Раді Вас бачити!

- Ти двері добре зачинила? — запитала я Анну, як тільки ми опинилися на вулиці.

- На всі замки, — відповіла та.

- Достатньо і на один було. А то можна подумати, що ми таки дійсно зібралися на Сейшельські острови, а не на прогулянку по парку. Так, все, йди купувати мені газету, — промовила я, як тільки ми опинилися поруч з кіоском, — я буду чекати тебе на тому ж місці, що і завжди.

- Але, Мімі, — запитала Анна, — може буде краще, якщо я вас туди проведу?

- Не будь дурною, роби те, що тобі велять. Іди вже, — промовила я, нетерпляче махнувши рукою.

Залишатися сильною за будь-яких обставин. Саме ці слова були для мене життєвим гаслом. Щоб не відбувалося в моєму житті, я ніколи не дозволяла собі сумувати.

Підхожу до статуї ангела з відбитим крилом і обережно торкаються її рукою. Я недаремно приходжу на це місце, відправляючи Анну то в кіоск по газети, то ще кудись. Аби трохи побути наодинці із власними спогадами. Адже цей ангел, як ніхто інший є німим свідком тієї давньої події, і тільки йому одному відомо, як все відбулося насправді. Зараз, напевне, мало хто знає про те, що тут колись сталося. А тоді... Які тільки чутки не ходили, аж до серійного вбивці, який розстрілював закохані пари. А про те, що я нібито найняла кілера, взагалі мовчу.

«Виявлені, випадково, сторожем біля пошкодженої статуї тіла чоловіка і жінки, були опізнані як Френк Форс і Дороті Сален ...»

Вже стільки років минуло, а я й досі пам'ятаю той день. Чи були якісь відчуття, що я в останнє бачу свого чоловіка живим? Нічого подібного, як і те, що повинно було б мене насторожити. Як на мене, то все було, як завжди.

Те, що у Френка з'явилася коханка, для мене не було чимось несподіваним. Так, я знала про її присутність, незважаючи на всі ретельні спроби свого чоловіка приховати це від мене. Але ніяк не очікувала, що все закінчиться саме таким чином, а тим більше за день до розлучення.

«Як повідомила Мішель Форс, її покійний чоловік був останнім часом чимось пригнічений. Крім того, він, за два тижні до трагедії, повернувся із психіатричної лікарні, де проходив курс лікування…»

Пригнічений, це ще м'яко сказано, як на мене. Бідний Френк, сімейне життя з актрисою, а тим паче з такою, як я, виявилося для нього занадто важким. Адже мрія, це одне, а от реальність... Та і я була не з тих, хто готовий пожертвувати кар'єрою заради сім'ї.

- Мімі, я хочу аби ти мене зрозуміла, — Френк нервував ще більше, ніж в той день, коли освідчився у коханні до мене.

- Що саме я повинна зрозуміти? — я відкладаю вбік сценарій і дивлюся на чоловіка.

- Я...

- Френк, якщо ти хочеш сказати, що у тебе хтось з'явився на стороні, то можеш і не старатися, — спокійно перебила його, — Мені вже давно все відомо...

Можливо, зі сторони це виглядає якось дивно, проте я анітрохи не ревнувала свого чоловіка до його коханки. Більш того, я чітко усвідомлювала, що Дороті саме та жінка, що йому потрібна, тому і погодилася спокійно на розлучення. Не знаю, може і треба було б, як то кажуть для годиться, розбити парочку тарілок об стіну, влаштувати сцену. Та я не стала цього робити. Хто знає, може саме це призвело до того, що Френк був змушений лягти до психіатричної лікарні.

Я не слідкувала, скільки вже там пройшло часу, але нарешті з'явилася Анна. І я, звісно, не упустила тієї митті, щоб побурчати. А, що? Я в такому віці, що маю повне право це собі дозволити.

- Тебе хіба що тільки за смертю посилати, — побурчала я і взявши газету, тут же поклала її до своєї сумки, — Тобі конче необхідно змінити стиль, — промовила, поглянувши на свою хатню працівницю, — І не дивися так на мене.

- Але мені і так зручно.

Аякже, зручно їй. Нехай це комусь іншому розповідає, але тільки не мені.

- Будеш вередувати, відправлю тебе до Джини на перевиховання, так і знай, — промовила між тим я і добавила, — Між іншим, вона вчора телефонувала і щось там казала про виставку.

- І...

- Ми обов'язково туди підемо. Нічний клуб, це одна справа, а от відвідування виставки також може тобі допомогти завести необхідні знайомства. Може і красунчика там собі якогось знайдеш. А може там навіть буде один із з тих з якими ти танцювала у клубі.

- Мімі, краще не нагадуйте, — простогнала у відповідь Анна.

- А тут немає немає чого соромитися, — промовила я, — Стриптизу із роздяганням у твоєму виконанні не було. На превеликий жаль.

- Вам би все жартувати, а мені, до речі, соромно дивитися в очі вашим онукам. Можу тільки уявити якої вони тепер про мене думки.

- Якби я думала точнісінько, як ти, то вже давно б жила у якомусь монастирі, а не насолоджувалася би сповна життям.

І це в якійсь мірі було правдою. Я старалася брати від життя стільки, скільки могла собі дозволити. Захотілося мені на старості років тату? Будь-ласка, а чому б і ні? Чи навіть той самий пірсинг. І що з того, що я вже досить давно не вісімнадцятирічна? На вигляд може і так, але ж в душі...