Раді Вас бачити!

Трохи надпивши з келиха, я поставила його на столик і промовила:

- А що ти хотіла? Я ж тебе попереджала стосовно того, що стосується Тоні.

- Але ж це несправедливо! — схлипнула подруга. — У нас так добре все було!

- Люба, він не та людина, якій можна дати команду «поруч». Я знаю, що кажу. Можеш навіть не сумніватися.

- Ти, більше не гніваєшся, що я його у тебе відбила?

- Відбила? Кларіс, ну що за безглузде запитання? Звичайно ж, не гніваюсь. Та й було б за що. Рано чи пізно, він би все одно від мене пішов, якщо не до тебе, то до іншої точно.

- Ох, я, мабуть, цього не переживу!

- А ось зображати з себе помираючого лебедя, не раджу, — можливо дещо грубо заявила я. — Поглянь на мене. Я, що стала гірше виглядати після того, як розлучилася з Тоні? Ні. У мене з'явилися інші шанувальники. До речі, раджу завести.

- Навіть не знаю, — відповіла на мою пропозицію Кларіс. — Навряд чи я зважуся на щось подібне.

- А ти спробуй. На Тоні світ клином не зійшовся, якщо ти ще досі цього не зрозуміла. Нічого, Кларіс, — промовила я, — ще знайдеться дівчина або жінка, яка змусить його страждати. Отоді ми й посміємося. Так, щодо шанувальників. Чому б тобі не звернути увагу на Макса?

- Ти маєш на увазі друга Тоні?

- А кого ще? Наскільки я пам'ятаю, він ніколи не був до тебе байдужий.

- Але ж він начебто зустрічається з дочкою Стенлі.

- Начебто, ні про що не говорить, — промовила я. — До того ж, досвіду у тебе на багато більше, ніж у неї.

- Ти забула, що в неї багато грошей. До того ж вона набагато молодша за мене.

- Ха! Ці самі гроші, про які ти тільки що згадала, в першу чергу належать її батькові. Якщо хтось і працює в цій родині, то це Ірена. А що стосується того, що Крістін набагато молодша.., — зробивши невелику паузу, я продовжила далі, — то ти чомусь не думала про це, коли зустрічалася з Тоні. Правда, ж?

- Так. Але...

- Ніяких «але», — перебила я подругу. — Між іншим, я сама була б не проти закрутити роман із Максом.

- І що тобі заважає?

- В принципі нічого. Але я йому нецікава.

- Вибач, але мені важко в це повірити! — вигукнула Кларіс. — Я все ніяк не наважуюсь запитати, чому ви з Пітером розлучилися?

- Просто зрозуміли, що більше не можемо бути разом. От і все. До того ж Джоанна йому більше підходить.

- Стривай, — поспішно промовила Кларіс, — на скільки мені відомо, з Джоанною Стенлі одружився набагато пізніше. Вибач за те, що я зараз скажу, але мені чомусь здавалося, що це пов'язано з твоєю проблемою.

- Ти маєш на увазі те, що я не можу мати дітей? Припини, я вже давно з цим змирилася. До того ж, з мене та моєї племінниці достатньо. Відчуваю, що з часом Деніза перетвориться на справжню красуню. А ти, — я звернулася до подруги, — все ж таки подумай стосовно Макса.

- Якщо тобі так хочеться, то я подумаю.

- До чого тут, як мені хочеться? Вважай, що це просто дружня порада з мого боку.

- Боюся, щоу мене не відразу все вийде.

- Так, Кларіс, я ще раз переконалася в тому, що ти не знаєш життя. Хоча, знаєш, у мене теж був такий момент, коли здавалося, що на твою голову звалилося щось важке і ти нічого не можеш з цим вдіяти.

- Джина, пробач мені, — Кларіс дістала носову хустку і голосно висморкалася. — Я не настільки сильна, як ти.

- Ось тому я й говорю, що ти не знаєш життя. Втім, я сама мало, що розумію в ньому.

Я знала, що говорила. Народившись у багатій сім'ї, я ніколи не замислювалася над тим, що життя не настільки барвисте. Але все це було до тих пір, поки у віці п'ятнадцяти років я не закохалася в одного з робітників свого батька. О! Це божевільне почуття, що засліплює душу і розум, коли не хочеться нікого слухати, бо ти впевнена, що всі заздрять твоєму щастю.

Втеча з людиною, яка старша за тебе більш ніж на десять років, була найбільш необдуманим вчинком у моєму житті. Але тоді все здавалося зовсім іншим, бо кохання воістину засліплює і робить людей дурними. Та найбільшою моєю помилкою стала довірливість. І хто знає, чи змогла би я вижити, не знайди в собі для цього сили.

- А як до тебе взагалі ставився Тоні останнім часом? — взявши з коробки ще одну цукерку, поцікавилася я.

- Як завжди. Квіти, подарунки, секс.

- І це все?!

- Чому ж? Ми з ним пару раз сходили до кінотеатру. А ще він мене до ресторану якось запросив.

- Фі! Як не романтично. Кларіс, тобі неодмінно треба себе змусити його забути. Так, саме забути. Повір, я знаю, що говорю. Чорт! Ну, невже за той час, що ви зустрічалися, Чайден, окрім ресторану та кінотеатру більше нікуди тебе не водив?

- Але мені і цього було достатньо, — спокійно відреагувала на мої слова подруга.

- Достатньо?! Та це ж не що інше, як прямісінький удар ножем в спину! А може і в серце, — трохи заспокоївшись, пробурмотіла я, — Один чорт, суть від цього не міняється. Ти хоч раз колись брала ініціативу до своїх рук?

- Ні. Мені й на думку таке не спадало.

- Що ж, тоді нема чого ревіти, що він покинув тебе набагато раніше, ніж мене. До речі, не хочу хвалитися, але я з ним протрималася трохи більше трьох місяців. Звісно, Тоні мені теж дарував квіти, всілякі там подарунки. Водив у різні там ресторани, — продовжувала між тим я, — в кіно ми також ходили. Але, крім всього цього, ми й інші місця з ним відвідували. Виставки там усякі, театр. О! Ледь не забула. Секс у нас також був. Не без цього.

- Напевне, — зробила власний висновок Кларіс, — я найбільша невдаха.

- Я би не поспішала з такими висновками. Не ображайся, але у тебе недостатньо розуму, щоб зробити будь-якого чоловіка податливим як глина і ліпити з нього все, що тобі заманеться. Втім, те саме можна сказати і про мене. Не кожен із представників сильної статі піддається на подібну операцію.

- Ти говориш майже те саме, що і моя мама. Але я не можу так. Навіть не уявляю, як можна змусити чоловіка робити те, чого він не хоче.