Раді Вас бачити!

За цією бесідою дівчата якраз досягли тронної зали, і Кегата поспішила змінити тему, надто багато вух.

– На вершині місце короля та Ваше, після весілля його поставлять. На сходинку нижче місця Ваших дітей, а поки що Керстен та інших членів королівської родини…

Еріка слухала і порівнювала, відзначаючи багато схожих моментів. У розмірах зала, звичайно, трохи поступалась її рідній, про що воїтелька з гордістю повідомила супутницю, та й сонячне світло майже не проникало всередину. Вона б описала це приміщення, як похмурий склеп: темні кольори, багато грубої кам'яної обробки, лякаючі громади статуй, що підпирають стелю.

– Бачите, ті двері? – фрейліна звернула вказала на арку збоку від п'єдесталу. – Вони ведуть до зали Королівської Ради, нам вхід заборонено, але саме там проводяться засідання з дванадцятьма лордами та приймаються всі важливі рішення. Щоправда, рішення про весілля з Вами та мир з Баленсією король прийняв сам, не радячись. А коли після прибуття лорд Хансон обурився більше інших і наважився сказати, що Хакон йому не король, то втратив голову, просто під час зборів, від руки монарха.

Розповівши про це, Кегата сподівалася на більш емоційну реакцію, але для принцеси подібне не було чимось шокуючим. Звичайний показовий прояв сили, вона часом робила так само серед свого загону. Ніхто не повинен сумніватися у могутності командира, інакше розпочнеться розбрід та анархія.

Далі Кегата повела принцесу до галереї, яка теж була поруч, на першому поверсі. Позолочені стіни були обвішані портретами всіх членів королівської родини від перших правителів до теперішніх. Хакон повернув їй подарунок матері, отже колись серед цих картин з'явиться і її обличчя. Хакон, весілля, шлюбна ніч... Її знову пересмикнуло від огиди.

– Хто це? – Еріка зупинилася біля зображення світловолосої дівчини, тієї, що була на картині, яка прикривала таємний хід у її спальні.

– Це перша королева, Гершен, мати Хакона. Вам віддали її покої. Керстен ними знехтувала і зажадала нові.

– А що з нею сталося?

– Гершен померла від недуги, коли Хакон був ще зовсім маленьким. Тоді король Акрог через свою гарячу вдачу влип у неприємності з Тримміданом, вкусити – вкусив, а проковтнути такий шмат було не під силу. Він програв вирішальну битву, і йому поставили умову: їхня королева або Гарліон стає частиною Триммідану. Взагалі між Акрогом і Керстен ніколи не було теплих почуттів, але все ж таки вона народила йому двох дітей. Хоча, після появи Хельги, вони бачилися тільки на святах і на прийомах. Король повністю занурився у війну з Баленсією і зайнявся вихованням Хакона, адже той нагадував Гершен, а її він любив усім серцем. Ну а королева жила в своє задоволення, розважаючись з одним із лордів. К'єл Фікс. І Акрогу було начхати на це.

– Ти не боїшся так відкрито і голосно про це казати?

– Це не таємниця, всі знають, – знизала плечима Кегата.

– І це нормально навіть для королеви мати коханця? – це питання дуже хвилювало і обнадіювало, а раптом Гарліон живе за іншими моральними орієнтирами.

– Ні, звісно, ні. Але для Керстен не існувало жодних правил, – далі фрейліна перейшла на шепіт, перед цим озирнувшись по сторонах, – до коронації Хакона.

Все стало на свої місця. Ось чому Еріка відчувала таку яскраву загрозу від нинішньої королеви. Справжнім володарем влади у палаці була Керстен. І навряд чи вона так просто її віддасть. Не дарма принцеса погодилася на прогулянку. З кожним разом історії все цікавіше та цікавіше.

– Ми вчора пили чай у саду, і я помітила пташник.

– Так, Акрог любив птахів. Орлів та грифонів. Ходімо, це місце дійсно заслуговує на увагу.

Щоб знову не мовчати, поки йдуть коридорами, Діва вирішила краще познайомитися з новою подругою:

– Розкажи про себе.

– У Хагарт я потрапила після досягнення чотирнадцяти років, а до цього росла в маєтку Хакали, провінції, що належить батькові. Хакала – одночасно центральне місто провінції та її назва, предки не дуже виявляли фантазію. Виховувалась разом із братами, у ляльки, звичайно, теж грала, але більше читала.

– Клинком володієш? – натхненно поцікавилась Еріка.

– Ні, – похмуро зізналася дівчина, але вмить засяяла. – Зате добре стріляю із лука.

– Влаштуємо змагання? – усередині все закипіло.

Як же Діва скучила за полігоном та боями. Так, щоранку в спальні вона махала клинком, жахаючи Віві, і розминала тіло, але це зовсім не те!

– Боюся, це негідна поведінка для придворних пані. Хіба що майбутня королева виправить це непорозуміння.

– Обов'язково. Буде другим пунктом у моєму списку після нормальної їжі на обід.

– Так, з обідом треба щось негайно робити, – засміялась фрейліна.

З палацу вони вийшли поряд із високими клітками, в яких ліниво сиділи величезні птахи. Дійсно величезні, в загривку до стегна воїтельки. Подивилася на пернатих: здорові, випещені, а очі сумні-сумні. Мимоволі порівняла їх і себе, начебто годують, дбають, не треба якось напружуватись, ось тільки крила не розправити і не злетіти до хмар.

– Я ще хотіла запитати про радника, – ненароком кинула Діва.

– Про Кхемера? – Кегата на мить зам'ялася, і щоки її ледве почервоніли, тому вона спішно відвернулася, щоб принцеса не бачила. – Він дуже розумний, без перебільшень. Я рада, що Хакон призначив його своїм радником, адже Акрог так і не визнав його, вважаючи слабким і негідним. Для нього кулаки були важливішими за мозок, тільки це не так. Вам не варто переживати, він не йтиме проти брата. Вони дружні. А ще, – дівчина непомітно вдихнула глибше, – він дуже гарний. Весь палац, та що там, весь Гарліон по ньому сохне.

Еріка раптово відчула свою приналежність до безвольного стада, як вона потрапила під його чари. Але що на них чекає? Який сенс у їхніх зустрічах? Просто насолодитися одне одним? Жодного спілкування та романтики, тільки пристрасть. Як довго вона житиме у його серці? Тиждень? Місяць? А потім він знайде когось іншого і забуде про неї. А їй що робити? Слухати відверті історії фрейлін за його участю? Ні, їй це не потрібне. Краще одразу все з'ясувати. І, якщо Діва має рацію, то відразу задавити ці почуття в зародку, щоб не пускали коріння і не отруювали зсередини.

– І ти також?

Кегата нервово розреготалася:

– У Вас, принцесо, чудове почуття гумору.

Занадто рано відкривати свою душу перед чужинкою, нехай вона і симпатична фрейліні як людина. Ні, цю таємницю вона довго і старанно зберігала, і нікому не розповість, не зараз. До того ж у цьому немає жодного сенсу. Кхемер ніколи її не помічав, вона милувалася здалеку. Хай тільки він буде щасливим, їй цього достатньо.

– Може, хочете поглянути на бібліотеку?

– Дякую, Кегато. Але давай залишимо бібліотеку на завтра, – настрій знову зіпсувався, та й живіт починав боліти, мабуть, дія настоянки закінчувалася. – Я втомилася і хотіла б повернутися до кімнати.

– Як скажете. І… нема за що, принцесо. Мені приємно проводити час разом із Вами.

– Це добре, – підступно посміхнулася Еріка. – Тому що тепер Вам мене не позбутися, леді Дахан.

Фрейліна щиро посміхнулася у відповідь, і вони попрямували назад до палацу.