Раді Вас бачити!

Посадивши дружину на переднє сидіння, Віктор тільки застебнув ремінь безпеки, як у кишені заграв рингтон. Вирівнявшись, він дістав телефон і побачив на екрані ім'я абонента, якого точно не очікував почути сьогодні.

- Вибач, мені треба поговорити, - кинув він дружині й зачинив за собою двері. Швидко взяв слухавку й заговорив першим: - Привіт, давно не чулися друже.

- Ага, давно, аж цілий тиждень, - насмішкувато пролунало на іншому кінці лінії. - Ти такий чемний і добрий лише тоді, коли твій день — суцільне лайно. 

- Твоя правда, сьогодні день — справжнє відбірне гівно, - не приховуючи, підтвердив шатен. Він оперся стегнами об машину й поглянув на авто, що виїжджало останнім із паркінгу. Тепер вони лишилися тут зовсім одні.

- Тоді заїжджай до спортзалу — там точно розвантажишся після важкого дня.

- Не певен, що зможу… зараз я не один.

- Ну то бери його із собою! Більше людей — веселіше. Та й узагалі, я твій фінансовий партнер, нічим не гірший за Карі та Цезаря, а дізнаюся про все останнім. І хоч ти сам мене втягнув у цю бридку гру, май совість хоча б розповідати про свої плани й початок активних дій. Бо чути це від інших, а не від тебе самого — неприємно. Тому приїжджай: я тобі за твою погану поведінку прочухана дам і мені відразу стане легше.

- Нічого не можу обіцяти… - зітхнув Віктор і поглянув на дружину, яка знову несвідомо потягнулася до коліна, щоб його погладити. - Знаєш, Вовку, сьогодні точно не зможу. Давай завтра.

- Добре, вічно зайнятий Вовкодаве. Але завтра обов'язково прийди, хоча б до мене, - і поклали слухавку.

Повернувшись, Віктор швидко сів у машину й почав виїжджати з паркінгу.

- Якщо не проти — спочатку заскочимо додому, а потім до лікарні.

- Додому не проти, а навіщо до лікарні? - повернулася до чоловіка й стала чекати на відповідь.

- Ну, якщо ти не проти — то добре, - він увімкнув музику на сенсорній панелі. - Тобі який жанр більше до вподоби: джаз, класика чи, може, рок?

Вона різко нахилилася й вимкнула музику. Роздратовано перепитала:

- Вікторе, навіщо нам їхати до лікарні?

- Як навіщо? Щоб твоє коліно знову обстежили, - серйозно промовив він, виїжджаючи з підземного паркінгу на дорогу.

- Мені не потрібно. Я краще завтра зв'яжуся зі своїм особистим лікарем — він розбереться.

- Завтра буде завтра, а сьогодні потрібно показатися травматологу. Особливо тому, хто бачив травму ще до того, як ти сьогодні її навантажувала. Саме він зможе оцінити шкоду, яку ти завдала своєму тілу, - і перебудувався в інший ряд, щоб обігнати машину, яка їхала попереду.

- Я… - і замовкла. 

Справді, їй нічого було сказати на своє виправдання. Така вона вже була: коли емоції брали гору — не думала про наслідки, а йшла напролом. У бізнесі це непогана риса, але в житті — не дуже. Згадалося, як через її запальність Віктор отримав травму на спині, що досі не загоїлася. Та й сьогоднішня ходьба на хворому коліні й різкі рухи точно не пішли нозі на користь. Інакше вона б так часто не давалася про себе знати.

- Тоді навіщо заїжджати додому? - вона вже дивилася у вікно на нічні вулиці міста, де білий сніг і вивіски створювали дивні силуети, що розпливалися під час руху машини.

- Заберу ті речі швидкої допомоги, що мені дав хірург тієї ночі, та візьму зі своєї колекції лімітовану пляшку віскі, щоб віддячити, - дівчина пирснула в кулак сміхом.

- Краще еквівалентно грошима віддяч. Той хірург більше оцінить, ніж твій напій.

- Гроші — це хабар.

- А алкоголь, який коштує як пів цієї машини, не хабар?

- Це благодійний внесок у культуру споживання якісного алкоголю. Мені, в принципі, не потрібні проблеми із законом — особливо зараз. Зайвий раз давати привід, щоб тикали на порушення, то ще те задоволення. Людям у цьому світі не можна довіряти навіть тоді, коли вони вже тобі допомогли. Може, цьому лікарю захочеться нажитися на мені ще не раз. Перший раз він не зрозумів, хто я і хто ти. Та цього разу малоймовірно, що вони нас не впізнають. Потрібно лише зайти чи то в інтернет прочитати статті новин, чи з статів у журналі. До того ж гроші швидко забуваються, а лімітований сингл-молт 1980 року — ні, - і він уже припаркував машину на їхній стоянці.

Оскільки їхали пізно, затори розсмокталися, і додому дісталися швидко.

 Вийшовши з машини, він нахилився з нахабною посмішкою й промовив:

- Посиди тут, будь чемною дівчинкою, добре? - і, побачивши, що вона вже набирає повітря в легені, щоб висловити своє ставлення до його останніх слів, він різко зачинив двері й неквапливо пішов до ліфта.

Погляд зелених очей із салону машини палив йому спину. Він, не звертаючи на це уваги, натиснув кнопку ліфта, і той одразу відчинився. Майже зайшовши всередину, почув, як вона відкрила вікно й крикнула:

- Та пішов ти!