Раді Вас бачити!

Його повернення до кімнати здивувало дівчину. Не чекаючи на її питання, шатен одразу промовив: — Вранці пройшовся по твоїх пастках і знайшов тільки зайця.

Чомусь він відчув себе винуватим за таку маленьку брехню. Та навіть якби можна було повернути час назад, він би зробив усе те саме — врятував би всіх тих невинних звірят від долі стати звичайною вечерею.

- Дивно… там точно мало спійматися кілька перепілок на додачу, - її слова болісно влучили в самісіньку правду. - Ну, може, вже навички розгубила. Адже не була на природі років десять, - почала виправдовуватися вона, не знаючи, що насправді жодних навичок не втратила: усі її пастки спрацювали відмінно.

І те, що зараз лежало на кухні мертвим тілом, було лише наслідком того, що його вже не вдалося врятувати Віктору. Адже цей заєць єдиний із звірів так міцно вчепився шиєю в петлю, що не залишилося жодного шансу дожити до моменту порятунку. Та про це Віктор не збирався говорити за жодних умов.

— Звісно, термін у десять років — це достатньо багато. Але той факт, що щось усе-таки спіймалося, вже свідчить про дивовижну майстерність, — він почав лити мед у вуха.

Дівчина ж не оцінила: — Та де там «майстерність»… Оце коли я ставила пастку й одного разу спіймала маленьке поросятко — це справді була майстерність. А перепілок чи зайців зловити для мене раніше було, як раз плюнути. Кожна пастка мала здобич, тому сьогоднішній улов зовсім бідний. Напевно, я втратила хист до цього.

Чоловікові не подобалося, що розмова знову крутиться навколо його брехні, яка врятувала невинних тварин. Тому він вирішив перенаправити тему на того, кого вже не можна було врятувати: — Так що робити з трупом?

У голові промайнула думка: а що було б, якби він урятував усіх? Велика ймовірність, що Леона зрозуміла б — саме він став причиною відсутності улову. Важко передбачити, як вона тоді відреагувала б, але точно це не закінчилося б простою розмовою. Йому згадалися всі ті ситуації, після яких він отримував помсту цієї вогняноволосої жінки. Від самої думки холодок неприємно пробіг по спині, та Віктор не виказав жодної емоції.

Він чекав, що скаже Леона про зайця, який загинув як ціна їхнього хиткого миру в цьому будинку серед засніжених гір. Його власне бажання було простим: закопати тушу в снігу й на цьому поставити крапку в цих знущаннях над твариною. Та він добре розумів — у його дружини точно були інші наміри.

- Звісно, розбирати… хоча краще спочатку ошкурити, - підтвердила роздуми Віктора.

На його обличчі з’явилася нервова посмішка.

- Так… звісно… - він ніколи в житті цим не займався й зараз зовсім не хотів пробувати.

- Якщо не проти, то можеш перенести мене в кухню. Я за столом сама зможу це зробити. Для цього не потрібні ноги, тож я можу спокійно взяти хоча б це на себе, - додала вона.

Лише почувши ці слова, він швидко підійшов до дівчини та підняв її на руки. Вже хотів перемістити на плече, та вона завчасно промовила: — Неси, як тобі буде зручніше.

Він здивовано глянув на неї, але дівчина уникала його погляду й повернулася лицем убік. Було очевидно, що вона не хотіла відкрито визнавати: на плечі їй було менш зручно, ніж спереду. Віктор вирішив не розвивати цю тему й так, тримаючи її на руках перед собою, вони спустилися на перший поверх.

Сівши за стіл і схопивши зайця, дівчина попросила ніж і почала майстерно ним маніпулювати. Чоловік не надто хотів бути співучасником розчленування бідного звірка, тому зайнявся приготуванням їжі: почав чистити овочі, а потім дістав тушку курки з морозилки.

Леона, побачивши це, уточнила:

- Може, приготуємо тушковане рагу з кролика? - вона чекала на відповідь.

Він утомлено зітхнув і промовив:

- Звісно… - та поклав назад до холодильника заморожену тушку.

Хоч Віктор і не був вегетаріанцем, та не розумів людей, яких не задовольняло м’ясо тварин, вирощених саме для цього. Звісно, він зараз не збирався ділитися своїм баченням картини, тому без суперечок змінив плани щодо меню. Його покірність насторожила дівчину, і вона вирішила перевірити здогадку, яка не полишала її від моменту, коли Віктор повернувся з вулиці. Тоді він виглядав так, ніби його спіймали на гарячому, і хоч це тривало лише мить, їй вистачило, щоб помітити.

Тепер її підозра лише окріпла: він відповідав максимально нейтрально, старанно приховуючи своє ставлення. Хоча ще вчора, коли вона озвучила ідею про полювання, він не стримався й чітко висловив свою тверду позицію. Да і протягом дня не мовчав, якщо задівалася ця тема

- А чи справді тільки одна моя пастка спрацювала? Розумієш, якщо вже заєць потрапив, то перепілка тим паче. Хіба не було жодної, де спіймалася й вона?

На мить чоловік завмер, а потім, удаючи, що нічого не сталося, продовжив дочищати овочі. Вона примружила очі, щоб упевнитися, що добре роздивилася його реакцію. І справді: він спочатку хотів почистити вже очищену моркву, а потім переплутав сміттєве відро з каструлею й кинув не туди дочищений овоч разом із шкуркою. Не нахиляючись до відра, де лежала почищена морква, він узяв нову, ще не очищену, й вирішив її накришити.

Усе склалося докупи, і вона злобно процідила крізь зуби:

- Так, виходить, у мене під боком сидів любитель тварин.

Він завмер від почутих слів дівчини й, повернувшись лицем до неї, перепитав: -

- Що ти маєш на увазі?

- Те, що ти з тих грінпісівців, - із злобою парирувала вона, тицьнувши в нього закривавленим ножем, який тримала в руці. І додала: - До речі, а ти впевнений, що тварина в дикій природі зможе вижити з поламаним крилом чи лапою? Я переконана: всі, кого ти відпустив, так чи інакше поранилися об мої пастки. Скажу відразу, щоб розвіяти твої ілюзії: більшість перепілок чи кроликів не живуть більше одного сезону, бо вони — звичайна кормова база для всіх хижаків. Їхнє виживання полягає лише в розмноженні.

- Але ж це не означає, що ми повинні їх убивати, - відповів він і відвернувся від дівчини, досі тримаючи моркву та ніж.

- Ну й наскільки ти продовжив їхнє життя? День, два? А от для наших організмів цей білок зараз потрібен для відновлення, - її голос звучав твердо й безапеляційно.

Він також не збирався так просто відступати:

- Та чим тобі тушка бройлера не той самий білок? - намагався знизити бурю емоцій, яка почала вирувати в ньому й наростати. Зжав несвідомо придмети які тримав в руках.

Дівчина притулила чисту частину руки, до лоба, розуміючи, що сперечатися з ним марно. Якби могла, то грюкнула б дверима й вийшла, але залишалося лише відвернутися й дивитися в стіну. Її руки були в крові, тому навіть телефон узяти не могла. А оскільки туша вже була починена, нічим було зайнятися, щоб бодай виглядом показати, як вона ставиться до нього й його бажання всіх врятувати.

Зрештою роздратування взяло гору над дівчиною. Вона спробувала піднятися й дістатися власними силами до мийки, щоб потім залишити кімнату. Почувши це, Віктор повернувся до неї лицем хотів щось сказати — і саме в ту мить Леонина здорова нога підкосилася. Вона миттєво втратила рівновагу й почала падати. Чоловік встиг її підхопити, і поки вони дивилися один на одного, напруга між ними змінилася на коротку мить тиші.

Та саме в цю секунду вхідні двері різко відчинилися, ошелешивши їх обох. Вони одночасно повернулися до входу. На поріг буквально влетіла шатенка невисокого зросту, вдягнена в теплу довгу куртку. Це була мати Віктора — і вона застигла на місці. Її очам відкрилася картина, яку мозок не міг одразу обробити.

За її спиною почувся голос чоловіка — батька Віктора. Сивоволосий високий чоловік заглянув через плече дружини й промовив

- І чим ви тут займаєтесь? - серйозним тоном запитав він, дивлячись на сина, на футболці якого червоніла пляма крові саме там, де невістка тримала свої руки.

Зі сторони дверей здавалося, ніби Віктор силою стримував дівчину від якихось дій — і саме через це отримав пошкодження, завдані Леоною.

- Ми чули лайку з вулиці, а потім різку тишу, - невпевнено додала мати Віктора. - Ось і вирішили не стукати.

- А чому ж у дверях стали? - вже інший чоловічий голос прозвучав жартома. - Чи не пустять незваних гостей?

І врешті-решт тепер і батько Леони завмер. З його боку картина виглядала загрозливо: зять силою тримає його доньку, руки якої всі в крові, а на її нозі — якась незрозуміла конструкція.

Кожен із тих, хто щойно зайшов, стояв як укопаний, намагаючись розібратися із ситуацією. На їхніх обличчях проступали всі відтінки страху й стривоженості. І поки одружена пара також застигла нерухомо, у кімнаті почало згущатися повітря, обіцяючи, що будь-якої миті все може вибухнути шквалом емоцій.

Батько Леони вже стиснув кулаки, готуючись втрутитися. Тим часом батьки Віктора були в ще більшому шоці й тому так і залишалися завмерлими, неспроможні рушити з місця.