Раді Вас бачити!

Кхемер так і не прийшов до неї вночі, хоча Еріка сподівалася і чекала до останнього. Вона розуміла, що, швидше за все, це не його провина і щось трапилося, але від того було ще гірше на душі. Увечері вона раптово відчула тривогу, незрозумілу, але сумнівів не виникало, щось сталося. Передчуття ніколи її не обманювали і багато разів рятували від неприємності. А що коли лихо наздогнало його? Серце обливалося кров'ю.

Діва не виспалася і позіхала під час занять, пославшись на погане самопочуття. Останнім часом її стосунки з наставником, магістром Інґмаром, налагодилися, він охоче ділився додатковою інформацією, вставляв цікаві ремарки і досить тепло, по-батьківськи до неї ставився, називаючи донечка. Тому старий не став її довго катувати, розповівши лише небагато із запланованого.

Після обіду принцеса сиділа, як на голках, рахуючи хвилини до приходу Кегати, та завжди приносила останні новини. Однак її все не було і не було. Та що за напасть? Усі раптом вирішили її покинути?

Вона здригнулась від стукоту в двері і поспішила відчинити їх самостійно. Який був подив, коли на порозі вона побачила королеву Керстен. Що вона тут забула? Навіщо прийшла? З її появою тривога лише посилилася.

– Доброго дня, принцесо. Ви мене не запросите? – реготнула вона, приводячи Еріку до тями.

– Доброго дня, Ваша Величносте. Проходьте будь ласка. Перепрошую, я сьогодні себе щось погано відчуваю, – виправилася Діва.

– Ах, Інґмар зовсім замучив Вас, люба. Я поговорю з ним, – Керстен пройшла в кімнату і озирнулася, зупинивши погляд на портреті Гершен, ледве стрималася, щоб не скривитися: ця гадина назавжди залишилася в серці Акрога, а ось до своєї другої дружини він навіть жодного разу не доторкнувся без потреби.

– Дякую, але не варто. Магістр Інґмар чудово справляється зі своїми обов'язками. Прошу, сідайте.

– А ось Ваша служниця, як я подивлюсь, ні, – дозволила собі зауваження Керстен і сіла на софу. – Не пристало Вам самій двері відчиняти. Гей, дівко!

Віві, що завмерла на місці і схилила при королеві голову, ледь до стелі не підскочила.

– Я розпоряджусь перевести тебе в прачки, якщо не будеш гідно служити принцесі.

Та винувато зсутулилася і забурмотіла вибачення на корявому гарліонському, що встигла підучити за цей короткий час. Еріка була б рада такому коментарю, але не від Керстен. Це її служниця з Баленсії, а не Гарліона, і тільки вона має право їй вказувати та погрожувати.

– Що встала? Залиш нас! – прикрикнула королева.

Віві підняла зацькований погляд на воїтельку. Що ж, не зовсім дурна, чекає наказу особисто від Еріки. Треба за це якось похвалити.

– Віві, вийди, будь ласка, – почувши це, дівчина одразу вилетіла з кімнати.

– Ах, Еріко, Ви надто добродушні! Не варто церемонитися з цією простолюдинкою.

– Ну, Ви ж церемонитеся, – холоднокровно парирувала принцеса.

Керстен на мить здивувалася нахабству, але зуміла втримати себе в руках.

– За всієї поваги до Вас, Ваша Величносте, надалі прошу не ображати і не вказувати моїй служниці, – Еріка не намагалася говорити зухвало, але необхідно було позначити кордони.

– Як скажете, люба. Але й Вас попрошу зауважити, що цей палац поки що належить мені, а Ви гостя, – посміхнулася Керстен.

– І я вдячна Вам за Вашу гостинність, – вона яскраво усміхнулася у відповідь.

– Ах, ну що Ви! – награно зніяковіла королева. – Давно хотіла спитати, як Вам Ваші покої?

– Дуже подобаються, дякую.

– Чудово. А як Вам мій син? – раптом атакувала жінка.

Тепер черга Еріки тягнути очі на лоб і вкриватись потом. Її син? Кхемер? Хакону вона доводиться мачухою, але не може ж вона запитувати саме про радника.

– Хакон здолав мене в поєдинку, за традиціями Баленсії я належу йому, – Діва не стала ризикувати, краще прикинутися дурненькою.

– Так, я знаю. Щиро кажучи, варварські у вашій державі традиції.

– Анітрохи. Гірше – видати заміж насильно, а в нас хоча б є можливість відстояти себе.

– З Вами це не спрацювало, – підколола королева.

– На жаль, не цього разу. Однак я вважаю, що Хакон – найдостойніший із тих, з ким мені довелося битися.

– Ви в нього закохані?

– Це прийде з часом, – збрехала Діва.

– Звичайно, звичайно, – погодилася Керстен. – Але я питала Вас не про Хакона, а про мого рідного сина, Кхемера.

Еріка успішно зобразила подив, приховуючи тремтіння в колінах. Невже вона щось рознюхала? Звідки?

– Я його майже не знаю, бачила всього два рази, але він здався дуже вихованою і розумною особистістю, – спокійно розміркувала принцеса.

– Чи вважаєте Ви його вродливим? – раптово поцікавилася Керстен, хитро дивлячись на жертву.

– Я не розумію, до чого ці запитання? – трохи обурилася Діва. – Я вже майже заміжня дівчина. Мені не слід вважати інших чоловіків вродливими.

– І все ж таки? Між нами, дівчатами, – не здавалась королева.

– Вибачте, він не на мій смак, – збрехала вдруге принцеса.

– Не варто вибачатися, люба. Усі ми різні, – послабила натиск жінка. – Насправді, я прийшла, щоб запросити Вас на свято. За п'ять днів відбудеться бал на честь мого дня народження. І я дуже хочу, щоб Ви на ньому були присутні.