Раді Вас бачити!

Минув вже тиждень з моменту, як Еріка покинула Лійр’ен. Буря в душі трохи вщухла, але пекти не перестала. Цілими днями в кареті їй нічого не залишалося, крім як думати, думати і ще раз думати про своє минуле в Баленсії і майбутнє в Гарліоні. У голові щоразу мимоволі програвались сцени з батьком, Матильдою, Хаконом. Як же їй не вистачало опудал з полігону, щоб віддатися у владу люті і не божеволіти від нікчемних думок.

Правду кажуть, що моральний біль набагато сильніший за фізичний. Їй не хотілося їсти, не хотілося спати, не хотілося говорити. Перші дня три вона була схожа на холодний труп, лише відкриті очі і пульс показували, що вона начебто жива. На четвертий потрохи повернулась дратівливість, а тому будь-який косий погляд супроводжувався отруйним коментарем і погрозами розправи. Особливо діставалося Віві, яка все ніяк не могла приховати свого невдоволення новою господаркою. Служниця так любила Сару: жіночну, витончену, з почуттям смаку, веселу та добродушну. А тепер її відправили геть, незрозуміло куди і незрозуміло з ким.

І ось настав момент смирення, швидше за все Діва просто втомилася марно терзати себе і опустила руки. Одкровення батька зламало щось усередині. Це відчувалось, як падіння з дужої висоти, але знову дертися на вершину не було бажання. Вона в кінці кінців визнала поразку: наречений переміг її в чесному бою і те, що вона помилилася і піддалася на його хитрощі – тільки її прогріх. Останній урок від батька – визнай провину, не біжи від неї. Відповідно до традицій предків, що виручали її неодноразово, вона тепер мала підкоритися.

Цієї ночі мандрівникам довелося розбити стоянку в лісі. Вони поспішали, їхали короткою дорогою, не роблячи гак трактом. У межах доби їзди поселень просто не знайти. Щойно карета зупинилася, Еріка поспішила на вихід і знову, Адн забирай, заплуталася у спідниці і мало не проорала носом землю. Добре, що рефлекси нікуди не діти, тому схопившись за дверцята, вона все ж таки встояла, втім, за спиною почувся тихий смішок служниці. Тіло затекло, спробуй постійно сидіти, навіть не верхи, і гальмувати на хвилинку по нужді. До речі, ця бридка спідниця і тут їй постійно заважала. Ні, їй однозначно був огидним статус леді.

– Вибачте, панянки, але сьогодні на вечерю будуть смажені кролики, – Кеннет, один із воїнів Хакона, вкотре намагався загравати з Віві.

Проте реакція служниці не виправдала його надій. Дівчина охнула і прикрила очі, побачивши закривавлені тушки звірят. А ось Еріці не звикати, вона стільки цих кроликів винищила своїми руками, що й не порахувати.

– На жаль, наш король не спромігся взяти когось для куховарства, тільки королевну і ніжну дівку, – пожартував Хорк, інший воїн, звертаючись до хлопців, не турбуючись, чи почують його ті, про кого він так висловився.

– Язик заважає? – суворо обірвала Діва.

– Щиро перепрошую, – зухвало зареготав він.

Принцеса хотіла було дістати з-під спідниці меч і виконати свою обіцянку, але в цей час з лісу вийшов Хакон. Згадавши слова матері, Діва переборола гординю в собі і вирішила спробувати:

– Дорогий майбутній чоловік, розберися, будь ласка, зі своєю людиною, що втратила всякий страх і повагу.

Ніхто не очікував такого повороту, особливо король Гарліона. Перед очима малювалася картинка, як воїтелька дає затріщину або ляпас Хорку, в крайньому випадку, перерізає горлянку. Він ні секунди не сумнівався в тому, що вона носить при собі зброю. І це поставило його в глухий кут.

– Відрубати голову? – поцікавився він.

– Навіщо ж так легко, хай почистить всіх коней самотужки.

Міну Хорка перекосило, як боєць він звик до болю, але не до монотонної фізичної праці, а тим більше такої пахучої, як кінський гній. Проте сперечатися він не насмілився. Хакон дуже переконливо на нього глянув і кивнув у бік худоби, мовляв, особливе запрошення потрібно?

Далі всі працювали тихо: ставили похідні намети, розводили багаття, потрошили тушки та смажили м'ясо, нагрівали воду. Усі, крім нареченої короля та служниці. Віві хіба що розплела Еріці косу, розчесала волосся і знову заплела. Сама Діва не бачила в цьому сенсу, але якщо статус зобов’язує, так тому і бути. Хоча їй здавалося, що прохвостка таким чином ухиляється від важкої праці. А ось Хакон, хоч і монарх, та звичайної праці не цурався: сходив за хмизом, запалив вогонь, допоміг встромити кілочки. Якщо глянути на нього з цього боку, то він не такий уже й поганий.