Раді Вас бачити!

Прокинувшись, як завжди ще до світанку, чоловік неквапливо піднявся з ліжка. Втомлено протер очі й прибрав темного кольору волосся, яке вибилися за ніч, назад. Узяв із тумбочки телефон та перевірив на наявність нових повідомлень. Вирішивши кілька важливих питань, він пішов до душу.

Знявши піжаму, став під крижані краплі води. Все життя він жив за власними планами, які продумував заздалегідь. І сьогоднішній день не був винятком. Після того як він остаточно змив із себе почуття сонливості, пішов голитися й вже йти снідати.

На кухні відразу поставив чайник кип’ятитися. Паралельно розігрів заздалегідь підготовлений сніданок із холодильника. Це була не надто смачна їжа, але корисна й малокалорійна. Через те що він займався спортом, потрібно було контролювати, що він їсть протягом доби. Знявши чайник, він залив свій улюблений пуер. А оскільки це був чай, якій потребував правильну послідовність дій у заварюванні, то слід було пройти всі етапи, щоб насолодитися відкритими фруктовими нотами. І саме в ту мить, коли він зливав на фігурного дракона першу порцію чаю, до кухні зайшла його дружина.

У неї на голові було справжнє вороняче гніздо. Вона неквапливо човгала тапочками із своєї кімнати до кухні й час від часу позіхала. Одним словом, для неї вставати рано — це справжня каторга. Ще хвилин п’ять тому вона відправила свій телефон у політ через надокучливий будильник, який уже був п’ятим за рахунком. Ледь продерши очі, вона все-таки спромоглася підвестися й піти по каву.

Зустрівшись поглядами, вони мовчки хитнули головами один одному на знак привітання й продовжили займатися своїм. Чоловік знову залив чай відповідною температурою води й цього разу вже почав пити. Вона ж увімкнула кавоварку, знайшла хліб та якусь солодку намазку й швидко смайструвала собі повноцінний сніданок. Який, напевно, був першою й останньою порцією їжі в першій половині дня.

Ось так, у тиші, вони снідали, не звертаючи уваги один на одного. Ще від часу весілля в них так повелося, і кожного це цілком влаштовувало. Їх одружили батьки, тож любові, та навіть першого побачення, у них не було. Через постійну роботу у власних фірмах на перших порах вони й світу білого майже не бачили. На протилежну стать тим паче не залишалося ні часу, ні сил. А оскільки їм «капали на мозок» щодня, вони зрештою погодилися на пропозицію — одружитися один з одним.

Їхні батьки були дуже гарними друзями ще з часів коледжу. Коли за душею не мали й копійки, вони виживали разом, підтримуючи один одного. Згодом у кожного з них з’явилася власна справа, і вони розбіглися, переставши підтримувати будь який контакт між собою. На диво, зустрілися знову саме тоді, коли переживали за своїх дітей, що ті можуть назавжди залишитися самотніми. В розмові між собою у старих друзів і виникла ідея сватання. Оскільки їхні діти довго слухати не хотіли, батьки влаштували справжню «піар-кампанію». Із метою довести, що вони майже створені одне для одного, чи не самими небесами. Їхні діти таки здалися і одружилися, не влаштовуючи пишної церемонії. Та й батьків це цілком влаштовувало, адже вирішилося питання самотності, яке їх турбувало.

Відтоді вони вже три роки живуть, мов квартиранти, які максимум знають один про одного лише ім’я та приблизне місце роботи. Їхні компанії мають різні напрями, тож навіть у бізнесі вони не перетинаються. Вона — власниця модельного бізнесу, він — власник компанії з виробництва мікрочіпів та електроніки. Жоден із них жодного разу не цікавився сферою іншого. Тому ось так, у тиші, сиділи на кухні два незнайомці, яких усе влаштовувало.

Поснідавши, він спокійно встав і помив за собою посуд. Поглянув на годинник та пішов до кімнати, щоб остаточно зібратися та вийти вчасно. Вона, не звертаючи на нього уваги, дивилася у тріснутий екран свого телефону, не зупиняючись переглядала новинну стрічку. І ось її погляд впав на циферблат і вона усвідомила, що вже час збиратися і виходити. Одним ковтком допила каву й кинула кружку в умивальник, узявши недоїдений бутерброд у зуби, побігла до своєї кімнати одягатися.

Він неквапливо поправляв піджак, оцінюючи свій образ на сьогодні: темно-сірий костюм із темно-зеленою краваткою та білою сорочкою. Заправивши запонки зі смарагдами на руках, вибрав наручний годиник якій сьогодні буде носити. Закінчивши з аксесуарами, він перейшов до волосся: намастив його доглядовою косметикою та зачесав назад. Наприкінці взяв свій бріфкейс із робочого стола й спокійно вирушив на парковку. Хоч часто користувався послугами шофера, проте мав правило — щоранку їхати сам за кермом. Йому подобалося бути самому в машині: контроль над авто додавав йому енергії на весь день. Сівши у свій синій Jaguar XE, він із задоволенням поїхав у напрямку роботи.

Та раптом пролунав дзвінок, який вибив його з тієї приємної тиші. Із легким роздратуванням він усе ж прийняв виклик. Голос, який почув на другій лінії, насторожив чоловіка, та він не виказав цього.

- Привіт, сину, - батько став чекати на відповідь, яка швидко надійшла.

- Так, тату, щось сталося? - спокійним баритоном запитав чоловік.

- Чому обов’язково має щось статися, щоб я подзвонив власному сину? - удавано роздратовано промовив старий. - Хотів просто поговорити, дізнатися, як ти, як твої справи.

-Але ж не о шостій ранку, - іронічно зауважив він і продовжив: - Тому давай викладай, бо я вже повертаю на парковку, а там не буде зв’язку, - явно прибрехав, адже ще їхав вулицями міста, і до роботи залишався час. Причина була проста: він хотів якомога швидше дізнатися, яка проблема нависла.

- Ну й заноза ти, звісно. Хоч скажи, як там невістка, в неї все добре? Не нудить зранку? Не планує йти в декрет? - із надією в голосі промовили на іншому кінці зв’язку.

- Тц, - роздратовано почав стукати пальцем по керму й додав: - Досить викручуватися, що вже сталося, що ти дзвониш так рано?

- Та знаєш… - зам’явся і все ж промовив: - Пам’ятаєш Джипа?

- Ти ж наче не любиш такого типу машин? Чи хочеш розбавити колекцію?

- Та ні, я про людину. Він був зі мною на початку становлення нашої фірми. Ти повинен пам’ятати того лисого пузатого дядька, який часто заходив до нас у гості, коли тобі було три, - поступово роздратування наростало в кожного зі співрозмовників.

- Ти б ще згадав, як я навчився на горщик ходити, - узявшись рукою за лоба, він почав терти його, щоб хоч трохи знизити градус емоцій. - Ближче до суті, бо зараз же перерветься зв’язок, як я тебе й попереджав.

Почувши, що син уже на межі, батько вирішив не тягнути й нарешті промовив.

- Так от, як ти вже зрозумів, для мене він багато зробив, і тому я маю перед ним борг. Але я старий, і те, що треба зробити, вже не маю на таке сили. І знаєш ще на додачу й твоя мама захворіла. Залишати її я не можу, і… - його різко перебили.

- Давай уже ближче до контексту, - він тепер справді мав повертати на парковку, але довелося зупинитися на узбіччі, щоб нарешті почути, у чому ж справа.

Нервово глянув на годинник: до початку роботи залишалося ще сорок хвилин. І хоч цього було достатньо, щоб прийти вчасно, на робоче місце. Та йому було не властиво з’являтися «впритик», і змінюватися лише через батька він зовсім не планував.

- Ну ось, він нещодавно зателефонував мені й сказав, що йому потрібна моя допомога… - знову перебивши, вже не приховуючи роздратування, промовив його син.

- Та я вже зрозумів, наскільки ти йому винний. Говори вже проблему, - з ярістю глянув на монітор машини, де відображалося фото абонента: сивоволосий чоловік усміхався, тримаючи велетенську рибину, яку спіймав.

- Він попросив допомогти купити територію для модернізації під курорт. Оскільки ти цим займався в молодості, я сказав, що все зроблю.

- Так я можу найняти спеціалістів, і вони все зроблять швидше та якісніше.

- Ну розумієш, у нього гроші водяться, тому він і сам би це міг зробити. Та проблема в території: на неї заглядаються конкуренти й тривалий час тримають нейтралітет. Тож якщо задіяти фахівців, є великий шанс, що інформація просочиться. І тоді виникнуть проблеми у всіх.

- Якщо там така конкуренція, то хай купує й позбавиться сумнівів, - для нього все це було якимось беззмістовним, тому вирішив розібратися - Якось для мене, генеральному директора, їхати до чорта на кулічки, щоб оглядати й фотографувати місцевість, — це неправильне вкладення. Кожна моя хвилина — це гроші і чималі, а там доведеться витратити купу часу лише для того, щоб угодити параноїдальним замашкам твого друга.

- Ех, а я думав віддати решту акцій «Електронік», а виявляється, ти ДУЖЕ зайнятий. Напевно, ти не потягнеш усю компанію, і тобі потрібна досі моя підтримка - удавано промовив він і став чекати.

Між ними виникла пауза, яка тягнулася хвилина за хвилиною. Нарешті син промовив:

- Це настільки принципово, щоб саме я туди їхав замість тебе? - не зводив свого погляду від фото батька, начебто це йому допоможе, якось прочитати свого співрозмовника.

- Сприймай як відрядження на тиждень, - дуже холодним тоном відповів батько.

- І ти відразу передаси свої акції мені? - і поки йому відповідали чоловік вже готовий потирати руки.

Вони йому сильно кортіли, адже поки лишалася бодай крапля акцій в руках батька компанії залишалася під його контролем. І хоч відсоток у батька вже був набагато менше, ніж у сина. До цього часу багато хто із співробітників могли телефонуючи старшому, щоб вточнити якісь робочі питання. Це сильно дратувало, та нічого не можна було вдіяти, окрім як повністю забрати всі акції у свої руки. По при це причини, чому їхати саме йому особисто, здавалися сумнівними, але якщо за тиждень вирішиться те, що дратувало останні п’ять років. Спокуса була надто великою, щоб не піддатися. Ще і його батько добавив, чим остаточно схилив до остаточного рішення сина.

- Як тільки ти поїдеш, наступного дня мій юрист відправить твоєму адвокату документи, - серйозним голосом, без жодної емоції, додав батько. - У твоїх інтересах виїхати якомога швидше.

- Так подивимося сьогодні п’ятниця. За вихідні я доберуся будь-куди, і вже в понеділок буду там. Тож скидай геолокацію.

Вже з піднятим настроєм він направив машину на підземну стоянку, вирішивши, що про все домовлено. І щойно машина заїхала, батько хотів щось сказати, та зв’язок розірвався. Він вирішив не звертати на це уваги, адже часу залишилося небагато і потрібно йти до роботи.