Раді Вас бачити!

Чомусь саме сьогодні мені закортіло подивитись телевізор. Зручно розвалившись на дивані і взявши в одну руку банку холодного пива, а у другу пульт, включив екран.

- Як з'ясувалося, вбитою, — промовила журналістка, — виявилася в минулому модель та колишня дружина відомого підприємця Філіпа Дерена, Габріелла Боческі.

- Чорт! — вилаявся я, сильно при цьому стиснувши банку з не недопитим пивом.

- Будинок, поряд з яким і було знайдено тіло, — продовжувала тим часом журналістка, — належить…

Слухати далі я не став, вимкнувши телевізор. Так, Габі завдала багато неприємностей, але навіть вона не заслуговувала на подібне. Здавалося б, я повинен радіти, як ніколи у житті. Ось тільки на душі чомусь було гидко. Адже, незважаючи ні на що, ця жінка була частинкою мого життя та матір'ю Соні.

Штат Аризона, декілька днів тому...

Боязко озираючись на всі боки, ніби чогось, а точніше когось побоюючись, Габріелла взялася запихувати до сумки прикраси. Дієго вони не потрібні, а от їй вони стануть у нагоді. Головне — втекти до його появи, а потім добратися до Мексики. Вона більше не могла жодної секунди тут залишатися, особливо після того, як її план з тріском провалився.

Закинувши на плече сумку і схопивши валізу, Габі відчинила вхідні двері... сильний удар в обличчя звалив її з ніг.

- Втекти надумала, погань? — схопивши за волосся, від чого вона скрикнула, чоловік поставив її на ноги, — Що, сука?! Думала, обвести мене навколо пальця, як і свого колишнього?! На мене дивись блядь, коли питаю!

- Дієго, я... Я поясню... Ти... Ти все не так зрозумів.

- Сумка, — процідив він крізь зуби.

- Там... там нічого такого немає, тільки... мої речі, — вона брехала, не соромлячись при цьому дивитися йому прямо в очі. Недовго думаючи, Дієго різко зірвав з неї сумку, а потім висипав усе на підлогу.

- То може тоді поясниш, — схопивши Габріеллу за волосся, він підніс до її обличчя золотий ланцюжок, — як це опинилося в твоїй сумці?!

- Я… я все поверну. Правда… Я… Я не… не хотіла…

Мало того, що ця погань занадто багато йому заборгувала, так вона ще й втекти, сука, надумала, прихопивши фамільні прикраси його родини...

- Габі, — посміхнувся Дієго, от тільки його посмішка не віщувала нічого доброго, — Мила і добра Габі, одна з найгарніших троянд клану Боческі.

- То... Ти не... не гніваєшся на мене? — всередині з'явилася крихітна надія, що ще не все втрачено. І, якщо так, то їй немає чого переживати.

- Ні, Габі, — він попрямував у бік шафи і, зазирнувши під неї, дістав уже використаний шприц, — я не гніваюся, анітрохи, — от тільки його погляд говорив зовсім інше, — Я попереджав тебе щодо наркотиків у моєму домі. Але ти чомусь вирішила, що це зійде тобі з рук, — промовив Дієго, — Ти сама собі підписала смертний вирок...

- Соня, — сівши знову на диван, я схопився руками за голову. Прекрасно усвідомлюючи, що рано чи пізно мені все ж таки доведеться сказати їй правду. І вперше я не знав, як це правильно зробити. Хоча, вона і переконувала мене, після того нещасного випадку, що не хоче бачитися з Габі, щось всередині підказувало, що це не так.

- Габріелла Боческі...

Ніби тільки вчора, вона вийшла на подіум у весільній сукні — на перекір не тільки Антоніо Боческі, але й всьому клану.

Вперше, за стільки років, мені захотілося сильно напитися. І лише думка про доньку, не давала мені цього зробити. З неї і так достатньо матері-наркоманки. А якщо я, ще почну спиватися, то нічим не буду кращим за Габріеллу. То ж єдине, що могло допомогти — випустити пар за допомогою боксерської груші.

Піт заливав очі, але, незважаючи на це, я продовжував завдавати удар за ударом. Один, ще один і ще...

Я настільки був зосереджений, що навіть не помітив, коли встиг прийти Костянтин. Нічого не кажучи, він дістав з шафки рушник і подав його мені.

- Габі вбили, — видавив я із себе, витираючи піт з обличчя.

- Сука, — вирвалось у того. — Відомо хто за цим стоїть?

- Не знаю, — признався я, — я до кінця не дивився, якщо чесно. Не зміг. Хоча... Пам'ятаєш той особняк на відео? Ти ще просив аби я повторно його тобі показав.

- Ну, як же, пам'ятаю, — відповів Олсон.

- Так от, тіло Габі знайшли неподалік від нього.

- Що я можу сказати? Ти, вже вибач Філ, але я завжди наголошував на тому, що твоя колишня погано закінчить. Щоправда, що так скоро, не очікував. До речі, Соні ти вже сказав чи ще ні?

- Ні, — признався я, — Хоча і розумію, що повинен це зробити. От тільки... Як би там не було, Габі все ж таки була її матір'ю.

- Це так. Тут і не посперечаєшся навіть, — промовив Костянтин, — Але... Нічого не вдієш, тобі доведеться це зробити.

- Угу, знаю, що доведеться...

І я, борючись із самим собою, все ж таки розказав їй, але тільки на наступний день. Так, було нелегко, але Соня, як не дивно, досить спокійно на це відреагувала. Не було ні сліз, ні істерик, чого я боявся у даній ситуації. Хоча, може у себе в кімнаті вона і плакала. Та навряд чи вона в цьому зізнається.

- Філ, — зазирнув до мене Костянтин, — тільки що дзвонили з офісу.

- Що там? — у мене не було абсолютно ніякого бажання думати зараз про роботу.

- Хтось надіслав для тебе посилку, — продовжив він, — На наявність вибухівки перевірили, все чисто.

- Не думаю, посилка з Новари.

- Тоді... Якого хера, ми ще тут?! — я тут же різко підвівся.

- Охолонь, зараз подзвоню Тому, щоб він пригнав сюди машину. Бля, Філ, після смерті Габі, ти сам на себе не схожий.

- Можеш не казати, без тебе знаю.

- Та не хвилюйся, ти так. Я не думаю, що це Карлос-Антоніо чи хтось із його людей. А якщо хтось із них, то навряд їм прийде в голову викинути якийсь ідіотський жарт.

– Мені б твій оптимізм, — відповів я, — А так, знаючи кузена Габі, то саме у цьому я певен. Що-що, а він полюбляє чорний юмор.

- Тоді, може, поділишся, що тобі підказує твоя бурхлива фантазія? — поцікавився Костянтин.

- Нічого, окрім похмурих картинок, моя фантазія не видає. Чорт, де Том?! Чому так довго?!

- Минуло лише дві хвилини, а ти вже на взводі весь.

- Думаєш, я не розумію, що поводжуся, як якийсь ідіот? — спитав я, — Ще як розумію, просто…

- Тобі треба відпочити, — перебивши мене, заявив Олсон, — Я цілком серйозно. На тебе і так багато чого звалилося.

Що ж, як би я цього не заперечував та Костянтин по-своєму був правий. І, як жорстоко не було б це по відношенню до Габі та поки вона була жива, я не міг нічого подібного собі дозволити.