Раді Вас бачити!

Він кинувся їй на допомогу, але поки добіг, вона вже з горем пополам вибралася по пояс сама. І вже на підході крикнула:

— Не лізь! Тут, напевно, маленьке джерело або ж невеличка річка, не виключено, що звичайна ямка. Та це не так важливо. Головне — якщо я провалилася, то ти зовсім можеш зникнути за шарами снігу зі своєю вагою тіла. Тоді наших сил не вистачить, щоб тебе витягнути!

З кректанням, мов в'юн, вона виповзла з діри й нарешті лягла на верхній шар снігу. Обережно відкотившись подалі від небезпечної зони, Леона стала лежати на спині із розставленими руками. Від неї аж пара підіймалася, настільки вона розігрілася й спітніла. Кожен її подих створював велику хмару пари, яку вітер швидко розвіював. Так і лежала, дивлячись у небо, заспокоюючи дихання й серцебиття.

— Ти в порядку? — навис над нею, створивши тінь. — Допомогти встати?

Він простягнув руку, а вона не відмовилася. Та щойно ривком піднялася, різкий біль пронизав її коліно, і Леона знову впала назад на сніг. Вони обоє поглянули один на одного. Вона не розуміла, як ще п'ять хвилин тому не відчувала жодного болю, а тепер не могла стояти на нозі. Він же в голові перебрав найстрашніші варіанти й дійшов до одного рішення: потрібно швидко тягнути її до будівлі й дивитися, що сталося насправді.

Не питаючи, одним рухом він узяв її на руки й пішов швидким кроком за своїми слідами. Та через збільшення ваги сильніше провалювався в сніг, і доводилося наче заново пробиратися вперед. До того ж у руках, замість того щоб спокійно лежати, вона пручалася, зрештою не витримавши, вигукнула:

— Не неси мене як принцесу! Я можу й сама...

Її перебили, перевернувши так, що тепер вона виглядала не краще за мішок картоплі. З такого ракурсу дівчина бачила лише його спину й найбільший м'яз тіла. Він буркнув:

— Та без проблем, тільки не смикайся, бо собі ж зробиш гірше, — зовсім не приховував роздратування.

Він не зменшував темпу, пробираючись крізь сніг до вхідних дверей будинку. Чоловічу увагу привернув сніг, який почав повільно падати з неба.

— Як не вмер, так змерз, — роздратовано кинув він, глянувши вгору, і далі йшов, ігноруючи випади дівчини, яка намагалася вдарити його кулаками вже з іншої позиції.

Їй не подобалася ні перша поза, в якій її несли, ні ця. Леона думала, що те, що вона не змогла встати тоді, було лише через неправильне положення ноги. Та їй не дали й слова промовити, чоловік у швидкому темпі просувався до будинку, ігноруючи її випади.

Зрештою вона змирилася й, покрутившись, уляглася зручніше, підставивши лікті під голову, щоб її не так сильно трясло. З його висоти вона могла краще побачити місця, де встановила пастки. В уяві вже малювалося тушковане рагу з кролика, вона вирішила не думати про погане. І ось так і пройшла дорога до дивана.

Її просто жбурнули на м'яку обшивку, після чого Віктор різко скинув із себе куртку. Присівши на одне коліно до дивана, чоловік почав напрочуд обережно знімати взуття з Леони. Саме з тієї ноги, на яку вона не могла стати. Дівчина не переставала дивуватися його уважності: йому вистачило лише одного погляду, щоб зрозуміти, що заважало їй підвестися.

Та вся похвала різко закінчилася, коли він випадково зачепив місце, де відразу заболіло, і вона дико зашипіла.

— Гей, ти що робиш? — вигукнула вона, поглянувши на опухлу кінцівку. — Це ж не те, що я думаю? Правда ж? — з надією глянула в бурштинові очі.

Їхній власник сумно відповів:

— А на що це схоже, по-твоєму? — і обережно промацував решту частини ноги, не торкаючись болючого місця.

— На вивих... — невпевнено промовила вона.

— Ага, тільки зі зміщенням. Глянь: твоя чашечка фактично не на своєму місці. Навіть крізь твої лосини це видно. Як ти взагалі вибиралася з такою ногою? — він не отримав відповіді, бо постраждала й сама не знала, як це сталося.

Віктор потер свою шию, не зводячи погляду з ушкодженої кінцівки дівчини, й промовив:

— Потрібно швидко знеболити й вправити, бо потім буде тільки гірше.

Поглянувши на бліду дівчину, він ледь встиг піймати її перед тим, як вона знепритомніла. Поклав безсвідоме тіло на диван, підсумував:

— Ну, так навіть краще, — вирішив скористатися ситуацією.

Підкотив її одяг так, щоб краще бачити пошкоджене місце. Зафіксувавши ногу дівчини в руках, він легко натиснув на чашечку в напрямку природного положення й швидким рухом поставив її на місце.

— ААААА! — різко прокинулася Леона й люто глянула на чоловіка. — Ах ти ж безжальна скотино! — Та, поглянувши на ногу, вона побачила, що та вже виглядала більш звично: залишалася лише опухлість і страшенний біль. Місце удару наливалося від фіолетового до синюшного кольору.

— Я вправив. Тепер лежи нерухомо, я принесу шину й щось для знеболення, — приказним тоном сказав він.

— Так точно, містере лікар, — скептично відповіла вона й почала жалібно гладити своє коліно, намагаючись робити це так, щоб не додати собі болю.

Зрештою її перебинтували, і тепер вона не могла згинати коліно. Не відводячи погляду від конструкції, Леона запитала:

— Як думаєш, вони ще довго нас тут триматимуть? — із надією в очах подивилася на нього.

Він міг лише, відвернувшись, ледь чутно сказати:

— Якби я знав... — і, глянувши на сутінки за вікном, квапливо пішов вмикати генератор. А повернувшись, зайнявся їхньою вечерею.

Від нічого робити дівчина почала нудьгувати, адже дія ліків повністю прибрала біль. Залишався лише дискомфорт від шини. Віктор пересадив її на стілець біля столу й пішов готувати інгредієнти. Поглянувши на своє «оновлення», дівчина запитала:

— Звідки ти знаєш, як вправляти коліно?

Він, не відволікаючись від приготування, промовив:

— Поки перебував в армії вивчив, там мене муштрували наданням першої медичної допомоги майже кожен день, — кинув він ще одну почищену картоплю в каструлю.

— Тобто ти знав усе тільки в теорії? — їй стало моторошно від думки, що все могло піти не так добре.

— Головне, що я добре засвоїв цю теорію, — він поглянув через плече на неї.

— І як люблячого синка багатої сім'ї змогли запроторити в армію?

— Моя особиста ініціатива. Тоді так склалися обставини: або тюрма, або армія, — ще більше ошелешив він, та відразу замовк.

— Ти що, знущаєшся? А де подробиці? Я ж без решти історії не засну!

— Там нічого цікавого, — відмахнувся він і почав нарізати інгредієнти, щоб ставити варитися.

"Ну як вам цей партизан партизанський? Кинув бомбу про тюрму й армію і пішов супчик варити. Я сама ледь ноутбук не закрила від обурення, поки це писала! ????

Якщо ви теж тепер не заснете без подробиць і хочете, щоб я швидше змусила його заговорити — тисніть вподобайку та додавайте книгу до бібліотеки. Ваші зірочки дуже прискорюють вихід наступного розділу!"