифровому банері рябів перед очима Віктора. Час невблаганно спливав, і це дратувало. Та ще дужче бісила присутність охоронця, який, наче тінь, не відходив від нього. Скрипнувши зубами, шатен поглянув на будівлю, до якої широким кроком ніс зовсім тиху дружину. У центрі міста з приємною вивіскою здіймалася багатоповерхівка із дзеркальними вікнами від верху до низу.

— Lioness Models, — хмикнув Віктор, навмисно прочитавши вивіску вголос.

— Щось не так? — невдоволено відразу включилася в розмову дівчина.

— Та ні, ти справді як левиця. Все гармонійно.

І вони зайшли всередину. Довкола — приємна, затишна атмосфера. Вазони з квітами, меблі зеленого кольору, стіни в ніжно-бузковому. Приємний для ока дизайн. Підійшовши до зони пропуску, охоронець нікого не зупинив і навіть допоміг пройти через шлагбаум. Хоч той здивовано й нервово поглядав за спину Віктора, де йшов Алекс, вголос нічого не сказав окрім привітаня. Ставши біля ліфта, Віктор уже хотів запитати щось та Алекс сам натиснув потрібну кнопку ліфта. Чоловіки переглянулися й вирішили цього разу промовчати.