Раді Вас бачити!

Раніше Еріка думала, що не існує на світі прекраснішого міста за прибережний і сонячний Лійр'єн з його розкішними садами і ажурними будівлями, а бачила вона чимало. Зараз перед нею постало висічене в скелі багатоярусне місто-фортеця. Лійр'єн все ще посідав перше місце, але й Хагарт був гарний по-своєму, по-іншому. Велетенський і гордий, холодний і величний, він височів посеред зелених гір, покритих хвойними лісами. Принцеса не могла відірватися від віконця карети, розглядаючи сіру громаду свого нового дому: незграбний, але витончений, стриманий і водночас напрочуд гармонійний у цьому оточенні. Словом, дух захоплювало. Із загальної картини вибивалися лише золоті вежі, але з книг вона знала, що це Собор Отця і Матері, дуже давня споруда, що вшановує Богів, котрим покланяється Гарліон.

Залишилося зовсім небагато – і шляху назад уже не буде. Вона кілька разів намагалася знайти момент для втечі, але Хакон, навчений гірким досвідом, дбав про безпеку надто ретельно. Під дверима та біля вікон постійно хтось чергував, навіть у туалет не давали спокійно сходити, оточували з усіх боків, стерегли здаля. Може, це і була її доля? Їй судилося стати королевою Гарліона і все тут. Зрештою, вона вирішила не чинити опір, придивитись, а далі розбереться, як діяти. Якщо сильно притисне, вона знайде спосіб втекти. Так вона заспокоювала себе останню добу.

До центральних воріт екіпаж їхав хвилин десять довгим кам'яним мостом, що ніби завис у повітрі над вируючою і дикою річкою. Весь цей час дівчину не полишало легке занепокоєння, а раптом дорога обвалиться? Та невдовзі вони потрапили всередину Хагарта, і тепер Еріка розглядала його будову та жителів. А подивитися було на що. Усі одягалися по-зимовому: хто заможніше кутався в хутро, простий люд носив вбрання з незрозумілої, але на вигляд теплої тканини, схожої на грубе плетіння кошиків. Здавалося, життя тут трохи сповільнене, ніхто нікуди не поспішав. Діва для себе це пояснила тим, що від такої погоди кров стигла у їхніх жилах, і саме тому вони так дивно поводяться. Особливої рослинності теж не спостерігалося, якщо не зважати на зустрічні скупі кущики або майже голі дерева. Так, здалеку столиця Гарліона вражала значно більше.

Палац короля розташовувався на самій вершині і разюче відрізнявся від загальної архітектури столиці, ніби вишукана корона, що вінчала кам'яне місто. До нього вели просторі зелені тераси з фонтанами та статуями. Сама ж будівля була білою і щедро прикрашеною позолотою – від даху й балюстрад до арок вікон і дверей. На високому ґанку виднілось кілька силуетів: два жіночих та один чоловічий. А нижче, на дорозі, купка стражників і слуг. Еріка не встигла нікого роздивитись, тому що Віві почала наводити їй марафет: поправляти локони, що вибилися з зачіски, пудрити щоки і мазати губи жиром. Крім того, треба було підтягнути корсет. Діва не витримала б просидіти всю дорогу здавленою, наче скумбрія в бочці.

Коли карета загальмувала, принцеса не наважилася відкривати шторку і витріщатись, все одно через хвилину-дві познайомиться. Можна дочекатись.

– Брате мій, нарешті ти повернувся, – першим тишу порушив чоловічий голос, небезпечно знайомий, оксамитовий і тягучий, що Діва аж здригнулася.

– Кхемер, матінко, сестра, – привітав родину Хакон. – Я приїхав не один…

– До нас уже дійшли вісті, Ваша Величносте, – перебив його ніжний жіночий тембр, але Еріка явно відчула загрозу від того, хто говорив. – Як шкода, що про таке нам повідомляють зовсім чужі люди і набагато раніше, ніж ти сам.

– Ох, братику, не примушуй свою наречену так довго чекати, адже вона теж втомилася з дороги, – сказав веселий дівочій голосок.

Тоді двері карети відчинилися, і з'явився Хакон, який простягнув принцесі свою надійну ручищу. Він розумів, як зрадницьки поводяться ці пишні спідниці з тими, хто до них не звик. І точно б не дозволив своїй нареченій осоромитись перед королівською родиною. Діва вдячно прийняла допомогу, але дивилась лише під ноги, акуратно і повільно спускаючись на кам'яну плитку.

– Яка красуня! – перед лицем вискочила молода дівчина років шістнадцяти з темним шовковистим волоссям і грайливими зеленими очима. – Мене звуть Хельга, я молодша сестра нашого Хакона.

– Еріка, принцеса Баленсії і первонароджена короля Рогнвальда. Приємно познайомитись.

Раптом Діва заклякла. Сотні, тисячі блискавок пройшлись тілом, а серце на мить просто зупинилось. Краще б вона й далі дивилась під ноги. Вона кліпнула раз, другий – марно. Це був смертельний вирок. Навпроти височів той самий аристократичний воїн із книгою біля багаття. Її спокуса. Її гріх. Її таємниця. Навіть у непроглядній темряві, на дотик, вона б впізнала цей гордий ніс, зачесане назад чорне волосся, жар блідої шкіри. А тіло надто добре пам’ятало його сповнений бажання погляд і ласкаві вправні руки.

Обличчя чоловіка залишалось бездоганно спокійним, невинним. І лише короткий хижий спалах в очах його зрадив: він її теж впізнав. Він ніжно взяв її руку і торкнувся м'якими губами в поцілунку. Світ захитався, Еріка ледь втримала слабкість у колінах, хоча раніше з нею подібного ніколи не траплялось. Він же, навпаки, тримався рівно і впевнено, дозволивши собі легку лукаву посмішку, помітну тільки їй.

– Кхемер, молодший брат і радник Короля Гарліона, – представився він.

Їй вистачило сил на один кивок голови, як би вона не намагалася отямитись, то був максимум. Вона одразу перевела погляд на гарну дорослу жінку в шикарній пишній сукні, намагаючись хоч якось переключити увагу і прокинутися.

– Все ще королева Гарліона Керстен, мачуха нашого славного Хакона, – гордо мовила вона.