Раді Вас бачити!

Хакон щиро хотів хоч трохи відпочити з дороги, але чітке усвідомлення своєї відповідальності рознесло ці плани вщент. Усі думки зводилися до майбутньої зустрічі з лордами. Це буде перша Рада у його житті. Раніше ні в нього, ні у Кхемера не було справжньої влади: просто сини короля, а тому їх не запрошували за стіл до серйозних дорослих дядь. І тепер він очолить цей стіл. Він не знав напевно, як йому поводитися і що говорити, адже більшість налаштована проти і вважають себе головними. Давно васали не знали твердої руки правителя, купалися у своїй величчі і безкарності. Акрог розпестив їх своєю байдужістю. Але Хакон – не Акрог і не потуратиме їх примхам. Батько не вчив його правити, всі розмови зводилися до битв і завоювань, тому доведеться робити те, що він вміє. У цій ситуації це єдине рішення. Необхідно навести лад і закріпити у головах підданих розуміння, що монарх – це він. Всі повинні коритися.

Зал Королівської Ради знаходився поряд з тронним, але в розмірах йому поступався і, звичайно ж, був прибраний скромніше: ніяких картин і рослин. Більшість простору займав довгий гранітний стіл, з кожного боку якого було шість м'яких крісел, а на чолі знаходилося місце короля. Стіни ж сяяли білизною, бляклим фоном для статуй попередніх правителів, розставлених по периметру. Скульптури були висічені із сірого каменю скелі, тієї самої, що й сам Хагарт. Однак зброя біля ніг фігур лежала справжня, її начищені грані мерехтіли, відбиваючи світло від канделябрів біля стелі, які не давали тіням жодного шансу.

Коли Хакон увійшов до кімнати, то всі учасники вже були в зборі. Дванадцять васалів піднялися і привітали нового офіційного короля, сівши назад тільки після того, як сів він. Це означало, що Королівська Рада офіційно розпочалася.

– Доброго здоров'я, мої лорди, – правитель навмисно підкреслив звернення, щоб нагадати їм про своє місце в ієрархії і про те, що вони повинні слухати його волю, а не навпаки.

Брат заздалегідь попередив його про хвилювання. До речі, самого Кхемера серед присутніх чомусь не знайшлось, що, безперечно, не сподобалося королю. Де це він запропастився, пропускаючи такі важливі збори? Що ж, незважаючи на це, Хакон впевнено почав, взявши слово першим:

– Як вам вже відомо, я уклав мир з Баленсією і збираюся взяти за дружину принцесу Еріку, яку здолав в шлюбному поєдинку.

– Так, ми вже в курсі, Ваша Величносте, – забурчав Фікс, сухенький чоловік з темними оченятами, що хитро бігають туди-сюди, мерзенний тип. – Але дозвольте зауважити, що Ви не обговорили ці дії з нами, а ухвалили рішення самостійно.

– Хіба це не те, що повинен робити король? – спокійно парирував Хакон.

– Перепрошую, – втрутився лорд Фрітхор, один із приятелів Фікса, такий же худорлявий і майже облисілий, – але ми тут сидимо не просто так, а щоб допомагати Вам приймати вірні рішення. Як і Ваш батько, Ви повинні спочатку радитись з нами.

– Ви все вірно кажете, Харальде, – король спеціально звернувся на ім'я, ніби демонструючи свою перевагу, – допомагати приймати рішення. У цьому випадку я не потребував допомоги.

– Але ж Баленсія – наш ворог! – обурився низенький товстун з вічно жирними від їжі губами. – Ви смієте заперечувати дії Вашого батька? Це він розпочав війну за те, що належить Гарліону по праву!

– Смарагдові гори ніколи нам не належали, а те, що вони є продовженням Гарліонського масиву – лише географічний факт, не політичний. В такому разі і всі річки, що беруть початок в наших горах – наші, і всі моря теж, бо наші річки туди впадають, чого там, всі чотири континенти належать Гарліону, адже їх омивають наші води.

Повисла коротка пауза, Хакон привів достатньо абсурдний аргумент, з яким ніхто не міг погодитись, а тому і довести, що війна з Баленсією була логічною.

– Так і думав, – хмикнув правитель. – Питання, насправді, в іншому. Чого ми досягли за ці сім років?

Знову ніхто не горів бажанням відповідати, розуміючи, що тут сперечатися марно.

– А я вам скажу. Тисячі смертей, мільйони золотих монет та гору зіпсованої амуніції. Це, на вашу думку, гідний результат? Якщо щось не виходить, потрібно змінити стратегію, чи не так?

– Потрібно було просто зібрати всі сили в єдиний кулак і розгромити їх! – палко вигукнув лорд Хосс, цмокнувши жирними губами.

– Так? Чому ж ви так не вчинили раніше? Коли мій батько сидів на троні?

В товстуна аж очі на лоба полізли від зустрічного запитання, адже всі в цій залі звикли, що покійний король ніколи не сперечався, та і слухав завжди в піввуха.

– Та тому, що це невигідно, – втомлено позіхнув Есхок, про якого згадував брат, непогано складений і дуже гарненький молодий чоловік. – Вимагаєш гроші на війну, а сам тягнеш їх собі в кишеню.

Тепер вся ненависть перейшла на новоявленого лорда Гроха. Але він, здається, не надав цьому особливого значення.

– Дякую, Есхок, що озвучив це, – Хакон повернув увагу васалів до себе. – Я зараз не намагаюся вас звинуватити або якось покарати, хоча варто було б, просто повідомляю, що тепер я займаю престол і правитиму так, як вважаю за потрібне.

– І все одно, Ви могли хоча б повідомити нас, а не діяти нишком, – тихо огризнувся Фікс.

– Скажіть, К'єлле, і що б сталося, якби я сповістив вас раніше?

– Ну, ми всі б обговорили раціональність ідеї, – почав виправдовуватися Фікс. – Зважили б усі ризики та переваги для Гарліона…

– Але, зрештою, всі проголосували б «проти», так? – перебив король. – Тому що… Лорд Грох, будьте ласкаві, повторіть причину ще раз.

– Це не вигідно.

– Дякую, – показово кивнув Хакон. – Повторюю, я правитиму так, як вважаю за потрібне, якщо є незгодні, прошу прямо зараз повідомити мені.