Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
- Запам'ятай, мій колишній чоловік, тільки на вигляд такий добрий. Насправді він справжній монстр, — промовила, сідаючи напроти мене Габріелла. — Це я кажу на той випадок, якщо тобі раптом спаде на думку в нього закохатися.
- А ти хіба не була в нього закохана? — запитала я, чим визвала у неї приступ сміху.
- Закохана? — перепитала вона, коли нарешті потім промовила. — Я вийшла за нього тільки тому, що на цьому наполягав мій дядько.
- Але ж ти могла відмовитися.
- О, звісно, могла б, — Габріелла піднесла до рота келих з вином і, трохи пригубивши, продовжила, — тобі повезло народитися у звичайній сім'ї. Так, мені багато хто заздрить. Але ніхто навіть уявити собі не може, що це таке належати до клану Боческі. Та годі про це. Я прийшла не для цього. Ірма, я думаю ти розумієш, що тільки від тебе залежить, сяде твій брат до в'язниці чи ні.
- Так, — відповіла я.
- Тоді ти повинна зробити все можливе і неможливе, аби Дерен настільки захопився тобою, щоб втратив свою пильність.
- А якщо нічого не вийде? — запитала я.
- Повинно вийти. Не забувай, що доля твого молодшого брата залежить саме від тебе.
- Але чому б вам із твоїм колишнім не вирішити цю проблему через суд? - Думаєш, я не намагалася цього зробити? Але все дарма. Тим більше, що у Філіпа все куплено. А єдиний для мене шанс бути поруч з дочкою, це її викрадення...
І ось тепер, сидячи в будинку Дерена, я тільки те й робила, що через кожні двадцять хвилин крадькома поглядала на настінний годинник. Ні, я неодмінно його дочекаюсь і висловлю все, що про нього думає. Якщо він вирішив, що може, так просто мене позбутися, то нехай і не мріє.
А ще сьогоднішній дзвінок від Габріелли, яка цікавилася, як продвигаються справи...
- Міс, може Вам приготувати чай? — спитала літня служниця містера Дерена.
- Мені зараз не до чаю, — відповіла я.
- Тільки не кажіть, що ви посварилися з господарем.
- Послухай, — промовила я, відчуваючи, що ще трохи і моє терпіння лусне, — зроби послугу, іди на кухню. Тобі зрозуміло?
- Як скажете, міс.
- От і добре. Ми були знайомі з Філіпом вже майже три роки, але за весь цей час він так і не запропонував мені вийти за нього заміж. З одного боку, я розуміла, що після Габріелли, той навряд чи захоче ще раз на комусь одружитися. Але, з іншого боку, мене дратувало, що Дерен так міцно о тримається за своє минуле. Стрілки на годиннику показували без чверті одинадцять. Діставши з сумочки пачку цигарок і поклавши їх перед собою, я почала нервово постукувати пальцями по лакованій поверхні журнального столика.
- Тільки не кажи, що збираєшся курити, — від несподіванки я ледь не впустила запальничку. По правді кажучи, я зовсім забула про дочку Філіпа.
- А хіба ти не мусиш спати в цей час? — запитала я, обернувшись до неї.
- В мене безсоння. А ще, тато має прочитати мені на ніч казку.
- А без казки ніяк не можна обійтись? - Ні. Він завжди так робить, навіть коли ми жили разом із мамою, — відповіла та. Скільки я не намагалася розпитати свого часу у Дерена про його колишню дружину, той постійно переводив розмову на щось інше.
- Ти, напевно, сумуєш за мамою.
- Помиляєшся, Соня ні за ким не сумує, — пройшовши до кімнати, промовив Філіп. — Сара сказала, що ти тут цілий день сидиш. Це так?
"...якщо тобі раптом спаде на думку в нього закохатися"...
