Раді Вас бачити!

Я мовчки спостерігав за тим, як Ріта, злегка покачуючи бедрами, направлялися в мою сторону. Вона була однією з тих, при виді кого виникало два бажання, причому одночасно. Добряче так натягнути, а потім відразу ж звернути шию. Але, на жаль, не можна. Поки не можна, бо інакше бос те ж саме зробить з тобою.

«Тебе ж сука попереджали, щоб була обережною та не ставила себе вище за інших. Розкоші, тобі захотілося, блядь?!», — я подумки звертався до дівчини, яка з кожним кроком наближалася до мене, вся така витончена, граціозна, у короткій (я би сказав навіть занадто) обтягуючій її струнке тіло уніформі.

Чорт! Якби не ця заборона, я узяв би її прямо тут і зараз. У голові вже промальовувалась картина, як я, прилаштувавшись до неї ззаду, накручую на руку її чорне хвилясте волосся. Як, удар за ударом, тараню вкрите крапельками поту тіло, а вона просить не зупинятися. Але... Терпіння мені і ще раз терпіння.

- Привіт, — привіталася Ріта, підійшовши до мене. Трохи хриплуватий голос тільки більше посилював бажання оволодіти нею прямо тут і зараз. Та я все ж таки зумів взяти себе в руки.

- І тобі не хворіти, — як можна байдужіше промовив я, — Чого прийшла?

- Ну звичайно не трахатись, — присівши на протилежний стілець і закинувши ногу на ногу, відповіла дівчина. Витонченим рухом руки вона заправила за вухо локон, при цьому дивлячись на мене так, ніби була одного рівня з господарями цього будинку, а не якоюсь там служанкою, — Не попроси мене містер Стенлі отримати від тебе інформацію, я навряд би тебе потурбувала, — промовила між тим вона.

- Звучить досить інтригуюче, — відповів я не зводячи з неї погляду. Мало того, що красива, так ще й користується цим для своєї ж власної вигоди.

- Я б так не сказала, — провівши кінчиком язика по верхній губі, відповіла на це дівчина. — То що там за інформація можна дізнатися?

«Твоя перепустка на той світ», — хотілося відповісти мені, але натомість промовив:

- Дізнаєшся, не хвилюйся. Піднімайся давай.

- Це ще навіщо? — запитала вона, але все ж таки піднялася.

- Та так, захотілося просто, — відповів на її запитання, — Із дверима поцілувалася? — запитав, придивившись до неї.

- З нею самою, — уїдливо відповіла дівчина. — Кохання у нас, розумієш?

- Дуже дивних ти для себе коханців, обираєш, — замітив я, не приховуючи при цьому сарказму, — Акуратніше треба бути.

- Це ж треба, — промовила Ріта, — який турботливий. Ну, то ти будеш говорити, що там за інформація?

- Тебе не вчили, що іноді треба вміти чекати? Гаразд, — промовив я, — тут неподалік є одна забігайлівка. Можна замовити окрему кабінку і там уже про все поговорити.

- А тут хіба не можна?

- Ти або дурна, або прикидаєшся. І, не хвилюйся, ти зовсім не той типаж, що мені подобається, — відверто брешу, не червоніючи. Та ще й мій приятель, здається, готовий вирватися на волю.

- Те ж саме і про тебе можу сказати. Ну, так що? Ходімо?

- Їдемо. Звісно можна і пішки можна прогулятися. Наскільки відомо, піша прогулка корисна для здоров'я.Правда, я впевнений, що ти все ж таки захочеш прокататися на машині. І, до речі, тобі переодягнутися не завадило б. Даю тобі п'ять хвилин.

- Як скажеш. Якщо чесно, то мені все одно, як ми туди дістанемося. Єдине, що я хочу знати, так це інформацію, яку ти повинен мені надати, — промовила дівчина і попрямувала назад до будинку. А я ж пішов до одного з гаражів.

Ні, само собою розуміється, я міг і тут їй все розповісти. Але, не знаю чому, мені хочеться вберегти її від усього цього. Та поки це не в моїх силах.

Не знаю, скільки там пройшло, ті самі п'ять хвилин, а може навіть і більше та Ріта нарешті спромоглася повернутися до мене. Окинувши поглядом те, у що вона переодяглася, я промовив:

- Годиться. Ну, що? Поїхали?

- Так. Не бачу сенсу, аби ще більше з цим тягнути, — промовила вона.

«А може, варто послати на хер заборону Стенлі і як слід віддерти дівчину у всіх позах?» — подумки запитав у себе, чекаючи поки Ріта сяде на переднє сидіння.

- Гей! — голос дівчини змусив мене повернутися в реальність, — я, звичайно, вдячна, що ти дозволив мені посидіти на передньому сидінні своєї машини, але ми начебто домовилися кудись там поїхати.

- Ось тільки не треба вказувати, що і як робити. Для цього є містер Стенлі. І якщо я сказав, що дам інформацію, то так воно й буде.

«Йобанна сучка», — подумки вилаявся я, заводячи машину. Вона або не розуміла, що дражнить мене, або робила це спеціально.

І все ж таки мене непокоїло, що Стенлі саме на неї вирішив звалити цю брудну роботу. Спостерігаючи за дорогою і, іноді, крадькома кидаючи погляд на Ріту, я раптом подумав, що вона зовсім не розуміє на що її штовхають. Адже коли тебе за очі називають господарською підстилкою, це одне. А, коли твоїми ж руками хочуть когось позбутися, це вже зовсім інше. Бо цим самим ти мимоволі підписуєш собі смертний вирок. Проте я вже давно звик не «втручатися» у справи боса.

- Можу увімкнути кондиціонер, якщо спекотно, — промовив я.

- Було б непогано.

Хоча, якщо подумати, то кондиціонер навряд чи допоможе, адже спокуса зовсім поруч. Як то кажуть, бери та насолоджуйся. Але я терплю, так, що яйця скручує. Ріта ж, навпаки, вся розслаблена. Та воно і не дивно, бо ще не знає наскільки серйозно вона вляпалася. Хоча... Чому тільки вона? Адже і дурню зрозуміло, що Стенлі і мене вирішив позбутися. Напевне, якусь інформацію йому про мене накопали, або дорогу комусь перейшов. Хоча, тут скоріше друге. Та, що тут гадати? І так знаю кому саме я міг її перейти.

- ...Твоя задача полягає в тому, що як тільки вона все зробить, ти її прибереш. Думаю, не мені тобі розповідати, що і як треба робити. Головне, щоб це було схоже на нещасний випадок.

Нещасний випадок. Авжеж. Я приберу Ріту, а слідом і мене приберуть, бо свідки в такій делікатній справі не потрібні.