Раді Вас бачити!

Спершу Віктор хотів звернути на дорогу до їхньої квартири, та, краще обдумавши, поїхав до госпіталю, що був найближчим. Так вони проїхали вулицями вже нічного міста.

Припаркував машину на стоянці біля білої будівлі з написом «Приймальне відділення». Повернувся до дівчини, щоб її розбудити, та виявилося, що вона вже прокинулася сама. Леона роздивлялася по сторонам, намагаючись зорієнтуватися, де вони зараз знаходяться.

Чоловік вирішив допомогти їй поясненням:

- Ми біля лікарні. Давай хай нас обстежать спеціалісти, перш ніж ми повернемося додому.

Вона лише спокійно хитнула головою на знак згоди.

- Тоді надягай мою куртку, а я зараз заберу тебе на руки, - він уже взявся за дверну ручку, коли дівчина перепитала:

- А як же ти?

Віктор повернув голову до неї.

- При чому тут я? Хочеш сказати, що зможеш у цьому тонкому светрі витримати холод, який зараз надворі? - його брова піднялася, і він став чекати на відповідь від дружини.

Її погляд ковзнув у темряву за вікном машини. Джерелом світла була лише вивіска медичного закладу та два ліхтарі. Сніг усе ще сипав, хоч і дрібнішими сніжинками. Довкола їх височіли пагорби снігу, зчищеного з парковки, на якій вони стояли.

Вже давно не було такого сніжного лютого — здавалося, що це не кінець зими, а лише її початок. Леона розуміла: вона справді не витримала б того холоду, який чекав її за межами теплого салону машини. Та поступатися вона теж не бажала, адже не хотіла бачити, як він знову виходить на вулицю без теплого одягу.

- Але ж ти зовсім голий!

- Ні, не правда. Я у футболці й теплих спортивних штанах, - Він явно піджартував над нею. І доказом її здогадів стала його усмішка на стурбовану реакцію дружини. Це лише сильніше роздратувало Леону.

- Це все одно менше одягу, ніж на мені, - продовжувала спорити вона.

- Думаю, в мене просто гаряча кров у порівнянні з тобою. Та й поки ми тут сидимо, втрачаємо час, який могли б використати, щоб уже давно відвідати лікаря й повернутися в теплий дім. А не сидіти в машині й вирішувати, кому буде холодніше та хто з нас двох одягнений тепліше.

- А якщо ти захворієш ще сильніше? Недавно ти мав високу температуру ти, що про це забув? - вона не здавалася.

Він важко зітхнув, почухав волосся й різко повернувся всім тілом до дівчини.

- Леоно, чого ти так переживаєш за моє здоров’я? Чи, може, за ці дні закохалася по вуха й тепер намагаєшся проявити таким чином турботу?

Дівчина нахмурилася й невдоволено промовила:

- Що за дурницю ти зморозив?

- Ось і я про те. Досить товкти одне й те саме. Якщо я не правий, що до твоєї закоханості то стався до мене, як і раніше. Зараз ми йдемо до лікаря, а потім нарешті додому. Якщо захворію — це вже будуть лише мої проблеми, як і раніше.

Не гаючи часу, Віктор відкрив двері й пішов до інших дверей, щоб допомогти жінці. Леона нарешті одягнула куртку й теж відчинила двері. Її погляд знову завмер на його босих ногах, які вже почали червоніти від контакту зі снігом.

Помітивши це, чоловік цокнув язиком і промовив:

- Та не холодно мені. Припини робити таке лице.

І, схопивши мовчазну дружину на руки, поніс її до будівлі.

І ось вони вже зайшли до лікарні. На реєстратурі нетерпляче щось занотовувала медсестра середніх років. Вона помітила чоловіка, який був одягнений не по сезону. Її здивування стало ще більшим, коли погляд ковзнув на його босі ноги.

Він неквапливим кроком ішов по блакитній плитці, що вкривала підлогу лікарні, несучи на руках дівчину. Леона, опустивши голову, сиділа тихо, намагаючись не завдавати дискомфорту шатену. На ній була завелика зимова куртка, яка явно належала чоловікові.

Щоб краще роздивитися людей, які прийшли такої пізньої години, медсестра спустила окуляри на перенісся. Вона навіть полишила свою роботу й завмерла, чекаючи, що ж розкажуть ці несподівані відвідувачі.

- Доброго вечора. Ми були на курорті, й там моя дружина отримала травму. Тривалий час не могли потрапити до лікаря з певних причин, - пояснив чоловік.

- Яку саме травму вона отримала? - жінка поглянула на напрочуд тиху дівчину.

- У моєї дружини був вивих колінної чашечки, можливо й самого колінного суглоба. Чи є зараз відповідний спеціаліст, щоб обстежити її? - додав шатен.

Жінка скептично глянула спершу на нього, а потім на ношу в його руках. Побачивши ногу дівчини, на якій була саморобна шина, неприємним голосом поцікавилася:

- Шину накладали після вправлення, чи чашечку ви так і не поставили на місце?

- Після вправлення, - відповів Віктор, не звертаючи уваги на скепсис і невдоволення, яке проявляла співробітниця приймального відділення.

Медсестра не поспішала: взяла телефон, набрала якийсь номер і промовила:

- Травма ноги після курорту, потрібен черговий лікар‑травматолог.

Завершивши розмову, вона подивилася на чоловіка й додала:

- Потрібно трохи почекати.

Десь за десять хвилин до них підійшов лікар із каталкою. Він був середнього зросту, з рудим волоссям. Травматолог також здивувався вигляду нічних відвідувачів, особливо Віктора, який так і стояв, тримаючи на руках свою дружину.

- Доброго вам вечора, - рудоволосий чоловік підвів каталку максимально близько.

- Доброго, - відповів Віктор і нахилився, щоб посадити Леону.

Щойно він поклав дівчину на запропонований транспорт, лікар швидко підійшов до чоловіка. Піднявши футболку, де виднілася засохла пляма крові, він не знайшов там рани, але помітив іншу — зі сторони спини.

Віктор не одразу зрозумів дії лікаря, та коли розібрався — поспішив пояснити:

- Це вже давня рана, а ця кров не моя, а зайця, якого ми впіймали на відпочинку.

- Що ж, гарна новина, що це не ваша кров на футболці. Та попри те, що ви вважаєте цю рану «давньою», вона так не виглядає. Складається враження, ніби її нашвидкуруч зашивав якийсь аматор. Саме тому рані потрібен професійний догляд, аби не з’явилися неприємні наслідки для вашого здоров’я. - лікар зупинився, чекаючи на відповідь.

Віктор перевів погляд на дружину. Леона лише відвернулася від їхніх поглядів, а лікар продовжив:

- Тоді клич ще й хірурга, - звернувся він до медсестри, а цій парі додав незадоволено:

- Ох, ваші «відпочинки» завжди боком виходять для нас, звичайних трудяг. Ви, пане, залишитесь тут і чекатимете свого спеціаліста, а даму я відведу на деякий час. Проведу огляд і лікування, а тоді відразу поверну.

Закотивши дівчину до свого кабінету, лікар нарешті взявся оглядати постраждалу кінцівку. Уважно придивившись, він промовив:

- А от шину накладено наче справжнім фахівцем. Якщо поруч був лікар, то чому він не зашив рану вашого чоловіка? - не міг збагнути логіку їхніх дій.

Дівчина, не приховуючи правди, пояснила:

- Цю шину наклав не лікар, бо найближчий був за кілька кілометрів від нас. Це зробив мій чоловік.

- Можу припустити, що саме він вправив ваше коліно, - обережно знявши фіксатор, лікар переконався, що хоч і залишалася опухлість, та все стояло на правильному місці. - Потрібно зробити рентген, щоб упевнитися остаточно. Але його доведеться чекати до ранку. Хоча, зі свого досвіду можу сказати: процеси загоєння вже почалися. Ваш чоловік відпрацював на тверду п’ятірку. Він точно не мій колега?

- Ні, хоча я не все знаю про нього, - відповіла Леона.

Лікар хоч і здивувався такій відповіді пацієнтки, та вирішив промовчати й змінив тему:

- Біль сильно турбує?

- Коли закінчується дія знеболювальних, важко ігнорувати її - вона поглянула на своє червоно‑синє коліно. Хоч лікар і говорив, що виглядає все добре, для її ока це було не так. Її непокоїла думка, що так залишиться надовго. Вона навіть не могла уявити, як із такою ногою ходитиме на своїх улюблених підборах.

З роздумів про зміну гардероба її вирвав голос лікаря, який піднявся й підійшов до шафи в якій стояли пляшечки із ліками:

- Зараз я зроблю вам укол у ногу й накладу шину. Те, що роботи небагато, — результат правильної першої допомоги. Тому ви повинні бути вдячні своєму чоловікові, адже могло б бути значно гірше. Відпочинете, пройде тиждень‑два, і приїдете на повторний медогляд. Тоді вже й набряк зійде, і синці зникнуть.

Поки він говорив, швидко виконав свою справу й, оцінивши поглядом результат, підсумував:

- Коли зійде набряк я зможу точно сказати, скільки вам ще ходити з цією шиною. Якщо буде дискомфорт, можете звернутися й раніше. Хоч це й не гіпс, але з вашою травмою зовсім не рекомендовано часто знімати конструкцію. Чим довше ви її носитимете й менше навантажуватимете ногу, тим швидше підете на поправку. Ну що ж, є питання?

Дівчина лише махнула головою на знак відмови.

- Тоді вирушаємо назад, - завершив лікар.