Раді Вас бачити!

Перше, що його розбудило, — це усвідомлення, що він таки заснув. Відкривши очі, його знову осліпило світло, яке заливало всю кімнату. Незадоволено щурячись, він підняв руку й дістав телефон із тумбочки, щоб упевнитися у своїй здогадці. І справді — стрілка годинника показувала одинадцяту.

Коли очі остаточно звикли, він помітив, що ця нічна бестія знову вибрала його тіло як подушку. Тепер її рука лежала на животі, а голова притискалася до його боку. Він обережно спробував зняти з себе її руку, щоб не розбудити, та їй це явно не сподобалося: вона підсунулася ближче й обняла його ще й ногами.

Від внутрішнього крику він стиснув ковдру, стримуючи порив у собі. За цей час дівчина позручніше вляглася так, що ще сильніше притулилася до нього всім своїм тілом. Та найгірше було те, що її коліно впиралося в інтимну частину його тіла — тепер уже прямо в яйця. Усвідомлення того, що вчорашня ситуація може повторитися, і удар буде набагато болючішим, змусило його діяти швидко: однією рукою він обережно перехопив її руку, а другою своєю рукою — її коліно.

Ось так перевернув її із себе. Вийшло, що його обличчя опинилося майже впритул до її. Від цих маніпуляцій Леона широко розплющила очі. Її зіниці сфокусувалися на його обличчі, і серйозним тоном вона промовила

- Що ти задумав? - її голос прозвучав із сталевими нотами.

Він різко відпустив усі її кінцівки і зліз із ліжка. Піднявши руки в знак примирення, промовив:

- Нічого я не задумував поганого. Просто не хотів, щоб ти мене як вчора ударила з просоння. Адже я прокинувся від того, що ти знову поклала на мене всі свої кінцівки, - не вдавався в деталі він.

Вона ж, піднявшись, сама помітила, що більша частина її тіла лежала на його половині ліжка.

- Вибач… Наступного разу потрібно створити роздільну смугу. А то я спросоння лізу все більше на твою частину, - сказала вона, спробувала заправити своє заплутане волося за вуха.

Він же мовчки пішов до душу, щоб остудити голову.

Проблема, що ставала дедалі хронічнішою, з кожним днем усе сильніше дратувала чоловіка. Його тіло реагувало по‑своєму: його член так і стояв, не збираючись швидко здаватися. Віктор важко зітхнув. Подивився в стелю душової, із німим питаням “ Та за що це все стається саме зі мною? “

Сьогодні він завчасно згадав про пластир, який ще вчора на ніч сам наклеїв. Перед тим як іти в душ, безжально зірвав його з тіла. Тепер у дзеркалі міг роздивитися, що там коїться: рана вже явно почала загоюватися, та й боліла менше. Синці по всій спині також змінювали колір — від темно‑фіолетових до зеленувато‑жовтих відтінків. Якби не знав обставин, за яких отримав ці травми, сам подумав би, що його побили якісь бандити.

Так, заглиблений у думки й рутинні справи, він нарешті приборкав внутрішню напругу. Вийшовши з кімнати, запропонував дівчині ванну, а сам пішов готувати генератор до сьогоднішньої роботи.

Нарешті, в обох повернулися звички, які супроводжували їх більшу частину життя. Вставши й привівши себе до ладу, вони зібралися на кухні, щоб визначити подальше меню. Першою взялася уточнити дівчина:

- Давай по‑чесному: наскільки ти гарно готуєш? - вона не відводила погляду від усього їхнього добра, викладеного на стіл для ефективного планування на наступні дні. Звісно, з ініціативи Віктора.

- Ну, десь на тверду трійку, - відповів він.

Дівчина різко повернулася й тепер дивилася прямо на чоловіка, із надією перепитала:

- Із п’яти?

- Із десяти, - серйозним тоном сказав він.

Вона лише важко застогнала, почувши це. Тепер була його черга питати:

- А в тебе як із кулінарією?

- Не так погано, як у тебе, але я просто ненавиджу готувати. Та краще я переступлю через своє небажання, ніж дозволю зіпсувати невідновлюваний ресурс. Або їсти щось не їстівне.

- Та я б не оцінив свої навички, як зовсім погано. Яєшню зварити зможу…

- Зварити? - вона примружилася й усміхнувшись добавила. - Здивуй мене.

- Ну, яйця пашот, якраз варять, щоб приготувати. До речі, для організму корисніші, ніж звичайні смажені, — промовив він.

У дівчини закралися підозри, і вона стала розпитувати:

- А що ще ти вмієш готувати?

Він почесав ідеально вибрите підборіддя й задумливо перелічив:

- Ну там пасту з овочами й вареною куркою. Ще можу приготувати крем‑суп, якщо є блендер.

Леона лише впевнилася в своїх здогадках:

- Тобто ти вмієш багато чого готувати, але все на смак як трава…

- Ну так то воно, так. Але я не винен у смаку, бо завжди робив чітко за рецептом, - виправдовувався він.

Вона вирішила розкрити секрет, який він приховував від самого себе:

- Ти ж, напевно, не додавав ні солі, ні спецій?

- Вони шкідливі, - відповів він без тіні сумніву.

- Тоді ми готуємо по черзі, а потім визначимо, хто краще справляється, той і далі буде годувати - підсумувала Леона. Сама вона промовчавши про те, що вміла лише елементарні страви пригтовити. Різниця була в тому, що її їжа завжди виходила смачною, і тому вона оцінювала свої кулінарні навички значно вище ніж Віктор свої.

Ось так вони разом склали меню з тих інгредієнтів, що мали, враховуючи й власні кулінарні навички, й наявність інгрідієнтів. У результаті Віктор узяв на себе більш складні страви — булгур, гарбузовий крем‑суп, тушковане м’ясо з картоплею. На Леоні залишилися паста, омлет, макарони з сиром і запечена риба. Склавши меню, вони визначили почерговість: першим узявся чоловік, адже потрібно було швидко щось робити з гарбузом, який явно доживав останні свої дні в холодильнику.

Поки він готував, Леона пробувала знайти хоч якусь краплю зв’язку. Та нічого не вийшло, і вона розчаровано жбурнула безтолковий гаджет на диван. Потім підійшла до вікна, щоб оцінити шанси відкрити двері. На вулиці ясно світило сонце, відблискуючи від білого снігу так, що різало очі. Сніг лежав майже до половини вікна. Через відсутність нових опадів і легкий вітер у дівчини майоріла надія: до вечора шари снігу можуть зменшитися. Із задоволенням вона поділилася цією думкою з Віктором.

- На вулиці вже немає опадів. Можливо, вітер зменшить той шар, який заважає нам відчинити двері, - чоловік, не відволікаючись від роботи, озвучив свої думки.

- А може, навпаки, ще більше нанесе на будівлю аж до самої покрівлі, - дружина не могла заперечити, що й така можливість існує.

Він додав:

- І не відомо, чи зможемо ми добратися до своїх машин, навіть якщо відкриємо двері. Моя стоїть біля самого дому, але з вікна видно лише білу пустелю з поодинокими гілками засипаних дерев і гори. Батьки добре постаралися, щоб замкнути нас у місці без шансів вибратися власними силами. Можу поспорити на свої акції, що вони навіть погоду врахували, щоб ми тільки не вибралися з відси самостійно. Від цього дому до першого поселення не менше 15 кілометрів. І якщо б не великий шар снігу то ми могли б спробувати дійти, але мороз і вітер зменшують наші шанси на те, щоб ми подолали відстань без відморожених кінцівок.

Поставивши всі інгредієнти на електричну плиту, він повернувся обличчям до дівчини:

- Тому навіть якщо ми зможемо відкрити двері, це ще не означає, що ми вільні.

Дівчина, почувши ці слова, розчаровано опустилася на крісло яке стояло біля вікна.

- А як же моя робота, кожен день без мене може призвести до краху, - її голос звучав напружено.

Побачивши, що настрій у неї сильно зіпсувався, Віктор вирішив підбадьорити в своїй манері:

- Думаю, компанія, якій уже п’ять років, за тиждень чи два не зникне без твого нагляду. За такий довгий термін співробітники вже засвоїли головні правила роботи. Тому твоя відсутність не суттєво вплине на фірму. Ну, звісно, проривів не очікуй, але й краху не буде. Тим паче, що, напевно, батьки розуміли: на них лягає відповідальність тримати наші компанії в нормальному тонусі.

Він додав із легкою іронією:

- По твоїм словам, у руки батьків потрапив твій улюблений сіроокий охоронець. Напевно, він непогано зможе тимчасово замінити тебе.