Раді Вас бачити!

«Я біля гаража» — прочитую надіслане від Ріти повідомлення і відразу ж його видаляю. Йти туди, я поки не поспішаю. Адже треба ще дещо владнати.

- Сподіваюся, ти все добре обдумала? — запитую, з'явившись через деякий час перед дівчиною.

- Можеш навіть не сумніватися, — відповіла та кутаючись у стару джинсову куртку та притискаючи до себе паперовий пакет.

- Бос хоча б залишився живим? — звертаю свою увагу на її злегка припухлі губи.

- Живіше за всіх живих, — тут же відповіла Ріта.

- І подарунок тобі навіть встиг зробити, — кивнув головою на пакет.

- Само собою. Ми скоро поїдемо?

- Скоро, не хвилюйся, — від одного погляду на неї в штанях стає тісно, як ніколи. Та я все ж таки беру себе в руки і, залишивши Ріту знову одну, відправляюся в гараж по машину.

Міцно обхопивши пакет, Ріта сіла на переднє сидіння поруч зі мною, тим самим давши мені можливість милуватися її довгими стрункими ніжками.

«З такими ніжками десь на пляжі якогось екзотичного острова потрібно відпочивати, а не пристосовувати комусь», — промайнула в голові думка.

- Ти цей пакет так тримаєш, що можна подумати, ніби там щось цінне, — зауважив я.

- Ти навіть уявити не можеш, наскільки, — відповіла мені дівчина.

Якщо чесно, то мені абсолютно начхати, що там у неї в тому пакеті. Зараз головне аби все провернулося саме так, як і було сплановано.

- Ну ну. Може, ти все ж таки покладеш його на заднє сидіння? — тут же пропоную я.

- Дякую, але мені не важко, — і вона ще міцніше притискає до себе пакет.

Що ж, не хоче, її діло. Не в моїх правилах умовляти. Кинувши тим часом крадькома на неї погляд, я починаю відчувати, як у мене починає зароджуватися не знайоме до цього часу відчуття ревнощів.

«Прокинься, старий! Це ж Ріта, іграшка твого боса та його синка. Зовсім збожеволів, придурок!», — я подумки лаю себе всю дорогу. Але, на жаль, нічого не можу з цим вдіяти.

Всю дорогу їдемо мовчки. Може воно і краще, бо мій член лише від одного її голосу дає про себе знати. Вчора спеціально зняв собі повію, яка чимось нагадувала мені Ріту. Думав, відтрахаю добре і полегшує. Та ні, куди там. Не допомогло. Та хоч і була такою ж смаглявою, навіть колір волосся і очей точнісінько такий самий, а всеодно не те. Ні, свою роботу вона добре виконала, тут я нічого не можу заперечити.

- Ми вже приїхали?

Ну от навіщо вона заговорила, адже все так було добре. Навіть не так, чудово. Та нічого не вдієш, мушу відповідати.

- Так, — і зупиняю машину неподалік старих воріт психлікарні. Колись центральний вхід був саме тут, але згодом територію лікарні збільшили, добудували ще пару нових корпусів. Зі старого корпусу зробили щось на кшталт складу, ну і головні ворота були вже тепер зовсім з іншого боку, — сиди, — кажу їй, як тільки бачу, що вона намагається відчинити двері.

Зараз, хоча б одну сигарету викурити, але не можна. Бо інакше привернеш до себе увагу і все зіпсуєш. А ось і мій колишній командир з хлопцями під'їхав. Хоча, чому колишній? Він як був для мене командиром, так і залишився, не дивлячись на те, що вже давно не служимо.

- Ми приїхали сюди просто посидіти в машині чи що? — нетерпляче запитує Ріта. У відповідь кидаю коротке «так» і чекаю.

Нарешті під'їжджає ще одна машина і з неї виходять двоє. Що ж, Олсону треба віддати належне, підготувався на всі сто відсотків. Здалеку, якщо занадто не придивлятися, ця парочка нагадує нас з Рітою. Я не помічаю, як на моєму обличчі з'являється посмішка. Не впізнати цю солодку парочку просто неможливо. Весь спецзагін був свідком того, як між ними зароджувалося кохання. Там такі пристрасті вирували, що куди там братися тим серіалам! Цікаво, як командиру вдалося їх вмовити? Проте, як він їх знайшов, я не згадую. Костянтин, якщо йому хтось терміново потрібен, то із під землі дістане.

Скоса кидаю погляд на Ріту, що позіхає від нудьги. Не звикла вона до такого, їй би зараз бути в ліжку, якщо не зі старшим Стенлі, то хоча б з молодшим. Невже і досі не розуміє, що вони обидва вдосталь нею награлися?

І знову повертаюся стежити за чорним входом. Нарешті відчиняються двері і виносять колишню дружину Стенлі. А потім... Цього я точно не очікував і, схоже, не тільки я. Спалахи фотоапарата, Костянтин комусь віддає якісь накази, мені також приходить від нього сповіщення забиратися звідси. Чим я власне і користуюся.

- Там... Ще хтось був? — поглянувши на мене, запитує Ріта.

- Схоже на те, — відповідаю, одночасно слідкуючи за дорогою. З командиром, аби дізнатися, що і до чого, зв'яжуся пізніше. Зараз головне з іншим розібратися.

Все йшло просто чудово, до тих пір поки я не помітив, що за нами, стараючись бути не помітною, слідує машина. Те, що це не хтось із хлопців Олсона, я запідозрив відразу. Що ж, плани змінюються і треба на ходу придумувати, як викручуватися з цієї ситуації.

Мій погляд раптом зупиняється на пакеті в руках Ріти. Не хочу себе лишній раз накручувати та безпека перш за все. І якщо до цього мені не було абсолютно ніякого діла до її пакета, то зараз він викликав у мене підозру.

- Щось трапилося? — спитала Ріта, коли ні з того, ні з чого я раптом різко зупинив машину. І не десь там, а саме перед шлагбаумом.

- Нічого особливого, — відповівши, я повернувся в її бік, вдаючи, що перевіряю ремінь безпеки, а сам непомітно вколов їй снодійне. Що ж, сон у любому випадку їй не завадить.

- Сучи... — тільки й встигла вимовити вона.

- Вибач, але безпека понад усе, — промовив я, відправляючи одночасно смс:

«У мене хвіст».

«Зрозумів. Зараз щось придумаємо, — відразу прийшла відповідь, а потім ще одна, — Перевір дівчину чи її речі. Ми прикриємо».

Як на зло, замість одного поїзда, довелося чекати цілих два. Взяти, і зараз перевірити пакет, який тепер валявся в ногах сплячої дівчини, я не ризикував. Але те, що саме в ньому було заховано причину раптового стеження за моєю машиною, я анітрохи не сумнівався. І хоча я працював на Стенлі лише якихось два роки, добре встиг вивчити їх обох.

Ні, навряд чи Стенлі-старший вирішив так швидко нас позбутися. Якщо не передумав звісно. Час, як спеціально тягнувся якомога повільніше. І тут, як то кажуть, концерт по заявках.

- Ти, блядь! Козел грьобанний!

- Та ти сам, козел, придурок!

- Чуєш, надто розумний, да?!

- Від розумного чую!

З боку інших водіїв, яким довелося стати свідками цієї картини, це виглядало, як зустріч двох занадто затятих водіїв-дальнобійників, які ніяк не бажали пропускати один одного.

«Давай. Вперед», — прочитав я і, не чекаючи, коли підніметься шлагбаум, рвонув з усієї дурі. І якраз саме вчасно, бо якраз саме в цю мить промчався швидкісний поїзд. Далі дію за наданою мені в смсках інструкцією. А саме прямо на машині в'їжджаю всередину однієї з фур.

Часу не так багато, тому, лише пару секунд помилувавшись сплячою дівчиною, беруся до справи.

Зізнаюся, я був готовий побачити, що завгодно, але тільки не таку кількість купюр. Вони були всюди, але я наполегливо продовжував шукати, поки фортуна не вирішила нарешті мені посміхнутися.

«Що ж тепер зрозуміло, як саме старий вистежував своїх жертв», — подумав я, як тільки в одній із пачок купюр вдалося виявити «жучок».

- Яке ж ти дурне, а все через свою жадібність — тихо прошепотів я після усунення небезпеки і, схилившись над Рітою, прибрав з її обличчя пасмо волосся. Та лише щось невиразно пробурчала, продовжуючи тим часом солодко спати.