Раді Вас бачити!

Наступного дня вони прокинулися майже одночасно. Оскільки Леона почала крутитися, Віктор теж не зміг далі спати. Обоє помітили, що лежать у дуже незвичній позі.

Віктор обіймав дівчину зі спини: одна його рука була під її головою, а іншою він тримав її за талію. Леона обіймала його руку, на якій лежала її голова, й притискала так, що його долоня виявилася прижатою до її грудей.

Ось так вони завмерли, не знаючи, що робити далі. Врешті‑решт дівчина наважилася обережно вийти з його обіймів, намагаючись при цьому не розбудити чоловіка. Він же на такі її дії не знайшов нічого кращого, ніж удавати, що ще спить. 

Леона не дивилася в його бік, тож навіть якби він лежав із розплющеними очима, залишився б непоміченим. Її не сильно цікавило хоч щось окрім туалету. Її кликала природа — настільки сильно, що вона не могла думати ні про що інше, окрім як швидше сховатися за дверима свого санвузла.

Вона рушила долати велетенську дистанцію, яка раніше зовсім не здавалася такою, коли мала дві здорові ноги. І хоч намагалася робити це якомога тихіше, зі сторони важко було назвати тихим її підстрибування на одній нозі. Вона старанно уникала будь-якого навантаження на кінцівку з шиною.

Хоча дівчина вже не відчувала болю у травмованій нозі, вона все ж не хотіла порушувати рекомендації лікаря, адже прагнула якомога швидше зняти шину, яка так заважала пересуватися. Майже допригавши до дверей, вона в останню мить не втримала рівноваги й похитнулася. Швидко вхопилася за тумбочку, щоб остаточно не впасти.

З поверхні меблів, які раптово стали для Леони опорою, впала фотографія й створила неприємний, надто гучний звук. Поки дівчина намагалася вирівнятися й стати рівно, чоловік рефлекторно рипнувся, ніби хотів допомогти їй. Але коли Леона відновила рівновагу й повільно повернулася в його бік, він не вигадав нічого кращого, ніж знову прикинутися сплячим: наче невдоволений шумом, перевернувся на ліжку.

Дівчина переконалася, що попри гучний звук чоловік ще спить, і тихо зачинила за собою двері.

Коли він залишився сам у кімнаті, то швидко піднявся й закрив руками обличчя. Якби хтось запитав, навіщо він грав цю комедію, чоловік не знав би, що відповісти. Від ніяковості він не міг більше сидіти на місці: різко звівся й швидким кроком рушив із кімнати дружини. Та попри поспіх, усі двері зачиняв максимально тихо.

Закривши за собою останні двері, він оперся спиною й повільно з’їхав на підлогу. Схопивши голову руками, ще довго шукав пояснення, чому поводився так дивно кілька хвилин тому. Чому не визнав, що прокинувся, і чому легше було удавати сон, ніж простягнути руку допомоги жінці, яка саме тоді її потребувала.

Він роздратовано відзначив, що чим довше перебував поруч із дружиною, тим швидше його розум втрачав ясність і вперто скочувався до найнижчої планки — інстинктів. На підтвердження цих думок він сердито глянув униз. Там непокірно тиснув його затверділий орган, який ніяк не хотів поступатися здоровому глузду й реагував надто швидко на будь-яку близькість із полум’яноволосою. 

Він піднявся, поправив штани так, щоб стало бодай трохи зручніше. Зі столу взяв свій ноутбук. На екрані одразу замиготіли сповіщення з різних соцмереж і робочих чатів. До пошти він навіть боявся заходити.

З ноутбуком у руках він повернувся на ліжко й набрав номер секретарки через додаток. Не минуло й хвилини, як на моніторі з’явилося знайоме обличчя. Біловолоса секретарка відразу вигукнула:

- Директоре! - радісно скрикнула й, не роблячи паузи, продовжила: - Куди ви пропали? Ви хоч знаєте, як усі переживали? Ми навіть збиралися оголосити вас у розшук, але директор… кхм, - вона поспіхом виправилася, - Олексій Вікторович прийшов і повідомив, що ви тимчасово не будете на роботі, і з усіх питань слід звертатися до нього.

Хоч інші співробітники й не заперечували, та я — ні! - навмисно наголосила вона на останньому слові.

Чоловік же протер лоба, намагаючись хоч трохи зменшити тиск проблем, які навалювалися на нього з усіх боків. Любовні загравання секретарки були останнім, чим він сьогодні хотів займатися, тому швидко відмахнувся від її репліки й сухо відповів.

- Пришли мені лист із детальним описом усього, що мій батько встиг зробити замість мене. Окремо склади стислий звіт подій за ті дні, коли мене не було. Зроби акцент на втручанні батька та на тому, що змінилося за цей час. Додай усі важливі новини з біржі й зв’яжися з моїм адвокатом, щоб він вийшов на контакт найближчими годинами.

Не чекаючи на відповідь, він завершив розмову. Хоч і сказав, що чекає від неї звітів, вирішив не гаяти часу й сам узятися за частину роботи, аби бодай трохи розібратися з обсягом, який ліг на його плечі важким тягарем.