Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Коли вони вже від’їхали на достатню відстань, Леона нарешті наважилася запитати про те, що не давало їй спокою:
- І хто це був?
- Мій давній друг, якого я сто років не бачив, - спокійно відказав Віктор, невідриваючи погляду від нічної дороги.
- І це, по-твоєму, нормально, що він отак просто взяв і напав на тебе?
- Повір, якби він справді хотів мені нашкодити, то міг би й ножем різонути. А це… це в нього щось на кшталт дружнього вітання.
- І що за дивні в тебе друзі? - невдоволено буркнула дівчина, згадуючи про Андрія.
- Знаєш, друзів іноді не обирають. Вони просто перетинаються з тобою на життєвому шляху й стають невід’ємною частиною твоєї буденності. І скільки б ти не намагався піти подалі, все одно рано чи пізно стикаєшся з ними. Чи то тому, що земля кругла, чи така вже твоя удача. Та все зводиться до того, що ти постійно перетинаєшся з цими людьми й не маєш іншого шляху, окрім як продовжувати співіснувати.
- Тобто цей неврівноважений — один із них?
- Можна й так сказати. Складно згадати когось із тих, кого я називаю друзями, щоб він був врівноваженим у звичайному сенсі цього слова.
- А чому б не викликати поліцію, якщо він настільки небезпечний?
- Бо він мій названий брат, з яким ми пройшли вогонь і воду ще в далекому дитинстві. З усім, що я з ним пережив, я можу багато чого простити. Та і ми й так уже достатньо попсували життя один одному. Далі краще не погіршувати ситуацію, а намагатися намацати бодай якусь межу мирного співіснування.
- Ти дивний… взагалі тебе не розумію, - Леона склала руки на грудях і відвернулася. Її погляд ковзав по різнокольорових вогнях вивісок магазинів та нічних ліхтарів за вікном машини.
- Мало хто здатний до кінця зрозуміти іншу людину. Адже кожен із нас — це окремий всесвіт, який прожив кардинально інше життя. Ладно, годі філософії. Ти ж казала, що хочеш їсти, тож давай виглядати якийсь заклад поблизу.
- Знаєш, давай краще поїдемо додому й перекусимо тією безсмачною їжею з холодильника. На годиннику вже за одинадцяту вечора, і я хочу нарешті розпочати свій лікарняний, який оформила сьогодні, - зітхнула вона, кинувши погляд на панель авто. - Думала, що матиму спокійний вихідний день.
- А як же твоя робота в агентстві? Завтра справді не поїдеш?
- Ні, я вже сьогодні все владнала. Буду дистанційно всіх контролювати й коригувати, поки з мого коліна не знімуть це бісове неподобство. Хіба що станеться щось геть надзвичайне — тоді приїду. А так нехай самі працюють і відробляють свої зарплати.
Невдовзі суперкар плавно заїхав на підземне паркування їхнього житлового комплексу.
Вони втомлено добралися до дверей своєї квартири з надією, що вже настане час для відпочинку. Як з’ясувалося згодом, удома на них уже чекав вкрай неприємний сюрприз.
