Раді Вас бачити!

Старий мило посміхнувся, хоча від цієї м'якої посмішки в Леони чомусь по спині пробіг легкий холодний вітерець. Почувши наказ вчителя, Віктор мовчки відійшов до зони розминки й неквапливо розпочав вправи.

— Він як той молодий дракон, що ніяк не збагне, що вже має крила, — втомлено зітхнув старий, проводжаючи вихованця поглядом. А потім раптово повернувся до гості: — А що ви, юна леді, думаєте про свого чоловіка?

Брехати цьому старому Леоні зовсім не хотілося, та й інтуїція підказувала: він миттєво відчує фальш. Вона подивилася в бік Віктора й ненароком задумалася. Що ж вона насправді про нього думає?

— Напевно, те, що він надто впертий, грубий і нищівно сильний… — Леона на мить завагалася, але тихіше додала: — Але водночас він справедливий і дуже розумний.

Дівчина прикусила язика, злякавшись власної відвертості. Вона зустрілася поглядом із мудрими очима сенсея. Той лише тепло посміхнувся:

— Ти, бачу, теж сильна духом. Значить, із ним не пропадеш. Характер у нього, звісно, справді жахливий, та він принаймні вміє бути гідним чоловіком.

Віктор нарешті опинився там, де його емоції могли виплеснутися на повну. У цій залі він почувався напрочуд комфортно. Занурившись у думки, він навіть не помітив, як на автопілоті виконав усю програму розминки. Пробігшись поглядом по бійцях, чоловік тверезо оцінив претендентів на спаринг і дійшов єдиного висновку: його шалений напір сьогодні витримає лише Андрій, не ризикуючи при цьому опинитися на лікарняному ліжку.

Цей шатен мав справжній, рідкісний талант до бойових мистецтв. Що його завжди рятувало, коли вони обоє потрапляли в бійку, коли ще були малими. Та й в армії теж саме Вовк міг прикрити Віктора. Відчувши на собі пильний погляд, Андрій обернувся й хвацько підморгнув, чекаючи, поки напарник підійде ближче.

Бурштинові очі шатена раптом спалахнули диким, звіриним блиском.

— О-о-о, бачу, в дитячі ігри ми сьогодні бавитися не будемо, що ж, як у старі добрі часи. Вже давно в тебе не бачив такого запалу, — хижо посміхнувся Вовк і на всю залу крикнув: — Сенсею, я перший!

Вони попрямували до центрального рингу.

— Хочеш поглянути ближче чи залишимося тут? — запитав Леону старий.

Хоч дівчині й кортіло підійти, вона не наважилася висловити це вголос. Майстер, помітивши палкий інтерес у її зелених очах, гукнув одному з учнів:

— Михайле, перенеси даму разом зі стільцем ближче до арени.

Здоровенний лисий боєць обережно підхопив крісло з Леоною й чітко виконав вказівку вчителя. Тепер дівчина сиділа в першому ряду. Вона бачила все до найдрібніших деталей, особливо обличчя суперників, які готувалися до сутички. Їхні очі горіли чистим азартом, хлопці буквально завмерли від передчуття хорошої бійки.

Піднявшись на арену, сенсей став між двома молодиками й різко змахнув рукою:

— Хаджиме!

Обидва бійці синхронно вклонилися одне одному і бій розпочався.

Жоден не бажав віддавати ініціативу. Сили були абсолютно рівними, а от техніка — кардинально різною. Андрій рухався витончено, чітко, вивірено й до ідеалу правильно. Віктор же на рингу перетворювався на повну протилежність: він діяв різко, грубо й абсолютно непередбачувано, наче бився не за спортивними правилами, а виживав у брудній вуличній бійці.

Неповторний коктейль із емоцій буквально вирував на ринзі. Щойно Вовк перехоплював руку Віктора й майже кидав його на лопатки, як у відповідь отримував жорсткий, болісний удар коліном у ребра. Коли ж Віктор йшов на штурм, намагаючись пробити потужний удар коліном у сонячне сплетіння, Андрій блискавично вивертався й перебивав ліктем удар.

Це виглядало як запеклий двобій на невидимих мечах. Спітнілі, важко дихаючи, вони кружляли по рингу, впиваючись поглядами в суперника в пошуках бодай найменшої шпаринки в обороні.

Раптом око Віктора зачепилося за мікродеталь, якої він раніше ніколи не помічав у стійці Андрія: хлопець ледь помітно, на підсвідомому рівні прикривав лівий бік. Зрозумівши, що намацав пробіл, Вовкодав зробив блискавичний відволікальний маневр правою рукою, змушуючи суперника розкритися. І коли все склалося саме так, як він розрахував, уже відчуваючи солодкий смак перемоги, з усієї сили вгатив ногою в незахищений бік.

Від цього потужного удару Вовка за інерцією відкинуло до самого краю арени. Він важко випростався й сплюнув кров на брезент.

— Ти як завжди підступний гад. І як ти тільки все помічаєш? — прохрипів хлопець, знову стаючи в бойову стійку.

Тепер суперник діяв максимально обережно, адже пропущений удар був дійсно нищівним. Андрій помітно накульгував на ліву ногу. Віктор уже прораховував наступну стратегію, як раптом у його голову прилетів блискавичний удар тією самою «травмованою» лівою стороною. Лише виставлений в останню секунду блок урятував Віктора від нокауту. Рука миттєво заніміла від дикого болю, а Андрій задоволено вискалився — сили в цьому маневрі було з головою.

— Не тільки ти вмієш так грати, — промовив Вовк, ухилившись від наступного хука від Віктора.

Обмінявшись ще кількома важкими випадами, бійці вже мало скидалися на цілих у кожного на тілі проступали очевидні пошкодження та синці. Проте це їх не зупинило, а лише сильніше розігнало адреналін у крові. Бажання перемогти стало майже осяжним.

Наступної миті Віктор навмисно пропустив удар, дозволивши супернику поцілити в себе, аби міцно перехопити його руку й повалити на підлогу. Задум спрацював ідеально. За лічені секунди Віктор опинився зверху й зафіксував руку Андрія на важкий больовий прийом.

— Ну що, здаєшся? — з переможними нотками в голосі видихнув шатен.

Та він не встиг і оком змигнути, як Андрій якимось неймовірним, гнучким рухом вивернувся, перекрутився тілом і все змінилося: тепер уже Віктор опинився знизу, затиснутий у ще більш якісний і жорсткий захват. Вирватися звідти було фізично неможливо, а біль у старому, незагоєному боці Віктора почав стрімко наростати.

Андрій тріумфально посміхнувся йому в обличчя:

— Ти геть забув, брате, що в чистій техніці ти мені програєш за будь-яких умов. І це ще з часів наших перших занять не змінилося.

Зустрівшись поглядами, обидва важко посміхнулися й розтиснули захват, визнаючи, що цей шалений бій завершено перемогою Андрія. Вклонившись один одному, вони повернулися до вчителя, очікуючи на його вердикт.