Раді Вас бачити!

Перемагаючи біль, він піднявся, дістав із спортивної сумки невеликий особистий ліхтарик. Розкласти ті, що взяв зі складу, так і не встиг — вони залишилися лежати на першому поверсі в купі. Напівзігнутий від болю, він попрямував до сходів. Посвітивши вниз, знову окликнув:

- Леоно!

Із-за рогу на світло вибралася жіноча фігура. Вона вимушено стала так, щоб її тіло було в межах єдиного білого кола, яке розрізало темряву.

- Там, на тумбочці, є ще кілька ліхтариків. Можеш взяти, - сказав він, намагаючись звучати спокійно.

У відповідь Леона тільки сильніше обхопила себе руками й інтенсивно замотала головою, відмовляючись. Її страх перед темрявою був настільки сильним, що навіть думка залишитися без світла хоч ще на хвилину, доводила її до паніки.

Він уже рипнувся спуститися, та бік відчутно занив. Рефлекторно схопившись за нього, зрозумів: сам він поки не взмозі спуститися на допомогу. Алкоголь остаточно розвіявся, і тепер біль відчувався ще гостріше. Ось так стоявши не порушно Віктор думав, що робити, а дівчина старался не вийти за межі рятівного світла. Так як на цей раз струм самостійно не відновився з часом, чоловік розчаровано підсумував.

- Напевно, закінчилося пальне у генераторі, - намагався тримати голос рівним. - Поки що я не взмозі спуститися, тому наповнити його для відновленя струму, тако ж не вийде. Бачу, що й ти не дуже на це спроможна.

Настала затяжна пауза. Дівчина продовжувала нервово контроювати межу світла, а він усіма силами намагався придумати щось корисне.

- Може, я кину тобі ліхтарик, і тобі стане легше? - запропонував він.

Вона у відповідь інтенсивно замотала головою в знак відмови.

- Але й так стояти ми не можемо вічно. Цей ліхтарик працюватиме від сили дві години і не більше… - додав він тихо. В нього не було цілі її лякати, але й приховати правду не міг.

Вона заклякла від почутого. Було зрозуміло: зараз вона не могла мислити адекватно — страх повністю заповнив її розум. Він бачив, як вона несвідомо контролювала межі світла, що коливалися від його ненавмисних рухів руки.

- Давай ти піднімешся до мене? - запропонував він ще один варіант.

Леона поглянула на нього й лише прижмурилася: крім світла ліхтаря та чоловічого силуету вона нічого не побачила. Все ж, хоч і невпевнено, хитнула головою в знак згоди.

- Це вже добре. Я тобі буду світити, а ти в тому темпі, що можеш, піднімайся. І говори хоч щось — може, так відволічешся, - підбадьорив він.

Вона справді почала рухатися в його напрямку. Кожен її крок був наче по тонкому льоду, а не дерев’яних сходах. Жодне слово так і не зірвалося з її вуст.

Вирішивши відволікти її сам, Віктор промовив без акцента:

- Не думав, що тобі подобається вино, тим паче із сорту Gewürztraminer. Здивований, що ти навіть вирішила вирвати від пораненого чоловіка пляшку, лише, щоб вино не пили не смакуючи. - не відриваючи свого погляду від сходин дівчина промовила

- Сорт Ґевюрцтрамінер схожий на мій улюблений Трамінер рожевий. Обидва мають виражені фруктові ноти, залежно від збору й року врожаю. В них важко не закохатися з першого ковтка. Не могла дивитися спокійно, як ти його пив, не оцінивши смак. - зізналася вона.

Від розмови їй стало легше, і вона почала рухатися впевненіше.

- Так це твоє хобі, що ти так багато знаєш?

- Не можу назвати це хобі. Мене годинами муштрував батько видами вин не залежно від мого бажаня. Якби вони не були такі смачні, я б їх просто зненавиділа за той період.

- А навіщо він цьому тебе навчав? - поцікавився Віктор, уважно спостерігавши за її рухами.

- Бо брав із собою на кожне застілля з акціонерами. І щоб я не впала лицем у багнюку перед його знайомими. Він муштрував мене в різних темах, не тільки про вино. Навчав усьому, про що могли говорити заможні можновладці. Тобто всьому, про що нормальні підлітки навіть не чули, - відповіла Леона, вже подолавши половину сходів.

Вона йшла повільно, контролюючи кожен рух ліхтарика в руках Віктора. За розмовою вона впевнено йшла вперед все менше робивши паузи. Помітивши гарні зміни в дружині, чоловік продовжив їхню розмову:

- Так ти працюєш на його компанію?

Вона різко підняла голову, забувши, що окрім світла ліхтарика нічого не побачить. Прищурившись, промовила:

- Я не самогубця. Мені й дитинства вистачило, щоб покрутитися серед тих акул. Тому я вирішила знайти свою справу, яка мені сподобається. Так відкрила модельне агентство й розкрутила його за п’ять років до високого рівня. Вернула всі кошти, які мені дали на початку справи батьки. Після цього обірвала всі спроби батька, знову втягнути мене у свій бізнес. Пояснюючи, що маю свій і він є більш для мене важливий ніж його фірма.

Самовпевнено піднявши голову, вона вже збиралася швидко прокрокувати решту сходин. Та раптом із кухні з'явився неочікуваний звук краплі, що впала з краника. Цей звук був на прочут голосний. І в одну мить дівчину знову охопив страх — вона завмерла, зігнулася, опустила голову. Наче й не було тієї гордовитої жінки ще секунду назад. Натягнуто посміхнувшись, вона не витримала своєї безпорадності, різко піднялася та підсумувала в голос:

- Та я зараз просто справжня нікчема… - підняла голову, через силу, продовжила переступати решту сходин більш швидко. - не варта й хвилини твоєї уваги. Вибач, що від мене стільки проблем, лише за день навалилося на тебе, як сніг на голову. Коли ми виберемося, проси що хочеш — я виконаю, що забажаєш. - почувши нову каплю знову завмерла і більш нервово добавила -Тільки зараз потерпи мене ще трішки.

Вона дивилася йому прямо в очі так, як вже остаточно докрокувала до нього. Він вирішив уточнити.

- І навіть розлучення? - стало йому цікаво, що ж вона відповість на це.

Вона ні як не відредагувавши без емоційно повторила:

- Я ж сказала: все, що забажаєш.

«Якщо вам цікаво, що буде далі — тисніть зірочку та додавайте книгу в бібліотеку! Також дуже чекаю на ваші коментарі з думками: як, на вашу думку, події розвиватимуться далі? Чи вгадаєте, як відреагує Віктор на почуте?»