Раді Вас бачити!

Старий мило посміхнувся, хоча від цієї м'якої посмішки в Леони чомусь по спині пробіг легкий холодний вітерець. Почувши наказ вчителя, Віктор мовчки відійшов до зони розминки й неквапливо розпочав вправи.

- Він як той молодий дракон, що ніяк не збагне, що вже має крила, - втомлено зітхнув старий, проводжаючи вихованця поглядом. А потім раптово повернувся до гості: - А що ви, юна леді, думаєте про свого чоловіка?

Брехати цьому старому Леоні зовсім не хотілося, та й інтуїція підказувала: він миттєво відчує фальш. Вона подивилася в бік Віктора й ненароком задумалася. Що ж вона насправді про нього думає?

- Напевно, те, що він надто впертий, грубий і нищівно сильний... - Леона на мить завагалася, але тихіше додала: - Але водночас він справедливий і дуже розумний.

Дівчина прикусила язика, злякавшись власної відвертості. Вона зустрілася поглядом із мудрими очима сенсея. Той лише тепло посміхнувся:

- Ти, бачу, теж сильна духом. Значить, із ним не пропадеш. Характер у нього, звісно, жахливий, та він принаймні вміє бути гідним чоловіком.

Віктор нарешті опинився там, де його емоції могли виплеснутися на повну. У цій залі він почувався напрочуд комфортно. Занурившись у думки, він навіть не помітив, як на автопілоті виконав усю програму розминки. Пробігшись поглядом по бійцях, чоловік тверезо оцінив претендентів на спаринг і дійшов єдиного висновку: його шалений напір сьогодні витримає лише Андрій, не ризикуючи при цьому опинитися на лікарняному ліжку.

Цей шатен мав справжній, рідкісний талант до бойових мистецтв. Що його завжди спасало, коли вони обоє потрапляли в бійку, коли ще були малими. Да і в армії теж саме Вовк міг прикрити Віктора. Відчувши на собі пильний погляд, Андрій обернувся й хвацько підморгнув, чекаючи, поки напарник підійде ближче.

Бурштинові очі шатена раптом спалахнули диким, звіриним блиском.

- О-о-о, бачу, в дитячі ігри ми сьогодні бавитися не будемо, що ж як в старі добрі часи. Вже давно в тебе не бачив такого запалу - хижо посміхнувся Вовк і на всю залу крикнув: - Сенсею, я перший!

Вони попрямували до центрального рингу.

- Хочеш поглянути ближче чи залишимося тут? - запитав Леону старий.

Хоч дівчині й кортіло підійти, вона не наважилася висловити це вголос. Майстер, помітивши палкий інтерес у її зелених очах, гукнув одному з учнів:

- Михайло, перенеси даму разом зі стільцем ближче до арени.

Здоровенний лисий боєць обережно підхопив крісло з Леоною й чітко виконав вказівку вчителя. Тепер дівчина сиділа в першому ряду. Вона бачила все до найдрібніших деталей, особливо обличчя суперників, які готувалися до сутички. Їхні очі горіли чистим азартом, хлопці буквально завмерли від передчуття хорошої бійки.

Піднявшись на арену, сенсей став між двома молодиками й різко змахнув рукою:

- Хаджиме!

Обидва бійці синхронно вклонилися одне одному — і бій розпочався.

Жоден не бажав віддавати ініціативу. Сили були абсолютно рівними, а от техніка — кардинально різною. Андрій рухався витончено, чітко, вивірено й до ідеалу правильно. Віктор же на рингу перетворювався на повну протилежність: він діяв різко, грубо й абсолютно непередбачувано, наче бився не за спортивними правилами, а виживав у брудній вуличній бійці.