Раді Вас бачити!

Її руки миттєво були перехоплені.

- Там все добре, болю не відчуваю, тому досить, - від емоцій він почав стискати й розтискати щелепу.

Вона не звернула уваги на його попередження й юрко вирвалася з його захвату, підняла футболку, щоб глянути, чи спереду немає травм.

- Досить! - уперше за час їхнього знайомства він підняв голос, що нарешті привело її до тями. - Краще принеси щось холодне для компресу.

Дівчина відразу піднялася й пішла до холодильника. Порившись, знайшла кубики льоду. Потрібно було лише визначити, куди їх насипати. Знайшовши полотенце, яким протирала посуд, з нього змайструвала компрес. Давши його в руки чоловіку, він обережно приклав до голови. Від холоду гудіння й біль почали стихати.

Його дружина першою озвучила думки щодо ситуації, яку вони щойно пережили.

- Я навіть і не знаю, що сказати… - він скептично глянув на неї й промовив.

- Зазвичай у фільмах після таких сцен дівчата говорять: “Дякую, ви мій рятівник”, - вона, проігнорувавши його сарказм, відповіла.

- Дякую… Якби ти не допоміг, не знаю, чим для мене все це могло закінчитися, - промовила вона й нервово обійняла себе руками. В неї напевно до цього моменту був адреналін, так як емоції почали поглинати її тільки зараз.

У кімнаті нависла тягуча тиша. Знову кожен поринув у власні роздуми.

Раптом лампочка замиготіла. І в ту ж мить дівчина, яка щойно стояла, різко присіла й закрила очі, прикривши голову руками. Мигання припинилося, та Леона цього не знала й так і сиділа, боячись поворухнутися. Коли прозвучав спокійний чоловічий голос.

- Світло не пропало, можеш розслабитися, -

Вона повільно відкрила спочатку одне око, переконавшись, що він каже правду. Нарешті повністю розслабилася та піднялася.

- Принеси випивки, бо на тверезу голову я це все не витримаю… - додав Віктор тримаючи далі компрес біля голови.

Вона не поспішаючи пішла до кухонних шаф і серед них знайшла пляшку вина. Показавши її, запитала:

-Тут тільки вина, як ставишся до Leon Beyer, 1990 року?

Він лише махнув рукою на знак згоди.

Діставши винні бокали, Леона відкоркувала пляшку й неквапливо налила відповідно до етикету. Принесла їх до нього й, вручивши один, сама сіла на вільну частину дивана.

Вона лише сколихнула вино у бокалі, щоб відкрити аромат, а він уже осушив свою порцію одним ковтком.

- Це ж справжнє святотацтво… - скривилася вона, дивлячись на його дії.

- Не помітив, щоб ти була сильно віруюча, - Він, сціпивши зуби, піднявся і пішов.

З єдиною метою він підійшов до столу, де залишалася пляшка вина. Взявши її, не церемонився — приклав до губ і почав пити так, наче то була звичайна вода.

Від його дій у Леони відвисла щелепа. За всі три роки спільного проживання він жодного разу не торкався ні до «нездорової» їжі, ні до алкоголю. Його раціон був чітко розписаний: калорії, білки, вуглеводи — усе виставлене в холодильнику з наліпками, де кожна порція була детально описана. Щодня це оновлювала їхня домробітниця.

Одного разу Леона спокусилася такою порцією, бо повернулася додому дуже голодна після важкого робочого дня. Та їсти це було майже неможливо: прісна риба на пару, без жодної спеції. Вона так і не доїла її тоді й більше не пробувала.

Для неї було звичніше у вільний вечір дозволити собі пиво з рибкою чи іншу шкідливу, але смачну їжу. І коли вони в такі моменти перетиналися, то лише мовчки хитали головами на знак привітання. В таки вечори кожен займався своїм: Леона насолоджувалася кіно зі своїми смаколиками, а Віктор їв безсмаку їжу й одразу йшов до кімнати, де в них був облаштований спортивний майданчик із різними гантелями та тренажерами.

А зараз цей до оскоми правильний хлопець пив із горла дороге вино, не насолоджуючись жодною краплею — лише для того, щоб упитися. Від цього контрасту Леона не могла швидко оговтатися. Коли пляшка спорожніла, він із гуркотом поставив її на стіл.

Тільки тоді Леона відійшла від другої хвилі шоку — тепер уже з естетичних і моральних причин. Віктор хотів за звичкою заправити назад своє волосся, але біль, що раптово відгукнувся на цей рух, зупинив його на пів шляху.

Він роздратовано пробурмотів:

- Який достобіса довгий день… Шість років здорового способу життя коту під хвіст, - сам до себе кинув чоловік і нарешті перевів погляд на спонсора сьогоднішніх розваг. І холодним тоном додав, дивлячись їй просто в зелені очі: - І ще й пощастило мені женитися на суцільній проблемі…- додав він, з гіркою іронією, наче кидаючи виклик.

Віктор замовк, але вже чекав на її реакцію — він думав, що такі, як Леона, точно не змовчать. Та прорахувався: дівчина лише надулася, відвернулася й нарешті пригубилася до своєї порції вина.

Солодкий аромат спершу заповнив ніс, а потім і легені. Закривши очі, вона вирішила віддатися насолоді смаку. Вино розкрилося нотами лічі, манго, маракуї.

Її відволік звук відкриття нової пляшки. Спохватившись, Леона підбігла, щоб вихопити її з рук чоловіка. Але він не збирався відпускати так просто свій єдиний засіб від болю. У новій спробі вирвати пляшку дівчина різко кинула:

- Не смій таке чудове вино пити лише для того, щоб затуманити свій розум. Тим паче після першої пляшки людину, яка довго утримувалася від алкоголю, скоро розвезе. А я безсвідоме тіло такого бугая, як ти, на другий поверх не підніму.

Від її слів чоловіча хватка розслабла, і вона, вирвавши пляшку, відійшла на безпечну відстань. Під час паузи, яка виникла між ними, шатен нахилив голову набік і промовив:

- Ти ж знаєш, що на другому поверсі дві кімнати: одна, яка так і не відчиняється й навряд чи сьогодні піддасться нашим старанням. А в другій — лише одна суцільна постіль.

Дівчина відразу зрозуміла, що саме змусило його поступитися перемогою. Вона спокійно фиркнула, заправивши пасмо волосся, яке нависло на очі після їхньої сутички за пляшку вина.

- Звісно я це знаю. Але я не можу поранену людину покласти спати на нерозкладному дивані, - сказала вона й провела долонею по тій злочасній мебелі.

Диван колись був приємного тілесного кольору, коли вони сюди заселилися, а тепер увесь вимазаний у людській крові. Мимоволі обоє скривилися від побаченого. Чоловік узяв ініціативу:

- Краще я ляжу на дивані, - спокійно підсумував він.

- Ні! - аж притопнула Леона. Її реакція нагадала йому маленьке кроленятко, і від цієї думки він щиро засміявся. Напевно, вино вже почало діяти, бо біль у тілі відходив на задній план.

- Що ж тоді запропонує Häschen? -

майже муркнув він, вимовивши німецьке слово наприкінці.

Вона не зовсім зрозуміла, що він сказав, тому відразу перепитала, щоб знати, як його назвати у відповідь:

- Як ти тільки-но мене назвав?