Раді Вас бачити!

- Я назвав тебе просто кроленям, бо ти була схожа на нього.

Дівчина вирішила поставити пляшку подалі від уже п’яного чоловіка. Не зводячи з нього погляду, уважно контролювала кожен його рух. Віктор повільно присів за стіл, сперся ліктями й опустив голову на руки.

- Так що ти пропонуєш, моя люба дружино? - повернувся він до основної теми їхньої розмови. - Як ми вийдемо з цієї ситуації? Чи, може, ти захотіла нарешті провести зі мною шлюбну ніч? - і посміхнувся чекаючи на бурхливу реакцію у відповідь.

У неї справді перший порив був відповісти грубо, але, поглянувши на його грайливий настрій, зрозуміла: він просто провокує, бажаючи розважитися. Тому вирішила не вестися й холодно відрубала:

- Так, любий мій чоловіче, піднімайся й іди спати. - вернула йому ж його стиль звернення - Тобі потрібно відпочити та відновити сили після сьогоднішнього дня. А мої справи, особливо де я буду спати, тебе зовсім не стосуються.

Віктор спробував піднятися, але різко сів назад. Це насторожило дівчину, і відразу скоротила між ними дистанцію, щоб допомогти у випадку, якщо він впаде. По спостерігавши за нею чоловік промовив.

- Тобі що, подобаються тільки немічні чоловіки? До цього фиркала, кричала, тикала й слухати не хотіла. А тільки-но я став поранений — так пилинки здуваєш., - усміхнувся він криво.

- Якби ти поранився не з моєї вини, мені й діла не було б до тебе. А так твій теперішній стан — це моя відповідальність. Тому підіймайся, я допоможу, - відповіла Леона твердо.

Він цього разу більш обережно піднявся й не відмовився від її підтримки. Їхні погляди зустрілися, обличчя опинилися надто близько. Леоні навіть здалося, що відчуває пряний аромат вина, який ще мить тому їй подобався.

Різко відвернувшись один від одного, вони відчули ніяковість від тієї близькості, що ще мить тому була між ними. І Віктор нічого краще не придума, а ніж змінити тему. Заодно виговоритися за те, що досі тримав у думках.

- Вибач… Я справді не хотів тебе образити, коли сказав, щоб ти йшла в кімнату після того, як зламала ключ. Тоді мав би краще підбирати слова, - тихо промовив Віктор і почав неквапливо рухатися в напрямку сходів сам.

Вона завмерла, усвідомивши просту істину: якби дала йому виговоритися й не полізла сама по ті інструменти, зараз він не страждав би від численних пошкоджень. Совість почала гризти її зсередини. Закусивши губу, Леона поринула у власні переживання.

Коли Віктор докульгав до сходів, то завмер, не наважуючись зробити перший крок угору. Нарешті дівчина спохватилася й підійшла допомогти. Він намагався не тиснути своєю масою на її тендітні плечі, та все ж доводилося опиратися — інакше навіть крізь пелену сп’яніння відчував гострий біль у спині.

З горем пополам вони піднялися нагору. Двоє втомлених і виснажених, вони ледь волочили ногами до спальні. І от коли нарешті ліжко прийняло чоловічу вагу на себе. Леона відчула, як її власне тіло від перевтоми почало боліти.

Вона спробувала вирівнятися й відразу відчула біль від перенапружених м’язів спини. І це не дивно, все її тіло звикло до іншого життя: нічого важчого за сумочку чи папку з паперами вона не носила. А тепер фактично несла на своїх плечах цілого лося. Звісно вона не знала скільки важить Віктор, але по її особистим відчутям, не мало. Поглянувши на шатена, який шукав позу, щоб лягти так, аби рани не боліли, Леона суворо промовила:

- Веди себе чемно й лягай спати. Якщо щось потрібно буде — клич. Я залишу двері відкриті, щоб почути тебе.

Він повернувся зручніше на ліжку й хитро глянув на неї. Бурштинові очі пустотливо заіскрилися, і він промовив:

- Навіть якщо захочу в туалет — теж кликати?

У відповідь дівчина мовчки підійшла до подушки й вдарила нею його по голові. Чоловік залився сміхом, але вже за хвилину заойкав від болю. Вирішивши, що на цьому все, Леона вийшла з кімнати, залишивши двері прочиненими, й спустилася до свого дивана.

Він, розслабившись остаточно, почав обдумувати подальші плани — як вибратися звідси. Та думки швидко розсипалися, бо його відволік шум із першого поверху. Чітко було чути, як Леона щось дістає, і те «щось» дзвінко падало на підлогу. Вона намагалася стриматися від лайки, але її приглушене роздратування відчувалося навіть крізь стіни. І раптом світло згасло, різко з'явилася неприємна тиша. Підозрюючи, що дівчина знову перелякалася темряви, чоловік вирішив підтвердити свої здогади:

- Леоно, в тебе все добре?

У відповідь — нічого.

- Не мовчи, скажи хоть щось… - його голос став напруженим.