Раді Вас бачити!

Хакон сидів у кріслі. На диво він був спокійний, а не як зазвичай, навіть книгу в руках тримав. Скільки він тут сидить і чекає на неї?

– Що ти тут робиш? – принцеса залишилася стояти біля портрета і намацала ефес клинка.

Минула зустріч залишила серйозний відбиток у її пам'яті і повторення не хотілося. А тут ще й такі обставини. Ні, їй було не страшно, що її застукали, радше прикро, адже тепер цей йолоп накаже замурувати вхід до тунелів або взагалі переселить її в інші апартаменти.

– Як що? Мені повідомили, що майбутня дружина погано почувається і відмовляється від їжі та занять.

– А ти весь такий добрий і дбайливий? – підколола вона.

– Звичайно. То що ти там, – він показав на щілину в темряві, – шукала?

– Не твоя справа, – недбало кинула воїтелька.

– Це моє королівство, мій палац, а ти моя наречена, значить, справа все ж таки моя. Хоча, постривай, – він зробив паузу і примружився, – спершу я хочу запитати, звідки ти взагалі знаєш про тунелі?

– Думаєш, тільки у вас вони є? – самовдоволено хмикнула Еріка.

– Питання зняте, – розслабився чоловік. – Відповідай на попереднє.

– Я вже відповіла.

Вона гордо дивилася на короля, ігноруючи його прискіпливий погляд. Він не змусить її говорити, вона мовчатиме просто з принципу. Раптом, їй спало на думку дещо, що варто було б перевірити, і Хакон, як ніхто інший, підходив для цього. Подумавши ще трохи, вона таки наважилася.

– Але маю питання до тебе.

– Слухаю, – король здивовано зігнув брову.

– Кегата, – Діва навіть ковтнула від хвилювання.

Правда, хвилювання було пов'язане не з самим питанням, а відповіддю на нього. Якщо виявиться, що подруга прикидалась і грала з нею... Розбитому серцю досить Кхемера, як реагувати ще й на зраду фрейліни, вона не знала.

– Вона хоч якось намагалася звернути твою увагу на себе, спокусити чи нагадати про те, що ти їй обіцяний? – на одному подиху протараторила Еріка.

– Ні, – усміхнувся король. - А ти все продовжуєш мене ревнувати?

Який нахабник! Проте з плечей упала гора. Кегата б показала себе хоч разочок, якби щось задумала, хоча, не виключено, що вона для подібного надто розумна і передбачила подібні питання.

– Мені абсолютно байдуже, з ким ти спиш. Але мені не начхати на мою подругу. Ти знаєш, що сталося з нею?

– Нездужає, більше нічого виразного ніхто не говорить.

– Її побили за наказом Керстен.

– Ти знаєш це напевно? – обличчя короля враз перетворилося на серйозне, суворе.

– Я бачила, вона навіть дихати і говорити не може, а все тому, що вона зв'язалася зі мною.

– Я розберуся, – пообіцяв він і навіть спробував підвестися.

– Ні. Ти підеш з моєї дороги, і не будеш заважати, – одразу перервала його Діва.

– Здається, я зрозумів, що ти шукала, – у його очах читалася повага і навіть якесь захоплення.

– Бачиш, це не твоя справа, – дівчина чомусь трохи зніяковіла від цього погляду.

– Як скажеш. Ось тільки я знаю ці тунелі, як свої п'ять пальців.

Що? Він зараз дійсно пропонує їй допомогу та не збирається щось забороняти чи відмовляти? Зараз перед нею точно сидить той самий Хакон, пихатий і всевладний гордій? Чи це сон?

– Я не стану тобі перешкоджати, це твоє право – помститися за близьку людину. Прошу лише про одне, мені не потрібні трупи молодих знатних дівчат.

– Тільки знатних? – зловтішно вишкірилася Еріка.

– Тепер я бачу, чому Керстен опустилася так низько, – посміхнувся король. – До речі, сьогодні я її відвідував, намагався скерувати на правильний шлях. Ось тільки вона мене ненавидить, через матір, – він з тугою глянув на портрет.

Світ ніби перекинувся догори дригом. Те, що вчора спричинило її розбрат із Кхемером, сьогодні Хакон зробив сам, без прохань і натяків.

– Що ти там стоїш? – якось змучено промовив король. – Обіцяю, я до тебе не доторкнуся. Між іншим, – він зам'явся, і голос його стих, – я ще хотів попросити вибачення за той випадок…

– Проси, – посміхнулася вона і рушила до крісла навпроти.

Це була перша її посмішка, подарована йому. Щира, не награна, не для того, щоб напасти або вивести його з себе, а просто посмішка. Він настільки звик, що Еріка завжди сердиться, що спочатку не повірив очам і кліпнув декілька разів.

– Що? – його нерухомий пильний погляд викликав дискомфорт.

– Ти посміхнулася.

– І що?

– Ти вперше посміхнулася мені.

– Так краще? – насупила вона брови.

Хакон засміявся. Ця дівчина, вона зводить його з розуму. У ній стільки дитячої безпосередності, а ще кумедний гонор і ніякого уявлення про те, що він говорить всерйоз, а що ні. Але це йому в ній і подобалося, не така, як усі, справжня, не бреше про свої істині почуття.

– Ти хотів вибачитись, – нагадала вона. – А тепер регочеш, як божевільний.

– Вибач мені, – впевнено сказав він. – Вибач мені за все.

– Я подумаю над цим.

– Що ж, постараюся прискорити твоє рішення, дай мені листок та грифель.