Раді Вас бачити!

Віктор відклав ручку, якою протягом усього монологу друга підписував папери.

- У тебе, я бачу, надто багато вільного часу з’явилося, якщо ти дозволяєш собі тут розслаблятися. Те, що в нас з’явився шанс, ще не означає, що ми перемогли. Чи ти забув, що досі живеш маючі переді мною борг? Нагадати суму?

- Все, все, мовчу! - Діма миттєво піднявся. - Справді розслабився. Давай сюди папери, пішов я далі працювати.

Втомлено протерши очі, Віктор навіть не помітив, як за роздачею доручень промайнув залишок дня. Настав час іти. Підвівшись, він швидко накинув пальто, забрав сумку з документами, які доведеться доробляти вдома, і попрямував до парковки.

Побачивши, що начальник іде, секретарка миттєво підхопилася з місця:

- Вікторе Олексійовичу, з вами цілий день прагне зустрітися...

- Мені нецікаво, - відрізав він на ходу.

- Але Олексій Вікторович дуже наполягав!

Віктор не збирався слухати й просто підійшовши він натиснув на кнопку ліфта. Аж раптом його гукнули. Цей голос він впізнав би з-поміж тисячі.

- Вікторе!

Шатен заплющив очі й, зробивши глибокий вдих, повернувся в бік, звідки вже неквапливо йшов його батько з двома нерозлучними охоронцями. Людина з чистою совістю не переживала б за власну безпеку так, як це робить його батько. 

- Тебе так важко застати. А твоя секретарка, як воїн: відбивала всіх бажаючих. Навіть мене не пропускала. Дуже смілива жінка і не боїться, що її звільнять. 

- А чому я маю звільняти співробітника, який ідеально виконує мої розпорядження? Що ти хотів мені сказати?

- Ми не пройдемо до кабінету?

- Мій робочий день закінчився. Якщо хочеш щось обговорити просто зараз — кажи. Якщо це може почекати, звернися до Світлани, нехай запише тебе на прийом.

- Тебе взагалі рідко побачиш у кабінеті, - невдоволено процідив батько.

Двері ліфта відчинилися, і, не чекаючи, поки вони почнуть закриватися, Віктор зайшов у кабіну й знову затиснув кнопку.

- І це передбачувано, бо в мене занадто багато справ.

- Що ж, якщо ти не хочеш говорити в більш підходящих умовах… - його батько перехопив рукою дверцята ліфту які вже збиралися закритися й, нахилившись до Віктора, промовив: - Сподіваюся, наш великий генеральний директор схвалить мою ідею щодо поглинання.

Віктор врізався поглядом у схожі за кольором очі й, хмикнувши з роздратуванням промовив:

- Наче хтось мене почує, якщо я скажу, що це заздалегідь програшний варіант.

- Ось і добре, - відпустивши дверцята ліфта, старий із насолодою посміхнувся й уже в момент, коли двері зачинялися, проговорив: - Краще старайся над внуками, аніж лад у моїй фірмі наводиш.

Ліфт зачинився і батько не побачив, яким злим став син після почутого. Стискаючи й розтискаючи щелепи, Віктор дивився на місце, де щойно стояв батько, аж поки не відкрився ліфт на нижньому поверсі. Побачивши головного директора з явно розлюченим виразом обличчя, співробітники миттєво вибачилися й відступили, пропускаючи цей ліфт. Ось так шатен сам доїхав до підземного поверху. Злість усе не вщухала всередині і він, сівши за кермо, вирішив вигнати надлишок емоцій швидкою їздою.