Раді Вас бачити!

Нарешті в кімнату ввійшли слуги з підносами, що ломилися від страв, і заставили стіл м'ясними стравами. Такої різноманітності їй тут жодного разу не приносили. Непогано король улаштувався! Жере за весь палац! Ось звідки в нього стільки сили!

– До речі, – жував Хакон, не церемонячись, відгризаючи шматок м'яса від кістки, – сьогодні заняття з магістром не буде, зате після обіду тебе проводять до танцювальної зали.

– Навіщо це? – Еріка, не соромлячись, облизала жирні пальці.

– Щоб не зганьбитися на балі Керстен, вона тільки цього і чекає. Тобі необхідно вивчити хоча б найголовніший танець.

– Я не танцюрист!

– Але майбутня королева. Просто спробуй, прошу, – він подивився з проханням без натиску чи наказу.

Діва сердито вчепилася зубами в черговий окіст. Вона розуміла, що Хакон має рацію, що будь-які її відмовки не мають сенсу і здаються дитячим лепетом. Але танці? Серйозно? Може, бодай бій без рук на одній нозі, там теж чудове видовище, навіть під музику підійде. А танці… Це заняття для дівчаток. Так, вона також дівчинка, але не зовсім звичайна. Ніколи воїтелька не розуміла, в чому задоволення рухатися, підстрибувати та крутитись, якщо від цього не залежить твоє життя. Однак іншого вибору не лишалося, вона кивнула.

Після цупкого сніданку король пішов, залишаючи за собою гори обгризених кісток. А принцеса попрямувала до ванної. Дивно, але при Хаконі вона не відчувала ніяких незручностей і просто їла, ігноруючи всякі виделки та ножі, руками, так що сік стікав по підборідді. Він взагалі нічого їй не сказав, ніби так і має бути, навіть не кривив мін від огиди, правда, чоловік і сам так їв. У чомусь вони виявились схожі. І, м'яко кажучи, це не є підставою для гордості.

Віві повернулася до покоїв з двома об'ємними згортками, ледве заносячи їх усередину: кравчиня передала вже готові сукні, поки щоденні. Одне ніжно-лілове з пишними, але невагомими спідницями. Інше – бордове, із збитої тканини, тепле. Ось його принцеса одразу й одягла. Вона тоді довго сперечалася, домагаючись, щоб поділ не нагадував купол будівлі в реальних розмірах, а був зручним при ходьбі. Потім служниця заплела їй волосся в кошик і добре закріпила шпильками. А після обіду за принцесою прийшов особистий стражник короля, Кеннет, щоби супроводити до зали для танців, яка знаходилася в загальній частині палацу.

По дорозі на тортури Еріка проходила повз тронну залу, де, спілкуючись з уже баченим Есхоком, здається, так цього чоловіка називала Аніка, височів Кхемер. На ньому ідеально сиділи темно-сині одежі, що обтягували фігуру і підкреслювали всі переваги: широкі плечі, трикутник спини, довгі ноги, міцні сідниці. Прекрасний, мерзотник. Він не звертав на неї жодної уваги, чи не побачив, чи навмисно. Діва схилялася до останнього варіанту. А серце все одно завмерло, хай і злилося на нього. Вона відчула бажання настільки гостро, що внизу кольнуло. Ні, хай і далі веде себе як гордій, вона переживе, впорається, час вилікує. Діва демонстративно відвернулася і пройшла повз.

Зала для танців виявилась дуже просторою і світлою, а з меблів тут був лише один диван та столик з графином води. З іншого кінця на піднесенні знайшлися музичні інструменти, але серед усього цього розмаїття сидів лише один хлопець, і то за клавішами.

– Принцесо, прошу, проходьте. Як я рада з Вами познайомитись. Мене звуть леді Ахелія, – жінка у віці, з розмальованим обличчям і в громіздкому вбранні, кинулася назустріч Діві.

Для початку вона розпитала, які танці Еріка вже знає, але була до напівнепритомності шокована відповіддю. Доведеться вивчати ази і тільки потім переходити до танців.

– Змахніть рукою. М'яко, дівчинко, м'яко. Хто так рухається? Ви ніби намагаєтесь мене заколоти! Це нікуди не годиться! Ваші рухи мають бути плавними. Куди ви весь час поспішайте? Наново. Раз, два…

Воїтелька й справді хотіла заколоти цю набридливу наставницю. Вона ж казала, що танці не для неїї. Поки їй вдавався кивок голови і присіст, що були схожі на вітання, тобто те, чого вчила мати. Але ось всякі кроки, нахили та інше вона робила, ніби бореться. Рефлекси важко змінити, це м'язова пам'ять. Жінка ганяла її, смикаючи за руки, щоб розслабити, довгою палицею торкалася ніг і спини, щоб скоригувати позу. Від цього опір та ненависть до заняття подібного роду стократно зростали.

Раптом вона почула насмішкувате зітхання. На одвірок дверей сперся радник і пильно спостерігав за нею, всім своїм виглядом показуючи розчарування та невдоволення. Вона й сама знає, що танцює погано, але це не привід так відверто сміятися. Ще вона розуміла, що Кхемер робить це навмисно, щоб насолити, та й звернути на себе увагу.

– Щось не так, раднику? Ви щось хочете сказати мені? – спитала вона цілком спокійно, пригнічуючи всередині бурхливу грозу.

– Ні, що Ви, просто Ви дуже "чудово" танцюєте.

– Дякую. Але, думаю, що Ви танцюєте краще. Чому б Вам не допомогти мені та не навчити?

– Мені? – здивувався чоловік.

– Так, на жаль, як Ви бачите, я не маю партнера, а танцювати одній складно, просто не розумію, як це робиться на практиці.

Ахелія не намагалася якось встрявати, а, почервонівши, дивилася на радника і спостерігала за цим протистоянням. Насправді, ідея з партнером – хороша, але проблема в тому, що вони ще не почали розучувати сам танець.

– Що ж, якщо Ви просите, – самовдоволено посміхнувся принц і розстебнув ґудзики на жакеті, щоб ніщо не сковувало його тіло.

– Леді Ахелія, – звернулася воїтелька до зачарованій наставниці. – Покажіть, що треба робити.

Ахелія та Кхемер стали одне навпроти одного. Вона присіла у реверансі, а він галантно кивнув і простяг руку. Жінка з трепетом її прийняла, а потім вони почали підстрибувати, провертатися, плескати в долоні, знову сходитися, триматися за руки. Підтримки, нахили... Але треба було визнати, що виглядало досить непогано, бо обидва вміли це робити.

Запихана чи то від швидкості, чи то від шарму Кхемера, наставниця знову присіла, але тепер на подяку за танець. Настала черга Еріки. Ахелія хотіла було щось сказати, але її перервав радник:

– Дозвольте, я покажу їй сам.