Раді Вас бачити!

- У мене не було вибору. Коли твій всемогутній татусь прийшов до мене, Олексій, мать його Вікторович, чітко дав зрозуміти: він забере все, що я маю. Ти — син багатих батьків, за тобою капітал. А в мене було лише те, що я заробив власними кулаками. І я не збирався втрачати те, що на той час вибив собі. Тим паче, твій старий заплатив кругленьку суму лише за те, щоб я підкинув тобі наркотики в кишеню й спровокував ту бійку. Все інше ти вже зробив сам, своїми руками! Та й узагалі… Тебе за це всього лиш відправили в армію, і на цьому все закінчилося.

- Мене відправили в найсуворіший дисциплінарний гарнізон, - залізом пролунав голос Віктора. - У повну ізоляцію від цивілізованого світу. Я втратив три роки життя.

- Ой, та невже? Але ж не п’ять років у бараці із зеками, як я!

- Ти сів виключно через власну жадібність, Славіку. Я лише написав рапорт у поліцію про те, що в тебе можуть бути заборонені речовини. А те, що тебе взяли «на гарячому» під час продажу великої партії — це ти вже сам реалізував. Як ти влучно підмітив: власними руками.

Вони з лютою ненавистю дивилися один одному в очі, важко дихаючи в нічній тиші.

- Якби не Павук, я б твою пику до кінця своїх днів бачити не хотів, — виплюнув Шакал, відвертаючись.

- Ти знову зв’язався не з тими людьми, - холодно зауважив Віктор, прямуючи до водійських дверей. Бо ця розмова вже повина закінчитися - Не втягуй мене у своє болото.

- Ей, пам’ятаєш? Саме я колись привів тебе сюди, - Шакал кивнув на зачинені двері бійцівського клубу. - Як там старий?

- Сам зайди й запитай, - кинув Віктор, клацнув замком і взявся за ручку дверей.

- Ти ж знаєш… Вовк із мене все лайно виб’є, якщо побачить на порозі, а сенсея я взагалі боюся уявити, що він захоче зі мною зробити. Досі моє тіло пам’ятає дитинство з цим старим. Його удари в больові точки по моїх слабких місцях, тільки за те, що я прогулював заняття. - На обличчі Шакала вперше за розмову з’явилася подоба щирої усмішки, та вона швидко змінилася на гірку.

- І правильно зроблять. Бо тебе вже давно потрібно повернути на правильний шлях, а то ти сам його загубив, - Віктор дивився холодним поглядом, не проявляючи жодних емоцій.

- Ти теж не святий, - і знову вони зустрілися очима. Славік вирішив нарешті озвучити, чому він тут: - Ладно, я всього лише посильний. І ось що мені наказали передати: вона знає про всі твої плани. Якщо не візьмеш її у частку, Павук зіллє всю інформацію твоєму батькові. Абсолютно все: і те, що ти таємно скуповуєш акції його імперії, і те, які суми на рахунках приховуєш. Вона встигла багато чого накопати.

Почувши це, Віктор навіть оком не змигнув. Жоден мускул не здригнувся на його обличчі. Він спокійно оперся руками об дах машини й пронизливо подивився в чорні очі: - Шакале, ти ж чудово мене знаєш. Мене цим дешевим шантажем не залякати. Якщо Павук хоче співпрацювати зі мною, нехай виходить на зв’язок напряму. Тоді ми, можливо, про щось і домовимося.

Віктор нарешті відчинив двері й, перед тим як сісти у крісло водія, кинув:

- З поверненням, брате. Сподіваюся, цього разу ми опинимося на одному боці. - І зачинив двері.

Двигун Ferrari глухо загарчав, і машина плавно рушила з місця, розрізаючи колесами мокру снігову кашу.

Чоловік, який залишився один під вуличним ліхтарем, проводив поглядом червоні габаритні вогні й ледь чутно прошепотів у порожнечу:

- Я теж на це сподіваюся… бо інакше хтось із нас не залишиться живим. - З цими словами Шакал натягнув капюшон і швидко зник у глибокій темряві нічної вулиці.