Раді Вас бачити!

Дівчина не приховала іронії у відповідь:

— Пф, і чого це ти так впевнений у цьому?

— Ось поглянь: ти не любиш надмірну увагу чоловіків, але тримаєш біля себе одного з них. Описуєш, що з ним тобі комфортно і він би прибіг, щоб урятувати тебе звідси. Єдині, хто не дав йому цього зробити, твої батьки. Ти його називаєш охоронцем, але за твоїми ж словами, він виконує твої доручення навіть найменші. Тобто він по факту твій секретар. Я вже встиг помітити, що з твоїм характером нелегко. Тому тільки чоловік, якому ти справді подобаєшся, буде робити все, що ти попросиш, щей бажатиме максимально догодити, й залишатися біля тебе постійно. Тому я впевнений, що твій охоронець вирішить усі проблеми з твоєю компанією із власного бажання, щоб тільки тебе не розчарувати. Так як зараз він не може тебе врятувати, то буде по-іншому прагнути, щоб догодити. — опершись об стільницю, поглянув на дівчину, яка насупилася, роздумуючи над усім, що тільки-но почула. — Малоймовірно, що ти цього не знала.

— Я не дивилася на це з такого боку, — тихо відповіла вона.

— Не думай, я тебе не засуджую. Так як сам наймав собі жінок на посаду секретаря тільки тих, яким особисто подобався, — її брови здивовано піднялися вгору, тому він хмикнув і продовжив: — По одній простій причині: вони старалися підлаштуватися під мене й мій темп роботи максимально ідеально. Набагато краще, ніж інші, кого я наймав перед ними. Їхня додаткова мотивація була в тому, щоб мені сподобатися, і це сильніше спрацьовувало, ніж навіть будь-яка зарплата або великий гонорар. Такі жінки були дуже уважні навіть до дрібних деталей, що дозволяло легко покладати на них більше роботи, яку зазвичай робив тільки я.

Він повернувся, щоб розмішати страву в каструлі, яка вже закипіла, й додав:

— Звісно, були й недоліки в таких співробітниць. Вони швидко переходили межу дозволеного й переключалися з роботи на суто особисті переживання. Після цього доводилося їх звільняти. Та не переживай, я їх не ображав. Давав гідні виплати, так як цінував їхню старанність і якість виконаної роботи.

— А не думав просто найняти чоловіка на посаду? Та такого, щоб тобі підійшов за якістю виконання роботи, — з неприхованим осудом промовила дівчина й склала руки на грудях у знак протесту.

Чоловік повернувся обличчям до неї, глянув прямо в очі й із напівпосмішкою відповів:

— Ти ж чомусь тримаєш біля себе закоханого чоловіка?

Він вимкнув плитку, дістав блендер і почав збивати інгредієнти для крем-супу. Дівчина спершу хотіла обуритися, сказати, що це зовсім не так, але завмерла, так і не промовивши й слова. Бо усвідомила: у більшій мірі вона й сама трималася того ж принципу, що й чоловік.

Від роздратування, чи то на себе, чи то на правду, вона прикусила нижню губу й відвернулася до вікна. Тим часом Віктор поставив на стіл миску з супом і додав:

— Потрібно вимкнути генератор. Після знайдених сухпайків я вже не знаю, на що підуть наші батьки, аби тільки отримати онуків. Тому в наших інтересах максимально все економити.

Дівчина вирішила нарешті зізнатися в тому, що хотіла сказати ще від самого початку їхньої розмови:

— Якщо я зможу вийти з будівлі, тоді ми не залишимося без свіжого м'яса, — відірвавши погляд від вікна, вона глянула на здивованого чоловіка. — З дитинства батько водив мене на полювання. І так як я була ще мала для рушниці, він навчив мене робити елементарні пастки. Звісно, кабана не зловиш на такому, але зайця, фазана чи перепілку — запросто. Тому відчинені двері — це хоч і не воля, але шанс прожити трохи довше зі смачною їжею.

Він лише хитнув головою в знак згоди, хоч і не надто повірив, що це тендітне тіло здатне спіймати та вбити бодай щось. Вирішив свої стереотипи тримати при собі цього разу.

Ось так вони залишилися тимчасово без електрики. Коли всі можливі справи були зроблені, стало зрозуміло, що нічим себе зайняти. У сучасному світі є безліч розваг, але лише за умови, якщо є: а) світло, б) зв'язок.

А оскільки не було ні того, ні іншого, потрібно було знайти спосіб використати свій вільний час інакше.

Першим свою дилему вирішив Віктор. Чоловік просто почав перебирати ту полицю, падіння якої залишило чимало слідів на його тілі. Через відсутність інших ідей невдовзі до нього приєдналася й Леона. Так вони почали копирсатися у запчастинах, що давно вже валялися на підлозі. Після інциденту на них вони обоє звертали увагу лише тоді, коли ті заважали пройти далі.

Спершу Віктор вирішив укріпити металеву конструкцію полиці так, щоб більше не було жодного шансу її падіння навіть у випадку землетрусу. Поки він розбирався, як реалізувати свою ідею, Леона фасувала розкидані предмети на групи: електричні прилади, ті, що потребують пального, та інші. Потім, поглянувши, що чоловік далекий від завершення своєї задачі, вона почала ділити речі на ще менші групи за функціоналом.

На диво, це сильно допомогло в подальшій реалізації плану Віктора. І ось так, покрутившись десь дві години, вони таки закінчили перший етап роботи. Залишалося повернути всі розфасовані предмети на полиці. Без зайвих розмов, розуміючи подальші дії, обоє взялися за наведення порядку в кімнаті.

— Фух, я вже не маю сил, — втомлено протерла рукавицями лоб, які їй видали відразу, коли вона зайшла до кімнати.

Чоловік теж був виснажений, але із задоволенням роздивлявся їхню спільну працю. Повернувшись до неї обличчям і продовжуючи посміхатися, промовив:

— Хоч учора я й сказав, що більше не можна пити, та за таку справу, — він поклав руку на стелаж, — можна й відсвяткувати, трохи відклавши заборону на наступний день.