Раді Вас бачити!

- То я можу на тебе розраховувати? — запитав у мене Стенлі.

- Звичайно, — промовила я, — Скажи, а Джоанна не ревнуватиме?

- Впевнений, що ні, — відповів Пітер.

– Хм… це вже цікаво.

- Що ти хочеш цим сказати?

- Абсолютно нічого. Адже наскільки я пам'ятаю ти тільки й твердив останнім часом, що вона саме та жінка, яка тобі потрібна, — промовила я у відповідь на його питання.

- Що ж, можливо.

- У чому справа Пітер? Сумніваєшся? — я піднесла до губ чашку з кавою і зробила невеличкий ковток, не зводячи при цьому погляду зі свого колишнього.

- Якщо чесно, — промовив він, — то якоюсь мірою, якась частина сумніву все ж таки присутня. Ні, не подумай нічого такого. У нас Джоанною все чудово.

- Можеш не продовжувати. Я все зрозуміла, — вставши з крісла, на якому сиділа, я підійшла до вікна, — ти сумніваєшся в її почуттях до тебе.

- Розумієш, — промовив Пітер, — у нас з нею все не так, як було з тобою чи з Нормою. Хоча ні, лише з тобою.

- Тільки не кажи, що ви практикуєте БДСМ. Ну, а якщо серйозно? — поцікавилася я.

- Іноді мені здається, що наші з нею стосунки зайшли у глухий кут.

- Ти мене дивуєш, і це незважаючи на те, що я п'ять років прожила з тобою у шлюбі.

- Що ж всьому приходить свій час і люди з віком змінюються.

- Щось подібне я чула нещодавно і від Роберта.

- Це вже цікаво, — промовив Стенлі, — До речі, як він там?

- О! Все як завжди, — відповіла я, — А тепер поясни, з якого такого переляку ти раптом вирішив, що вашим стосункам із Джоанною прийшов гаплик?

- З чого ти це вирішила?

- Піт, ти дещо забув. Я досить добре тебе знаю. І мова тут не про те, що ми колись були одружені.

Тричі виходячи заміж, я дала собі слово більше не обтяжувати себе нічим, що стосується шлюбу і жити життям вільної і ні від кого не залежної жінки. Ні, я нітрохи не призирала тих, хто вважав, що головна мета будь-якої людини, це знайти собі гідну пару, мати сім'ю і тягнути цей тягар до кінця життя. Просто вирішила, що така розвага не для мене. І якщо хтось дорікав мені у цьому, то відповідь була одна:

- Замість того, щоб колупатися в моєму лайні, краще ретельно дослідіть своє власне.

Я анітрохи не шкодувала за всі свої заміжжя, бо кожне з них мене чомусь навчило. А найголовніше це те, що я навчилася цінувати свободу, як ніколи раніше. І якщо на горизонті мого життя і з'являлася тінь якогось чоловіка, це було ненадовго. Може саме через це я і не розуміла тих, хто ревів цілими днями у подушку лише через те, що їх у черговий раз хтось там кинув.

- Що ж, у якомусь сенсі, ти права, — відповів на мої слова Пітер, — А якщо чесно, то я і сам не знаю.

- А хочеш я скажу? — запитала я і, не чекаючи від нього відповіді, тут же продовжила, — Ти боїшся, що якогось дня Джоанна візьме і просто піде з твого життя. І це буде суто її вибір. Зауваж, не ваш загальний, а саме її особистий вибір.

- Що ж, — замітив Стенлі, — якась частина правди у твоїх словах є.

- Не якась, а є. І зовсім не частина.

- А ти анітрохи не змінилася, така ж прямолінійна, як і завжди.

- Що ж вдієш, такий у мене характер, — відповіла я, — Ні, я звичайно ж в курсі, що Джоанна в тебе також не свята... Але все ж таки, задовольни мою жіночу цікавість.

- Я вже починаю шкодувати, що дав тоді згоду на розлучення з тобою, — відповів Пітер, — І що ти хочеш почути? Якщо ти цікавишся в плані сексу, то ми майже щодня не вилазимо з ліжка. З цим у нас все чудово.

- Я в цьому не сумніваюся. Але я про інше. Піт, тільки не кажи, що шлюб зі мною так нічому тебе й не навчив. Адже знаючи тебе, з упевненістю можу сказати, якщо твоїй дружині раптом і спаде на думку кинути тебе, довго журитися ти не будеш. Не ображайся, але я добре знаю, що кажу. До того ж, як не крути, а в цьому плані ви дуже схожі з Робертом. Гаразд, вибачай, але мені час. Побачимося на виставці.

- Я і не думаю ображатися. І дуже сподіваюся, що ти не забудеш прийти на виставку, — промовив на прощання Стенлі, не забувши при цьому розрахуватися за нас обох. Він навіть і слухати не захотів, що я можу сама за себе заплатити.

Відвідавши, перед тим, як піти, туалет, я, поглянувши на своє відображення, тихо промовила:

- Що ж, Джино Уіллс, ви, як завжди, сама чарівність. І зовсім скоро якийсь черговий самець впаде ниць до ваших ніг.

Ледь підправивши зачіску і взявши ключі від машини, а також клатч, я попрямувала до виходу.

Вже сідаючи в машину, я подумала, що було б непогано взяти на виставку Кларіс. Ні, в тому, що там міг з'явитися і Тоні, я анітрохи не сумнівалася. Так само, як і в тому, що там, без жодних сумнівів, будуть присутні і Форси. В крайньому випадку, Мімі так точно буде.

«Ні, Кларіс обов'язково має піти зі мною», — відразу вирішила я, діставши мобільний і набираючи номер подруги.

Якщо чесно, то того дня я і не очікувала, що вона зважиться до мене прийти. Особливо після того, якщо вірити всяким там чуткам, коли відбила у мене Тоні. І все-таки поборовши у собі страх, а заразом зваживши все за і проти, Кларіс все ж таки зібралася з останніми силами і прийшла, щоб поскаржитися на свою нещасну долю і поплакатися за одне на моєму плечі.

Чи гнівалася я на неї через Тоні? Анітрохи. Я чудово знала подібних до нього, тому нітрохи не переживала, коли одного чудового дня він просто взяв і мовчки зібравши свої речі, перебрався до моєї подруги. Хто знає, може й треба було для пристойності видавити з себе одну нещасну сльозу, розмазати по обличчю косметику та вирвати від розпачу невеликий пучок волосся. Та ось тільки це все одно нічого не змінило б.

- Привіт подруго, — промовила я, як тільки Кларіс підняла слухавку, — найближчими днями, а особливо до кінця цього місяця, нічого не плануй. Ми з тобою йдемо на виставку. Жодні твої «немає», «не можу», «не знаю», «у мене не вийде» — не приймаються.

- Але...

- Це також під забороною, — перебила я, — І взагалі, досить вже справляти по собі поминки.

- А якщо там раптом буде Тоні?

- І що з того? — запитала я, — Та нехай там з'явиться хоч сотня його клонів. Ти підеш зі мною розвіятися, а заразом і підшукати собі нового коханця.

- Ох, Джино, — тяжко зітхнула Кларіс, — а якщо у мене й справді не вийде? Та й…

- Послухай, Кларіс, — промовила я, — з таким настроєм, як у тебе, краще відразу купити собі домовину, залізти в неї і попросити, щоб тебе тут же закопали.

- Але ж інші... вони ж потім говоритимуть всяке. Що ось мовляв, не встигла з одним побути, як відразу ж знайшла заміну.

- Тричі ха, тобі від мене. І взагалі, припини звертати увагу на все те, що хтось там щось говоритиме, — порадила я, — Так, все. Я вже майже біля свого будинку. До речі, можливо, загляну до тебе на цих вихідних. Ну, а тепер, бувай, — попрощавшись я, промовила наостанок, — І не забувай за виставку.

Що ж, хоче цього Кларіс чи ні, але я, нехай і силою, а все ж таки її туди потягну. До того ж де ще шукати нового чоловіка, як не на подібних заходах? Та й сама, можливо, пригляну когось для себе.