Раді Вас бачити!

Чоловік завмер, і гримаса несамовитості розгладилася. Він дивився їй у вічі уважно і мовчав.

– Я чужинка, – видихнула вона і продовжила спокійно. – Якщо почну махати мечем ліворуч і праворуч, відразу назвуть чудовиськом. І постараються зробити все можливе, аби завадити мені стати королевою, аби позбутися. І навряд чи вони знайдуть мирний спосіб. Ти знаєш, я не прагну до влади, але тепер у мене немає вибору, я просто хочу залишитися живою і не підставляти тих, хто мені дорогий.

На хвилину запанувала мовчанка. Еріка сподівалася, що Хакон все ж таки зможе зрозуміти те, що вона намагалася до нього донести. Він же кидався у сумнівах, продовжуючи дивитися на наречену. Йому не хотілося показувати власні слабкості, але визнати своє невігластво – теж не кожен здатний.

– Ти маєш рацію, – король повільно наблизився. – Ти маєш рацію, а я…

Хакон замружився, зводячи брови і стискаючи губи. Біль, тягучий і нестерпний, ось що виражало його обличчя.

– Я так сильно за тебе турбуюся, а сам толком і зробити нічого не можу, – він хмикнув, наче сміючись. – Що за чоловік такий, не здатний уберегти свою жінку від негараздів.

– Хаконе, не треба, – злякано попросила Діва.

Адн б узяв її гордість! Задоволена тепер? Цього жадала? Взяла і зламала чоловіка навпіл. І начебто має бути все одно. Тоді чому на душі стало раптом так гидко та болісно?

– Дякую тобі, – король ніжно взяв її за руки і стиснув. – Дякую, що допомагаєш, що намагаєшся все вирішити. Ти не повинна…

– Гей, припини, – перебила принцеса і ласкаво доторкнулася долонею до його колючої щоки.

Вона не знала, що ще може зробити. Король знову нагадав їй про батька у день від’їзду. Їй захотілося підтримати нареченого і втішити, тим більше, скільки разів він її рятував до цього. Довірив мапу тунелів, навчив танцям, знайшов і викрив винуватців, але щось продовжує його гризти.

Хакон притиснувся до її долоні і задихав частіше, гарячіше. На мить Діва відчула, що їй навіть подобається, як він реагує на її торкання. Ось тільки… Кхемер? Дівчину підкосило від жаху, і вона блискавично відсмикнула руку.

Радник спостерігав за ними з прочинених дверей гардеробної. Король якраз стояв до них спиною, а ось Еріка бачила перед собою. Його погляд, крижаний, що пробирає до тремтіння. Принц розчаровано хитнув головою, ледве стримуючи лють, і зник у темряві.

– Тобі треба відпочити і прийти до тями. Ніхто не повинен бачити короля таким. Все занадто заплутано і почуття провини ніяк не допоможе, – холодно викарбувала воїтелька і попрямувала до вхідних дверей, щоб відчинити. – Доброї ночі, Ваша Величносте.

Хакон не зразу усвідомив, що відбувається, і чому наречена раптом змінилася. Чому вона вирішила прогнати його? Все було так добре… Мабуть, він і, правда, поводився негідно, оголюючи душу та власні переживання. Він виглядав жалюгідним у її очах? Мабуть. Вона має рацію, треба зібратися і більше ніколи не дозволяти собі подібної слабкості.

– Доброї ночі, – Хакон спішно покинув покої, палаючи від сорому за власну дурість і необачність.

Тільки Еріка зачинила двері, одразу замкнула замок і підперла стільцем ручку. Вона кинулася в гардеробну, сподіваючись, що Кхемер хоча б дасть їй шанс все пояснити, але кімната була порожньою. Треба його наздогнати!

Намацавши потрібний візерунок на рамі, Діва відкрила прохід у тунелі і стрімголов побігла вперед. Де ж він? В який бік він пішов? Адн!

– Кхемере, – вона не могла закричати, кликала тихо. – Кхемере, нам треба поговорити.

Вона мчала коридорами, перевіряючи кожне відгалуження, поки раптом не усвідомила, що його тут уже немає. Навколо було темно, і вона зовсім не знала, де зараз знаходиться. Так поспішала і панікувала, що заблукала.

– Кхемере, – Діва впала, притискаючись до стіни і марно намагаючись утримати сльози відчаю, що душать, – будь ласка.

– Тепер ти любиш його? – долинув з мороку безбарвний голос.

Він, звичайно ж, чув її і слідував за нею. Він планував повернутися в її покої і все з'ясувати, але не міг зібратися з думками, не міг контролювати свій запал. А потім вона сама вибігла у тунелі. Ще на початку вона повернула зовсім не в той бік і побігла так швидко, що довелося наздоганяти.

– Ні, – задихалася вона. – Ти дурень. Який ти дурень!

– Я звик довіряти своїм очам. Я все бачив, – процідив радник.

– Що ти бачив?

– Ти казала, що боїшся його, що він тобі огидний, а сама…

– Так і було, – перебила принцеса і видала скоромовкою, – поки він не став мені другом.

Чоловік мовчав, шумно вдихаючи повітря. Він сердився так сильно, що не хотів нічого розуміти.

– Хакон чудовий, та ти й сам знаєш. Але як друг.

– Саме тому ви трималися за руки, і ти гладила його по щоці?

– Йому потрібна була підтримка. Він зовсім зневірився у собі. Йому досі соромно дивитися тобі у вічі, бо ти, а не він, врятував мене від ганьби на балу. Чи не так?

Почулися квапливі кроки, що наближалися, і Еріка поспішила підвестися, обтрушуючи спідницю. Кхемер підлетів і втиснув її в стіну, грубо, люто. Він прогарчав:

– Так. Але ти моя! Тільки моя! Я не віддам тебе йому! Нікому не віддам, зрозуміла? Ти належиш мені!

Радник вп'явся в її губи жарким поцілунком і судомно вчепився пальцями в зав'язки сукні, намагаючись їх розшнурувати.

– Я не річ, щоб комусь належати, – відрізала Еріка, змушуючи Кхемера зупинитися.

Ніколи раніше її опір не був настільки справжнім? Що відбувається? Невже вона справді розлюбила його?

– Я з тобою, – запевнила дівчина, торкаючись його грудей, – але чи ти зі мною? Прошу, не думай про мене, як про чергову шанувальницю, що стала твоєю іграшкою.

– Еріко, – взвив чоловік, відсторонюючись. – Скільки разів я казав, що кохаю тебе. Кохаю. Тобі цього мало?

– Ти щойно сказав, що я тобі належу. Це не повага.

– Не чіпляйся до слів. Я в люті. Я в сказі. Коли я побачив тебе і Хакона, я… Я твердо збирався викликати його на поєдинок, битися за тебе до останнього подиху.

Їй лестили ці слова, особливо та істерика, з якою він їх вимовив. Значить, не бреше. Значить справді злякався її втратити. Кхемер, який дурень.

– Ти мені потрібний живим, – грайливо прошепотіла Діва і наблизилася, щоб поцілувати.

– Ти не віриш у мене? – чоловік різко відійшов убік. – Але віриш у Хакона.

– Ти сам чіпляєшся до слів і поводишся як маленька капризна дитина, – спокійно говорила принцеса, не намагаючись дорікати чи повчати, радше

– Ходімо, я відведу тебе до кімнати, – буркнув Кхемер і простяг руку, але не для того, щоб торкнутись, а щоб не втратити загублену в темних коридорах.

– Ти такий гарний, коли ревнуєш, – вона великим пальцем провела йому по кісточках.

– Тут темно, – сердився він для підтримки іміджу.

Так діло не піде. Дутися він надумав і псувати їй нерви. Ну-ну, подивимося, чи надовго. Радник вів її за собою, але Еріка різко загальмувала і смикнула чоловіка на себе, він не чекав подібної поведінки.

– Я знаю напам'ять, як ти виглядаєш.

– Ти граєш із вогнем! – він смикнув у відповідь, плануючи продовжити шлях.

– Так спали мене, – прошепотіла воїтелька, – вщент.

Він підхопив її, стискаючи за пружні сідниці, покриваючи поцілунками обличчя та шию, абсолютно забувши про злість та гордість. Вона зводить з розуму, він не в силах чинити опір.

Послабивши шнурівку, він стягнув з неї верхню сукню, а потім і нижню, повністю оголюючи. Його руки і губи блукали тілом, він вдихав її аромат і не міг надихатися.

– Тільки моя, тільки моя… – повторював він невтомно.

– А ти? – спитала Еріка, коли Кхемер скинув штани, і їй випала можливість доторкнутися, відчути всю міць та бажання принца.

– Я лише твій! – безперечно запевнив він і увірвався ззаду.