Раді Вас бачити!

Минулого дня Рогнвальд так і не прийшов попрощатися з дочкою, навіть на зборах дів Еріка була сама. Як і хотіла, призначила Матильду новим командиром, а потім дала напуття кожній посестрі, дозволивши випити з собою по келиху вина. Принцеса б просто поїхала, нічого не сказавши, занадто сильно вона засмутила короля, але мати наполягла.

Придушивши страх і гордість, Діва постукала у двері кабінету, але так і не почула нічого у відповідь. Простоявши кілька хвилин у нерішучості, все ж таки наважилася повернути ручку і протиснулася всередину непомітною тінню.

У кімнаті стійко смерділо алкоголем і димом, Рогнвальд із дводенною щетиною курив люльку, розвалившись на кріслі. Він був іншим, пригніченим, спустошеним.

– Дочка моя…

– Я підвела Вас. Вибачте мене, мій королю, – почала вона строчити скоромовкою.

– Відставити! – гаркнув чоловік.

Дівчина аж зменшилась від цього голосу, бажаючи втиснутися в якийсь кут і прикинутися деталлю інтер'єру.

– Це мало статися, рано чи пізно. На жаль, я усвідомив це лише тоді, коли вже перетворив тебе на свого вірного воїна. Знаєш, я радий, що тебе нарешті здолали. Тим більше, Хакон, по-справжньому гідний чоловік.

– Мій королю…

– Відставити! Я не твій король.

– Ви завжди будете…

– Я твій батько! – перебив він, зірвавшись на крик, а його очі раптом помутніли і наповнилися вологою.

Еріка замовкла, серце завило, а в горлі знову з'явилася ця слизька грудка. Так багато звалилося на неї за ці дні, що вона зовсім розклеїлася, а це не дозволена розкіш для принцеси-воїна. Однак обличчя її залишалося кам'яним, вона не могла показати слабкість на очах у короля.

– Такий жахливий батько, що ти жодного разу в житті не назвала мене татом... – виплюнув він люто і залпом осушив кубок, недбало проливаючи на себе кілька крапель.

Діва ніколи раніше про це і не думала, адже справді, навіть у думках вона його так ніколи не називала. Чому? Він був її королем, її командиром, її богом, але не татом. Ще в дитинстві він привчив її тримати емоції під контролем, сентименти лише заважають справжньому бійцю.

– Це я маю просити у тебе вибачення. За все, що тобі довелося пережити через мене. За жахливі рани та шрами, що тепер прикрашають твоє тіло, за тверду похідну постіль, за… твоїх подруг, – тремтячою рукою він знову наповнив кубок і випив.

Еріка стояла мовчки, випроставши спину, ніби на черговому звіті перед батьком. Тільки цього разу плуталися думки, ніби щось важко тиснуло на маківку, плечі – чужий тягар.

– Я так хотів сина, а народилася ти, що мене нічого не змогло зупинити. У мене просто не вистачало сміливості сказати тобі про це раніше, ти набагато сильніша за мене, краще. Мені не вистачало сміливості прийти до тебе і вибачитися!

Рогнвальд відвернувся, але спина його зрадливо здригнулася і почувся тихий стогін, придушених емоцій, що так давно прагнули назовні. Еріка не розуміла, як на це все реагувати. Він ніколи раніше не поставав перед нею в такому світлі. Завжди сильний, твердий, непохитний. Як і вона, що тримала в собі біль втрати всі ці дев'ять років. Він був її прикладом.

– Я рада, що Ви виховали мене саме такою, – видавила вона крізь схлипи, що рвались назовні, повітря загустіло. – Дякую і… прощавай.

Діва повільно рушила до виходу. Вона навіть подумати не могла, що Рогнвальд таїв у своєму серці до неї. Він жодного разу не показував цього, жодного разу не обіймав її, жодного разу не говорив лагідних слів. Еріка все життя думала, що так і має бути. А річ зовсім в іншому. Вже на порозі вона раптом зупинилася і, не обертаючись, прошепотіла:

– Тато.

Принцеса одразу вибігла назовні, немов у якомусь тумані, не розбираючи дороги та окликів сестер. Начебто після такого одкровення їй мало стати краще, але зараз хотілося лише одного – померти, настільки щемило в грудях.

Скільки часу провела у кімнаті, ткнувшись обличчям у подушку, вона не знала. Фріда терпляче сиділа біля дочки і намагалася привести її до тями. До карети Еріка вийшла з червоними опухлими очима, але гордою ходою. Прощавай, рідний дім. Прощавай, Лійр’єн. Прощавай, Діва Баленсії. Прощавай… тато.