Раді Вас бачити!

Він кинувся їй на допомогу, але поки добіг, вона вже з горем пополам вибралася по пояс сама. І вже на підході крикнула:

- Не лізь! Тут, напевно, маленьке джерело або ж невеличка річка, не виключено, що звичайна ямка. Та це не так важливо. Головне — якщо я провалилася, то ти зовсім можеш зникнути за шарами снігу із своєю вагою тіла. Тоді наших сил не вистачить, щоб тебе витягнути!

З кректінням, мов в’юн, вона виповзла з діри й нарешті лягла на верній шар снігу. Обережно відкотившись подалі від небезпечної зони Леона стала лежати на спині із розставленими руками. Від неї аж пар підіймався — настільки вона розігрілася й спітніла. Кожен її подих створював велику хмару пари, яку вітер швидко розвіював. Так і лежала, дивлячись у небо, заспокоюючи дихання й серцебиття.

- Ти у порядку? - навис над нею, створивши тінь. - Допомогти встати?

Він простягнув руку, а вона не відмовилася. Та щойно ривком піднялася, різкий біль пронизав її коліно, і Леона знову впала назад на сніг. Вони обоє поглянули один на одного. Вона не розуміла, як ще п’ять хвилин тому не відчувала жодного болю, а тепер не могла стояти на нозі. Він же в голові перебрав найстрашніші варіанти й дійшов до одного рішення: потрібно швидко тягнути її до будівлі й дивитися, що сталося на справді.

Не питаючи, одним рухом він узяв її на руки й пішов швидким кроком за своїми слідами. Та через збільшення ваги сильніше провалювався в сніг, і доводилося наче заново пробиратися вперед. До того ж у руках замість того, щоб спокійно лежати вона пручалася, зрештою не витримавши вигукнула:

- Не неси мене як принцесу! Я можу і са…

Її перебили, перевернувши так, що тепер вона виглядала не краще за мішок картоплі. З такого ракурсу дівчина бачила лише його спину й найбільший м’яз тіла. Він буркнув:

- Та без проблем, тільки не смикайся, бо собі ж зробиш гірше, - не приховував роздратування.

Він не зменшував темпу, пробираючись крізь сніг до вхідних дверей будинку. Чоловічу увагу привернув сніг, якій почав повільно падати з неба.

- Як не вмер, так змерз, - роздратовано кинув він, глянувши вгору, і далі йшов, ігноруючи випади дівчини, яка намагалася вдарити його кулаками вже із іншої позиції.

Їй не подобалася ні перша поза, в якій її несли, ні ця. Леона думала, що те, що вона не змогла встати тоді, було лише через неправильне положення ноги. Та їй не дали й слова промовити — чоловік у швидкому темпі просувався до будинку ігноруючи її випади.

Зрештою вона змирилася й, покрутившись, уляглася зручніше, підставивши лікті під голову, щоб її не так сильно трясло. З його висоти вона могла краще побачити місця, де встановила пастки. В уяві вже малювалося тушковане рагу з кролика вона вирішила не думати про погане. І ось так і пройшла дорога до дивана.

Її просто жбурнули на м’яку обшивку, після чого Віктор, різко скинувши із себе куртку. Присівши на одне коліно до дивану, чоловік почав напрочуд обережно знімати взуття з Леони — саме з тієї ноги, на яку вона не могла стати. Дівчина не переставала дивуватися його уважності: йому вистачило лише одного погляду, щоб зрозуміти, що заважало їй підвестися.

Та вся похвала різко закінчилися, коли він випадково зачепив місце, де відразу заболіло, і вона дико зашипіла.

- Ей, ти що робиш? - вигукнула вона, поглянувши на опухлу кінцівку. - Це ж не те, що я думаю? Правда ж? - з надією глянула в янтарні очі.

Їхній власник сумно відповів:

- А на що це схоже, по-твоєму? - і обережно прощупував решту частини ноги, не торкаючись болючого місця.

- На вивих… - невпевнено промовила вона.

- Ага, тільки зі зміщенням. Глянь: твоя чашечка фактично не на своєму місці. Навіть по при твої лосини це видно. Як ти взагалі вибиралася з такою ногою? - він не отримав відповіді, бо постраждала й сама не знала, як це сталося.

Віктор потер свою шию, не зводячи погляду з ушкодженої кінцівки дівчини, й промовив:

- Потрібно швидко знеболити й вправити, бо потім буде тільки гірше.

Поглянувши на бліду дівчину, він ледь встиг піймати її перед тим, як вона знепритомніла. Поклав безсвідоме тіло на диван підсумував.

- Ну так навіть краще, - вирішив скористатися ситуацією.

Підкотив її одяг так, щоб краще бачити пошкоджене місце. Зафіксувавши ногу дівчини в руках, він легко натиснув на чашечку в напрямку природного положення й швидким рухом поставив її на місце.

- ААААА! - різко прокинулася Леона й люто глянула на чоловіка. - Ах ти ж безжальна скотино! - Та, поглянувши на ногу, вона побачила, що та вже виглядала більш звично: залишалася лише опухлість і страшенний біль. Місце удару наливалося від фіолетового до синюшного кольору.

- Я вправив. Тепер лежи нерухомо, я принесу шину й щось для знеболення, - приказним тоном сказав він.

- Так точно, містере лікар, - скептично відповіла вона й почала жалібно гладити своє коліно, намагаючись робити це так, щоб не додати собі болю.

Зрештою її перебинтували, і тепер вона не могла згинати коліно. Не відводячи погляду від конструкції, Леона запитала:

- Як думаєш, вони ще довго нас тут триматимуть? - із надією в очах подивилася на нього.

Він міг лише відвернувшись ледь чутно сказати:

- Як би я знав… - і, глянувши на сутінки за вікном, квапливо пішов вмикати генератор. А повернувшись, зайнявся їхньою вечерею.

Від нічого робити дівчина почала нудьгувати, адже дія ліків повністю прибрала біль. Залишався лише дискомфорт від шини. Віктор пересадив її на стілець біля столу й пішов готувати інгредієнти. Поглянувши на своє «оновлення», дівчина запитала:

- Звідки ти знаєш, як вправляти коліно?

Він, не відволікаючись від приготування, промовив:

- Поки перебував в армії, а там мене муштрували наданням першої медичної допомоги, майже кожен день - кинув він ще одну почищену картоплю в каструлю.

- Тобто ти знав усе тільки в теорії? - їй стало моторошно від думки, що все могло піти не так добре.

- Головне, що я добре засвоїв цю теорію, - він поглянув через плече на неї.

- І як люблячого синка багатої сім’ї змогли запроторили в армію?

- Моя особиста ініціатива. Тоді так склалися обставини: або тюрма, або армія, - ще більше ошелешив він, та відразу замовк.

- Ти що, знущаєшся? А де подробиці? Я ж без решти історії не засну!

- Там нічого цікавого, - відмахнувся він і почав нарізати інгредієнти, щоб ставити варитися.

"Ну як вам цей партизан партизанський? Кинув бомбу про тюрму й армію і пішов супчик варити. Я сама ледь ноутбук не закрила від обурення, поки це писала! ????

Якщо ви теж тепер не заснете без подробиць і хочете, щоб я швидше змусила його заговорити — тисніть вподобайку та додавайте книгу до бібліотеки. Ваші зірочки дуже прискорюють вихід наступного розділу!"