Раді Вас бачити!

Вийшовши з ванної кімнати, його зустрів маленький столик, сервірований вином і фруктами. Він поглянув на дівчину, яка з насолодою неквапливо потягувала бокал вина. На підняту чоловічу брову Леона у відповідь тільки відмахнулася:

- А що залишається? Ми залежні від рішення своїх батьків. Доки вони не зжаляться над нами — ми будемо стирчтати тут, - сказала вона, показавши бокалом на кімнату. Склавши ногу на ногу, продовжила: - Ну хіба наші співробітники спробують знайти нас. Але давай дивитися правді в очі: це малоймовірно. Їм, або не дозволять наші батьки втрутитися, або не знайдуть нас із-за відсутності сигналу в окрузі. Тому залишається лише радіти маленьким речам, які в нас залишилися. 

Вона осушила бокал одним ковтком, із задоволенням заплющивши очі. Потім знову наповнила його й продовжила:

- До речі, саме це вино було одним із перших, що стало моїм улюбленим. І всі бутилки, які я знайшла тут, були тими, що я люблю пити. Навіть ось ця пляшка вона особлива так, як з обмеженої партії і її важко десь знайти. А це все означає, що хтось хто знає мої смаки завчасно заповнив барну стійку перед нашим приїздом. Єдина людина, яка знає про мої найулюбленіші сорти вин — мій батько. І саме він скупив усю партію цього вина, із-за чого тепер важко хоча б бутилку знайти 1993 року - з п'яною посмішкою вона повернулася до Віктора, який так і стояв біля дверей. - Хіба це не прояв так званої батьківської любові? - і сама засміялася від власних слів.

Він зрушив із місця й пішов до ліжка — поки дружина заливалася з власного не дуже смішного жарту. Ліг, заклавши руки за шию, на другій половині, й уставився в стелю. Заспокоївшись, Леона перепитала:

- Ти не будеш? - він, не повертаючи голови, пояснив:

- Ти мені дала знеболювальне, а потім вколола антибіотик. Я хоч і не спеціаліст у медицині, та знаю: алкоголь у таких випадках не змішують. Якщо, звісно, хочуть дожити до своєї старості, - монотонно відповів він, не відводячи погляду від білої стелі.

- І то вірно… не подумала, вибач, - незграбно потягнула столик назад, так що частина фруктів упала на підлогу. Вона вже була явно п’яна. Її необережні рухи в спробі зібрати все, що впало зі столу виглядало так, що вона лише створить ще більший безлад.

Віктор, побачивши це, вирішив втрутитися:

 - Та лиши до завтра. Нічого з цим всім за ніч не станеться, - не змінюючи пози, промовив він. - Та й що ти вирішила? Сьогодні спимо, як і вчора. Чи мені йти на перший поверх?

Не встиг він почути відповідь, як світло раптово погасло. Леона зойкнула, і з її рук випав ліхтарик, який вона хотіла увімкнути. Чоловік швидко зорієнтувався та піднявся до неї. Відчувши його присутність, дівчина вчепилася в його тіло, обійнявши так міцно, що він аж ахнув від болю — її руки якраз тримали в районі рани.

На помацки він усе ж знайшов втрачений дівчиною ліхтарик і увімкнув його.

- Так, можеш уже відпускати… - прохрипів він.

Та вона, не розібравши слова, лише сильніше пригорнулася, завдаючи йому ще більшого болю.

- Акх… я, звісно, розумію тебе, але якщо ти так продовжиш — у мене розійдуться шви, - видихнув він.

Від цих слів вона в ту ж мить відпустила й різко потягнулася, щоб перевірити, чи справді не відкрилася рана. 

Через незручну позицію Віктор урешті-решт не втримав рівноваги, і вони разом упали на підлогу. Ліхтарик у його руці залишився ввімкненим, підсвічуючи частину кімнати й створюючи ще більш інтимну атмосферу. Тіло чоловіка нависло над дружиною; єдине, що стримувало від повного падіння на її тендітне тіло, — руки, що стали опорою біля її голови.

Так, нависаючи над нею, він міг спокійно роздивитися її обличчя, розчервоніле від алкоголю. Як полум'яне волосся Леони розкидалося по підлозі й створючи образ, які заворожував погляд Віктора.

- Вибач… - єдине, що змогла видавити вона, вивівши своїм голосом його з роздумів.

- Це ти вибачай, але від цього моменту алкоголь під забороною. Доки ми не виберемося з цієї замерзлої сраки,-

Леона хіхікнула на неочікувану лайку й спокійно додала:

- Повністю підтримую, але тільки доти, поки не повернемося в цивілізацію. Там вже відірвемося по повній. Щоб забути все, що довелося пережити тут.

Він урешті-решт піднявся й допоміг підвестися дівчині.

- Домовились. А тепер — спати, - сказав він і ввалився на свою частину ліжка. Питання, де він буде спати, вирішилося само по собі. Не хотів залишати її в такому нетверезому стані. Та й вона не висловилася, що була проти.

Дівчина поставила ліхтарик так, щоб він краще освітлював кімнату, й також лягла. Та сон не приходив, тому вона вирішила ще поговорити:

- А тебе взагалі любили батьки?