Раді Вас бачити!

Він мимохідь глянув на дружину крізь лобове скло — вона захоплено тицяла пальцями в екран телефона. Важко видихнувши, шатен швидко набрав коротке смс Карі й попрямував назад до машини.

Змерзлий, він присів у теплий салон і потер долоні, які швидко почали зігріватися від теплого потоку повітря.

- Все добре? - запитала Леона, не відриваючись від телефона, де вона щось інтенсивно друкувала.

- А в тебе?

- Та от потрібно терміново заскочити в офіс... А я наївно думала, що сьогодні в мене буде, щось схоже на вихідний.

- Добре. Тоді спочатку заїдемо туди, куди я планував за містом, а потім я відвезу тебе на роботу.

Втиснувши педаль газу в підлогу, Віктор швидко доставив їх до двоповерхового заміського будинку, що розташовувався майже на самій межі міста. Збираючись виходити, чоловік забрав із заднього сидіння речі й на мить зупинився, зустрівшись поглядом із зеленими очима Леони, яка уважно вивчала його обличчя. Він промовив:

- Думаю, я швидко повернуся.

- Добре. Ти й так мені дуже допоміг із цією поїздкою, - Леона перевела погляд на папку та ноутбук у його руках. - Знаєш, мій борг перед тобою тільки примножується.

- Це норма для більшості людей, які мене оточують, - тонко посміхнувся Віктор. - Єдина різниця: для тебе в мене вже є план, за яким ти зможеш мені відплатити.

Щойно за ним зачинилися важкі двері машини, Леона перекривила його, закотивши очі так, що видно було самі білки:

- «В мене є план, якій я тобі не скажу. І за яким ти виплатиш мені твій борг...» - цикнувши, дівчина незадоволено пробурчала собі під ніс: - Або кажи відразу свій план, або не вдавай із себе такого напищеного індика.

Знизавши плечима, вона повернулася до роботи в телефоні.

Тим часом Віктор натиснув на кнопку дзвінка. Двері відчинилися майже миттєво — назустріч вибіг сам господар будинку. Він так поспішав, що на ходу загортався в халат і ледь не губив капці. Захеканий брюнет відчинив ворота й знервовано проговорив:

- Вікторе Олексійовичу? Чому ви особисто приїхали, та ще й без попередження? - тривога з цього чоловіка лилася через край.

- Славіку, припини стресувати. Я приїхав лише для того, щоб підписати документи, які ми обговорювали.

Власник будинку з легкою недовірою віднісся до слів, та пропустив гостя всередину. Вони пройшли через охайне подвір'я, облаштоване в стилі японського саду: ідеальні лінії на піску, викладене каміння, невеликий штучний струмок. Крокуючи кам'яною доріжкою, вони зайшли до будинку.

- Давно я в тебе не був, - Віктор окинув поглядом стіни, на яких тепер висіли колекційні картини. А колись же цей чоловік не міг дозволити собі нічого дорожчого за мівіну

- І не кажіть, - підхопив Славік, гордо проводячи гостя коридорами повз своє майно. - Напевно, ще з тих часів, коли тут були голі стіни й більше нічого. Завдяки контракту з вами та нашій співпраці я тепер маю все це.

- Ні, Славіку, не принижуй себе, бо цим ти ображаєш і мене. Ти маєш усе це лише завдяки своєму таланту працювати з документами й вміло закривати делікатні питання. Швидко і якісно — ось чому ти так піднявся.

Брюнет відчинив чорні дерев'яні двері кабінету й пропустив Віктора вперед.

- Але без вас, без людини, яка розгледіла талант у бідному випускнику, я б і досі загібався на дрібних підробітках.

Зайшовши всередину, шатен присів на диван і з усмішкою додав:

- Якщо ти став настільки популярним, що можеш дозволити собі оригінал Тейлора Батлера мінімум за двадцять тисяч доларів, і це не одна така картина. То, думаю, вже спокійно можеш спілкуватися зі мною на рівних.

- Я звертаюся до вас на «ви» з поваги, а не через різницю в статусі.

- О так, пам'ятаю, що до мого батька ти жодного разу так і не звернувся на «ви», - згадка про те, як від цього перекошувало обличчя його старого, остаточно підняла Віктору настрій.

Перед ним поставили переносний столик, акуратний стопку паперів і розкішну пір'яну ручку. Побачивши її, шатен аж присвиснув:

- Ну, ти вже переборщуєш з естетикою.

- Нічого не можу з собою вдіяти, інших ручок вдома просто не тримаю. Якщо незручно, я можу приїхати в офіс...

- У жодному разі, - перебив його Віктор.

За кілька хвилин він підписав усі необхідні папери й передав їх брюнету. Той миттєво склав їх у бездоганну, ідеально рівну стопку.

- Ти з цими своїми тарганами щодо ідеального порядку точно колись з’їдеш з глузду, - хмикнув Віктор.

Славік, спокійно ховаючи папери в сейф, відповів:

- Я просто не знаю, як жити інакше. Вам щось налити? Я спеціально купив ваше улюблене віскі на такій випадок.

- Навіщо було так витрачатися? - засміявся шатен, підводячись. - Сьогодні зовсім немає часу, але наступного разу — обов'язково. Потрібно ж перевірити, чи не ошукали мого друга і чи продали справді оригінал.

- Не хвилюйтеся, я особисто проконтролював усе: від постачальника до моменту, коли віскі розливали в пляшки. Навіть дізнався, хто виробляє корок.

- Боже, на звичайний жарт я отримую цілий аудит. Все, я поїхав. Можеш переходити до другого етапу.

- Я вас зрозумів.