Раді Вас бачити!

Насправді Еріка не любила спиртне, адже для воїна воно згубне: притупляються реакції та координація, затуманюється розум. Але зараз саме з цієї причини вона й пила, щоб забутись, заглушити біль і сором від поразки, а ще страх... У її кубку хлюпало зовсім не вино, а терпке пійло з очищеної ячмінної браги, міцне, що прошибає з першого ковтка.

– От скажи мені, Біргер, – звернулася вона до меча, що лежав поруч з нею, – чому ти мене сьогодні підвів, га? Ти оберігав мене у всіх битвах, а тут…

Вона знову приклалася до напою і зашипіла, горло обпалила гіркота. У хоромах принцеси панувала напівтемрява, а нічне повітря гуляло по всій кімнаті, вриваючись у відчинене вікно. Шум святкуючого міста долинав і сюди, вона хотіла це чути, щоб думки не пробивалися крізь нього в голову. Завтра. Вона подумає про проблеми завтра.

– І хто ти тепер, Переможена Наречена? – невесело посміхнулася вона.

– Діва Баленсії і майбутня королева Гарліона, – долинуло від дверей.

На порозі височіла Матильда. Так, цю шахрайку жодна варта не зупинить.

– Йди. Просто йди геть.

– І не подумаю. На відміну від деяких, я не залишаю друзів віч-на-віч із їхнім горем, – дівчина замкнула за собою двері на замок.

– Та пішла ти до Адна! Після того, що сталося, я тобі не друг.

– Досить скиглити! Минуло вже скільки років.

– Недостатньо, щоб я забула їхні мертві закривавлені обличчя, такі юні та налякані…

– Замовчи, – процідила друга діва.

– Вони повірили мені, а я привела їх на забій, – Еріка не збиралася зупинятися, нічого не чуючи, повністю занурившись у спогади тієї ночі.

Кожного разу, як вона бачила Матільду, ці спогади прокидались.

– Замовкни!

– Це ти замовкни! Забирайся!

Дівчина всупереч наказу спокійно підійшла до розлюченої подруги і вліпила смачний ляпас.

– Заспокоїлася? Ти не винна, зрозуміло? Ти вчинила правильно! Якби не ти, ми б не знали Баленсію такою, якою вона є зараз. І досить мене відштовхувати, хоча б наостанок. Я давно пробачила тебе, але не за смерть сестри, а за твій холод та егоїзм. Думаєш, тільки тобі було погано? Залишилися лише ми! Вони пожертвували собою заради нас та заради короля! Вони чудово знали, на що йшли.

– Це моя вина, якби не я… – принцеса проковтнула ком у горлі, намагаючись утримати сльози.

Посестра сіла поряд і міцно її обійняла, даючи сховати свою слабкість, беззвучні, але задушливі ридання. Вона розуміла, що Еріка продовжує звинувачувати себе, тримаючи дорогоцінний біль втрати у серці. Вона воліє пам'ятати, і не дозволяє і слова проти промовити. Матильда зуміла побороти минуле і впоратися, та намагалася розпочати цю розмову багато років.

– Ні. Спочатку це було помилкою Рогнвальда, а ти все виправила, хай і такою ціною.

Вона теж замовкла, а очі намокли. Те, що вони пережили дев'ять років тому, ніколи не відпустить їх, буде з'являтися в кошмарах, але треба подолати себе і зрозуміти, заради чого вони так вчинили, чому.

– Вип'єш? – Через якийсь час Еріка відсторонилася.

Мов камінь з душі впав, що постійно на неї тиснув і тягнув униз. Після того випадку вона бігала від Матильди, як ошпарена. Тільки службові стосунки, жодної дружби, жодних зустрічей наодинці та розмов поза полігоном чи не у справі. Підсвідомо вона розуміла, що якби Рогнвальд тоді був хоч трохи уважнішим… Однак і вона винна. Іншого вибору не залишалося, але це не виправдання. Вона ніколи не забуде їх, тих перших дів, її справжніх подруг, з якими вона разом зростала та тренувалася. І все ж таки зараз своєю підтримкою Матильда допомогла їй, за це вона щиро вдячна.

– За Тріну, Руну, Бріту та Уллу, – підняла кубок Матільда.

– За Анітру, Естер, Рагну та Боргільду, – продовжила Діва, вимовляючи імена їхніх загиблих сестер.

Потім вони випили за кожну окремо, згадуючи та віддаючи почесті. Після шостої вони вже сиділи обійнявшись і відверто ревіли. А після восьмої ще раз випили за всіх разом і замовкли, думаючи про своє.

– Тобі зовсім цей Хакон не до вподоби? – перервала тишу Матильда, вирішивши, що настав час змінити тему. – Начебто симпатичний, і воїн сильний, до того ж король.

– Пес він сутулий! То на молодших слину пускав, то мені натякав на всяке, потім ще й переміг, а ти знаєш, я таке не прощаю.

– Зарвався хлоп! – прогарчала п'яна подруга.

– Стій, ти пропонуєш…

– Треба його провчити!

– Не можу, він тепер мій король, – зневажливо скривилася принцеса.

– А він не дізнається. Не спійманий – не злодій!

– І що робитимемо?

– Та навалимо під двері, не проблема. Вранці пахучий сюрприз знайде.

І обидві залилися п'яним сміхом. Емоції під впливом алкоголю знайшли інший вихід.

– А якщо серйозно? Нам уже майже по двадцять п'ять, а купка – це якось по-дитячому.

– Усередину не потрапимо?

– На себе подивися, ти в чарку з пляшки потрапити не можеш.

– Н-да ... Тоді заважатимемо йому спати!

– Як саме?

– Ходімо, є ідея.

І вони пішли, просуваючись темними коридорами палацу, зовсім не дбаючи про конспірацію. На щастя, всі жителі давно вляглися спати і не тинялися, як деякі. У пам'ятному саду сталася перша затримка: стежки химерно звивалися, але подруги рвалися напролом, відбиваючись від зухвалих гілок і кущів. Зрештою, вони все ж таки дісталися на третій поверх західного крила.

– Стій тут, – Матільда ​​взяла Еріку за плечі і завела за одну зі статуй, сама ж підійшла до дверей і голосно затарабанила, а потім швидко, наскільки це можливо в п'яному чаді, забігла за іншу статую.

Приблизно за хвилину двері відчинилися, а на порозі стояв напівголий сонний Хакон з перев'язаною рукою та гематомою на обличчі. Він висунувся в коридор, щоб озирнутися і, нічого не помітивши, повернувся назад.

Дівчата тихо, на їхню думку, захихотіли і знову випили, але вже з пляшки. Дуже весело і кумедно, ось це Матільда ​​чудово вигадала!

– Тепер твоя черга, – видала посестра.

Еріка навшпиньки підкралася до дверей і тільки збиралася постукати, як вони відчинились і воїтелька вдарила кулаком у тверді м'язисті груди короля Гарліона, адже зупинити замах вже було неможливо.

– А казала, що я п'яниця, – знайшовся чоловік.

– Доро-гий майбу-тній чоловік, не варто так розмовляти зі своєю ... ее ... май-бутньою дружиною, – перекривила вона їх попередню зустріч в саду.

– Що ж, люба майбутня дружина, я не дозволяв тобі пити, – він вихопив з рук воїтельки пляшку і приклався сам. – А непогано.

– Пфф, віддай! – потяглася вона, щоб забрати.

– Спати йди, люба майбутня дружино, – він з легкістю розвернув дівчину і зачинив двері.

Еріка не відразу й усвідомила, що трапилося, тільки кліпала очима.

– І все-таки гарний, Адн його дери, – констатувала Матильда, вийшовши з-за статуї, коли Хакон зник з поля зору. – Придивися до нього.

– Ооо, схоже, у когось хотівка засвербіла.

– Ні, ну а що? Я б на твоєму місці спеціально такому програла.

– І це каже новий командир дів!

– Що? – Матильда на секунду протверезіла.

– Що? – передражнила Еріка. – Не прикидайся, ніби не здогадувалася.

– Ну… – простягла подруга невпевнено. – Вирішуватиме тепер Рогнвальд.

– Ні, долю дів вирішую тільки я!