Раді Вас бачити!

Сенсей суворо схрестив руки на грудях:

— Андрію, скільки разів казати: не демонструй так відкрито свої слабкі місця! А ти, Вікторе, що це взагалі було? Як ти примудрився сам себе загнати в таке програшне становище? Ви обидва — мої найкращі таланти, але іноді здається, що всі сили, які я в вас вклав, витрачені даремно. Одні помилки виправляємо — одразу вилазять інші, і так по колу. Жодного прогресу! Гаразд, Віктор займається цим суто для задоволення й виплеску емоцій, хоча задатки в нього феноменальні. Але ти, Андрію, маєш підходити до справи серйозніше. Добре, вільні. Хто наступний на спаринг?

Після цього відбулося ще кілька сутичок. У жодній із них Віктор більше не пропустив серйозного удару, впевнено й спокійно клав на татамі опонентів одного за одним. Попри те, що він був помітно виснажений після двобою з Андрієм, внутрішньої сили та досвіду йому з надлишком вистачало для решти бійців.

Тим часом Андрій, витерши піт і жалібно потираючи лівий бік, підійшов до Леони.

— Ну що, радий знайомству, — простягнув він руку.

Вона одразу її потиснула й відповіла:

— І я рада, напевно, — усміхнулася своєю звичною робочою усмішкою.

Побачивши її реакцію, Вовк хмикнув та впав на стілець, який щойно звільнив сенсей. Старий уже стояв і відчитував кожного, хто програв Віктору. А Віктор ліниво чекав на наступного суперника.

— Те, що ти про мене взагалі нічого не знаєш, багато про що говорить, — кинув Андрій.

— А я повинна щось знати? — нахмурила брови Леона.

— Може, й не повинна, але якщо захочеш, можу розповісти.

— Що саме ти можеш мені розповісти? — вона зовсім не зрозуміла, до чого ця гора м'язів веде.

— Ну, наприклад, про минуле цього Вовкодава, — Андрій не зводив погляду із нового бою Віктора.

— В нього є якась кличка? Чи це ти так суто для гарного словця?

— Ось уже є до чогось інтерес: означає, не все втрачено. О, бачиш? Знову переміг! — гордовито вказуючи пальцем на ринг, де Віктор щойно завершив черговий поєдинок. — Ну, точно не людина. Стільки пропустив днів занять, а повністю в ідеальній формі. Що ж, напевно, тільки я один тут здатний повалити цього дикого звіра на спину.

— Чому ви змінили тему? — на неї глянули темно-зелені очі, і шатен холодно промовив.

— Бо важливий не тільки твій особистий інтерес. Перед тим, як ти щось дізнаєшся, ти повинна довести, що гідна цієї інформації, — і саме в цей момент до них підійшов Віктор.

— І про що це ви тут так жваво розмовляєте? — він був уже весь захеканий, мокрий від поту, який активно стікав по його шиї та нижче по грудях і зникав у межах чорного поясу. Який ледь тримався, так як його кімоно вже розтріпалося, та й шатен не спішив його закривати — все було прекрасно видно.

Андрій швидко змінився, театрально зітхнув, закидаючи руку за голову:

— Та що тут обговорювати? Я от щиро жалію твою бідну дружину. Вона ж, мабуть, навіть не здогадувалася, якого монстра обирала собі за чоловіка!

Віктор зухвало зітхнув, витираючи обличчя рушником, і з нахабною, хижою посмішкою подивився прямо в зелені очі Леони, промовив:

— А що, власне, зі мною не так? Зовнішністю Бог не обділив, та й тіло, як бачимо, у прекрасній формі.

Послухавши це, Андрій невдоволено перебив:

— Та головне ти забув згадати свій ненормальний характер! — і промовисто покрутив пальцем біля скроні. — З тобою в цивільному житті навіть перетнутися страшно. Пам'ятаю, як уперше вийшов проти тебе на арену, мене звідти винесли непритомним. Коли прокинувся: привіт, перелом руки! А на цьому чудовиську бодай подряпина була? — хлопець жалібно погладив давно загоєну руку. — Ніхто мене так й ще не принижував. Як з тобою взагалі можливо по-нормальному уживатися? Це ж усе одно, що дикого звіра без клітки вдома тримати. Від такого можна очікувати все, що завгодно. На такого нашийник треба надягати й повідок, щоб на людей не кидався!

— Хочеш перевірити, наскільки диким і небезпечним я можу бути просто зараз? — з тихою погрозою запитав Віктор.

— Та ну тебе, я ще жити хочу! — відмахнувся Андрій.

— Вовку, ну чесне слово… я тобі зламав руку, коли нам обом було по дванадцять років. А ти досі цю історію згадуєш.

— Бо це було вперше в моєму житті і останній раз. От і згадую, — тут утрутився сенсей, який уже закінчив всіх учнів повчати.

— Бо тоді ти, Андрію, був єдиним у моєму спортзалі, хто мав хист до бою. Звісно, згадую ще Славіка, але в нього більше впертості й завзяття, ніж таланту, тому він не дотягував до тебе. От ти й зазнався, втратив пильність і мав відповідний результат, — обоє шатенів від почутого похмурніли, та сенсей продовжив, не зважаючи на напружену атмосферу: — А от коли Славік привів Віктора, тоді в тебе, Андрію, справді з'явився рівний опонент. Хоча характер у Віктора справді непростий. Пам'ятаю той день, наче це було вчора: худий, серйозний юнак із легкістю зламав руку своєму одноліткові й навіть не скривився від скоєного, — довкола всім стало ніяково.

І хтось із групи хлопців вирішив різко змінити тему розмови:

— І справді, як цей от зміг одружитися? Коли побачив, як на руках у Віктора спокійно сиділа дівчина. З того моменту досі не збагну: як таке крихітне, беззахисне створіння уживається з цим вовком?

Боєць безцеремонно тицьнув пальцем у бік Леони. Дівчина продовжувала чарівно посміхатися, аж раптом блискавичним рухом перехопила його руку й вміло заламала палець на болючий больовий прийом. Навичка, яку отримала на заняттях із самозахисту, вперше в житті була корисна.

Ця картина викликала вибух реготу в усіх, хто стояв поруч, зокрема й у самого Віктора. Коли сміх трохи вщух, чоловік підійшов, легко підхопив дружину на руки й оголосив:

— Ну все, забави скінчилися. Своє хиже кроленя я везу додому.

— Ось так, прямо в кімоно? — здивовано перепитав Андрій.

— Увесь мій одяг наскрізь мокрий, а змінного я не брав.

— Якщо хочеш, я дам тобі свій запасний комплект, — запропонував шатен.

— Вовк, я втомився за сьогодні. Нічого з моїм загартованим тілом не станеться, якщо я так піду, — та вищий на пів голови Вовк став попереду дороги.

— Досить брикатися. Кажу, іди, нам не вистачало, щоб ти в такий важливий час захворів, — два погляди, бурштиновий та темно-зелений, зійшлися, і Віктору нічого не залишалося, як важко зітхнути, посадити дружину назад на стілець і піти перевдягатися.

— Так чого знову стовпилися, ану швидко займатися! — хлопнув у долоні сенсей. — Розібралися на пари, будемо повторювати пози, які побачили під час спарингу ваших старших. Андрію, склади компанію цій леді.

Той кивнув на знак згоди. Дочекавшись, поки вони залишаться одні, Леона різко повернулася до чоловіка, який одразу знову став серйозним. Його холодний погляд врізався в дівчину.

— Що ви мали на увазі, коли говорили, що я повинна ще щось доводити?

— Про це буду говорити лише тоді, коли сам вирішу, — і дівчина незадоволено відвернулася. Так вони стали чекати на повернення Віктора.