Раді Вас бачити!

За лічені хвилини він встиг до робочого місця дружини ще до утворення заторів на дорозі. Неквапливо вийшовши з машини, вже збирався йти в середину будівлі, як побачив дружину, яка на милицях йшла до нього. Підійшовши впритул, поцікавився:

— Ти що, знала, коли я приїду? Чи може весь цей час чекала на мене?

Її зелені очі здивовано глянули на шатена.

— Бачу, настрій у тебе вже не надто гарний, що ти вже причеплюєшся до того, що я вчасно. Подивися на годинник. Логічно, що такого пунктуального, як ти, потрібно чекати хвилина в хвилину, — він поглянув на банер, де якраз у куточку світилася позначка 18:00.

— І справді, — куточками вуст посміхнувся він і допоміг дружині сісти в салон.

Щойно він зайняв водійське місце й завів двигун, із важкого хмарного неба почав падати мокрий сніг.

— Боже, та коли вже настане справжня весна? — невдоволено пробубоніла Леона, розглядаючи дорожки від розтопленого снігу на лобовому склі.

— Ще тільки друге березня, — м'яко нагадав Віктор. — Ти надто багато вимагаєш від природи, яка ще зовсім нещодавно лютувала зимовими морозами.

Чоловік плавно вивернув кермо на головну дорогу й, не зводячи очей із траси, додав:

— Якщо ти не проти, ми заїдемо в одне місце. Мені конче треба туди заскочити перед тим, як поїдемо додому. Якщо ти проти без проблем, я спочатку відвезу тебе в якийсь ресторан, чи відразу до нашої квартири.

— Їсти я не хочу, та й мені не важко почекати, якщо це ненадовго. А куди саме?

— У спортзал до мого давнього знайомого. Не повинні ми там довго затриматися.

Така пропозиція здалася Леоні дивною, та, вже погодившись на поїздку, вона вирішила не сперечатися. Її власна поступливість у цю мить здавалася абсолютно нераціональною. Полум'яноволоса дівчина відвернулася до вікна, але її роздратування раптом змінилося глухим, прихованим інтересом. Віктор уперше віз її кудись за власною ініціативою і це начепто не пов'язано із роботою.

Невдовзі вони виїхали на саму околицю міста. Через мокрий сніг, який раптово повалив стіною, видимість стала майже нульовою. Склоочисники ледве встигали справлятися з важкими налиплими пластівцями. Віктор припаркувався біля входу в масивну металеву споруду, яка зовні більше скидалася на величезний ангар чи склад.

— Почекай мене тут, я швидко, — кинув він.

Вийшовши з машини, Віктор стрімким кроком зник за відчиненими дверима будівлі. Зайшовши всередину, він помітив, як сніг, що налип на одяг, швидко розтав від тепла. На порозі його зустріли хлопці, які вже йшли з роздягальні до спортзалу.

— О, пропажа повернулася! — всі були раді знову бачити Віктора.

— Я ненадовго, — і, потиснувши всім руку, він помітив одного з молодших хлопчаків.

— Шкода. Думав, у мене випав шанс поборотися з легендою, — та на його голову вклали руку й потріпали по волосся. Останній чоловік, який вийшов із роздягальні, був вищий на пів голови за Віктора і повчально проговорив хлопцеві:

— Ще малий — не доріс до нього. Іди вже розігрівайся, — і всі слухняно пішли до зали.

— Привіт, Вовк.

— Ну, привіт, — оцінивши вигляд друга, який явно промок у своєму пальті, додав: — Ходімо, проведу урок виховання, і я тобі пику наб'ю, як і обіцяв.

Віктор зиркнув у бік виходу.

— Я не можу, там на мене чекають.

— То запрошуй сюди. Я сьогодні не налаштований говорити про роботу. Та й від Карі вже все почув, що потрібно було. Якщо підеш зараз — ображусь, — і пішов за рештою.

Шатен важко зітхнув і тихо промовив:

— Чому мене оточують тільки вперті придурки? Де я прорахувався? — і пішов назад.

Віктор вернувся, тримаючи в руках велику парасольку. Незважаючи на те, що сам уже встиг підмокнути, він дбайливо відчинив пасажирські двері й розкрив купол над Леоною.

— Мені потрібно більше часу побути там, ніж розраховував на початку. Якщо хочеш ходімо зі мною, або можеш залишитися й почекати тут.

— Ні, я краще піду всередину, — скористалася моментом задовольнити інтерес, який ріс, як вона почула, що Віктору потрібно кудись заїхати і це важливо.

Дівчина відстебнула пасок безпеки й уже збиралася підвестися, але Віктор м'яко вклав їй у долоню ручку парасольки, а наступної секунди легко підхопив її на руки. Леона навіть не подумала протестувати, сильніше притиснувшись до його мокрого від снігу пальта.

Вони увійшли всередину. Інтер'єр дійсно нагадував промисловий склад, але щойно вони пройшли довгим, лунким коридором, їх зустріли глухі удари, крики та важке дихання. Це був не зовсім звичайний спортзал, радше закритий бійцівський клуб. Скрізь були розставлені важкі гантелі, підвішені масивні шкіряні груші та інший спортивний інвентарь, а в самому центрі височіли три великі бойові ринги. На двох із них саме цієї миті запекло спарингували бійці, навколо яких з'юрмилися глядачі, гучно вболіваючи за свого бійця.

Раптом від групи чоловіків відокремився старий сивочолий чоловік азійської зовнішності. Його дуже довга сива борода, яку він час від часу погладжував, додавала до його образу якоїсь дивної мудрості. Побачивши Віктора, він підняв руку на знак вітання.

— Давно не бачилися, — щиро посміхнувся старий, підходячи ближче. Його карі очі з цікавістю зупинилися на Леоні. — Що це за прекрасна леді завітала до нашого лігва?

— Вітаю, сенсею, — шанобливо вимовив Віктор і злегка вклонився, тримаючи дівчину, яка теж кивнула головою. — Це моя дружина, Леона.

У величезній залі, де ще секунду тому панував брутальний гамір, залягла мертва тиша. Бійці з подивом витріщилися на гостя. Першим оговтався сенсей. Його обличчя виражало щирий подив, але він швидко повернув самовладання своєму лицю:

— І словом не прохопився, що одружився! Я вже думав, що з твоїм шаленим графіком ти так і залишишся затятим холостяком. І коли ж було весілля?

— Та вже як три роки тому, — буденно, наче в цьому не було нічого особливого, відповів Віктор.

Він підійшов до стіни й обережно опустив Леону на м'яке крісло. Та щойно чоловік розігнувся й звільнив руки від своєї ноші, з-за спини на нього налетіла тінь. Сильні, треновані чоловічі руки перехопили торс Віктора, намагаючись із розвороту кинути його через себе.

Лише реакція врятувала Віктора від жорсткого падіння. Він миттєво вислизнув із захвату, повернувся до нападника лицем й пішов у блискавичну контратаку, коротко й потужно пробивши нападнику під дих. Той болісно ойкнув, зігнувся, але відступати не збирався. Віктор різко врізався в темно-зелені очі свого друга. Вони обоє задоволено почали посміхатися, та враз пролунав залізний, непохитний голос старого:

— Досить!

Наказний тон сенсея подіяв миттєво. Обоє враз завмерли, вирівнялися й винувато повернулися до вчителя.

— Андрію, взагалі-то тут присутня леді, а ти поводишся як невихований варвар, — суворо вимовив старий, а потім перевів погляд на другого бійця: — Вікторе, від коли це ти так легко ведешся на провокації?

Переконавшись, що дисципліну відновлено, сенсей повернувся до Леони й тепло посміхнувся:

— Вибачте нам, Леоно. Такі гості, як ви — рідкість у цих стінах, тому хлопці звикли не стримувати емоцій і звірині пориви. Це в них такі специфічні забавки. Сподіваюся на ваше розуміння.

Весь цей час Леона дивилася на все круглими від подиву очима й просто не могла повірити побаченому. Довкола стояли десятки напівоголених чоловіків з ідеальними спортивними фігурами — зовсім відмінними від звичних форм чоловіків-моделей, яких вона бачила щодня.

Та й на самому Вікторі від бійки розстебнулося пальто — це відкрило для погляду дівчини його фігуру. Одяг геть прилип до тіла від вологи, дозволяючи в усіх подробицях розглянути рельєф його міцного тіла. Від такого раптового перенасичення чоловічою красою в дівчини навіть злегка закрутилася голова і перехопило подих. Лише коли збагнула, що сенсей звертається безпосередньо до неї, Леона нарешті спам'яталася й перепитала:

— Ви до мене зверталися?