Раді Вас бачити!

Він мимохідь глянув на дружину крізь лобове скло. Вона захоплено тицяла пальцями в екран власного телефона. Важко видихнувши, шатен швидко набрав коротке смс Карі й попрямував назад до машини.

Змерзлий, він присів у теплий салон і потер долоні, які швидко почали зігріватися від теплого потоку повітря.

— Все добре? — запитала Леона, не відриваючись від телефона, де вона щось інтенсивно друкувала.

— А в тебе?

— Та от потрібно терміново заскочити в офіс… А я наївно думала, що сьогодні в мене буде щось схоже на вихідний.

— Добре. Тоді спочатку заїдемо туди, куди я планував, а потім я відвезу тебе на роботу.

Втиснувши педаль газу в підлогу, Віктор швидко доставив їх до двоповерхового заміського будинку, що розташовувався майже на самій межі міста. Збираючись виходити, чоловік забрав із заднього сидіння речі й на мить зупинився, зустрівшись поглядом із зеленими очима Леони, яка уважно вивчала його обличчя. Він промовив:

— Думаю, я швидко повернуся.

— Добре. Ти й так мені дуже допоміг із цією поїздкою, — Леона перевела погляд на папку та ноутбук у його руках. — Знаєш, мій борг перед тобою тільки примножується.

— Це норма для більшості людей, які мене оточують, — тонко посміхнувся Віктор. — Єдина різниця: для тебе в мене вже є план, за яким ти зможеш закрити його передімною. Зазвичай я такого не роблю.

Щойно за ним зачинилися важкі двері машини, Леона перекривила його, закотивши очі так, що видно було самі білки:

— «В мене є план, який я тобі не скажу. І за яким ти виплатиш мені твій борг…» — цикнувши, дівчина незадоволено пробурчала собі під ніс: — Або кажи відразу свій план, або не вдавай із себе такого напищеного індика.

Знизавши плечима, вона повернулася до роботи в телефоні.

Тим часом Віктор натиснув на кнопку дзвінка. Двері відчинилися майже миттєво, назустріч вибіг сам господар будинку. Він так поспішав, що на ходу загортався в халат і ледь не губив капці. Захеканий брюнет відчинив ворота й знервовано проговорив:

— Вікторе Олексійовичу? Чому ви особисто приїхали, та ще й без попередження? — тривога з цього чоловіка лилася через край.

— Славіку, припини стресувати. Я приїхав лише для того, щоб підписати документи, які ми обговорювали.

Власник будинку з легкою недовірою віднісся до слів, та пропустив гостя всередину. Вони пройшли через охайне подвір'я, облаштоване в стилі японського саду: ідеальні лінії на піску, викладене каміння, невеликий штучний струмок. Крокуючи кам'яною доріжкою, вони зайшли до будинку.

— Давно я в тебе не був, — Віктор окинув поглядом стіни, на яких тепер висіли колекційні картини. А колись же цей чоловік не міг дозволити собі нічого дорожчого за пачку мівіни.

— І не кажіть, — підхопив Славік, гордо проводячи гостя коридорами повз своє майно. — Напевно, ще з тих часів, коли тут були голі стіни й більше нічого. Завдяки контракту з вами та нашій плідній співпраці я тепер маю все це.

— Ні, Славіку, не принижуй себе, бо цим ти ображаєш і мене. Ти маєш усе це лише завдяки своєму таланту працювати з документами й вміло закривати делікатні питання. Швидко і якісно — ось чому ти так піднявся.

Брюнет відчинив чорні дерев'яні двері кабінету й пропустив Віктора вперед.

— Але без вас, без людини, яка розгледіла талант у бідному випускнику, я б і досі загибався на дрібних підробітках.

Зайшовши всередину, шатен присів на диван і з усмішкою додав:

— Якщо ти став настільки популярним, що можеш дозволити собі оригінал Тейлора Батлера мінімум за двадцять тисяч доларів, і це не одна така картина, то, думаю, вже спокійно можеш спілкуватися зі мною на рівних.

— Я звертаюся до вас на «ви» з поваги, а не через різницю в статусі.

— О так, пам'ятаю, що до мого батька ти жодного разу так і не звернувся на «ви», — згадка про те, як від цього перекошувало обличчя його старого, остаточно підняла Віктору настрій.

Перед ним поставили переносний столик, акуратний стос паперів і розкішну пір'яну ручку. Побачивши її, шатен аж присвиснув:

— Ну, ти вже переборщуєш з естетикою.

— Нічого не можу з собою вдіяти, інших ручок вдома просто не тримаю. Якщо незручно, я можу приїхати в офіс…

— У жодному разі, — перебив його Віктор.

За кілька хвилин він підписав усі необхідні папери й передав їх брюнету. Той миттєво склав їх у бездоганну, ідеально рівну стопку.

— Ти з цими своїми тарганами щодо ідеального порядку точно колись з'їдеш з глузду, — хмикнув Віктор.

Славік, спокійно ховаючи папери в сейф, відповів:

— Я просто не знаю, як жити інакше. Вам щось налити? Я спеціально купив ваше улюблене віскі на такий випадок.

— Навіщо було так витрачатися? — засміявся шатен, підводячись. — Сьогодні зовсім немає часу, але наступного разу — обов'язково. Потрібно ж перевірити, чи не ошукали мого друга і чи продали справді оригінал.

— Не хвилюйтеся, я особисто проконтролював усе: від постачальника до моменту, коли віскі розливали в пляшки. Навіть дізнався, хто виробляє корок.

— Боже, на звичайний жарт я отримую цілий аудит. Все, я поїхав. Можеш переходити до другого етапу.

— Я вас зрозумів.