Раді Вас бачити!

{"ops":[{"insert":"- Непоганий улов, — кажу я, як тільки Костянтин, який щойно повернувся з хлопцями, кладе переді мною на стіл, фотоапарат, окуляри та вуса. Так, чорт забирай, вуса. Не справжні, звичайно, але вуса.\n- Так, непоганий, — погоджується зі мною він і додає, — От тільки жаль, що більш крупну рибку, а точніше дві, не вдалося спіймати. Вислизнули, але думаю ненадовго. А тут, як справи?\n- А, що тут? Все, як завжди. Сара знову розмовляла по телефону з Габі.\n- Філ, — Костянтин взяв до рук фотоапарат і почав його роздивлятися, — Справжній рарітет, — промовив він і продовжив те, що хотів перед цим сказати, — Ти не гірше за мене розумієш, що більше немає сенсу з цим затягувати.\n Я розумів, ще й як як. Та використати власну дочку, як приманку, був не готовий. Ні, я анітрохи не сумнівався ні в Костянтину, ні в його хлопцях. Просто... Одним словом, це зрозуміє той, хто не просто має дітей, а ще й любить їх.\n- І, коли ти пропонуєш, щоб це відбулося? — запитав я.\n- Чим скоріше, тим краще, — відповів Костянтин, — Гаразд, ти поки думай, а я піду проявлю плівку. Щось мені підказує, що це фотоапарат автора тих самих статей.\n- Мене інше цікавить, — промовив я, — як йому вдалося про це дізнатися.\n- За своїх хлопців я ручаюся повністю.\n- Але витік інформації звідкись всерівно відбувся, — зауважив на це я, — І якщо так, то де гарантія, що про це невідомо Стенлі?\n- Я не думаю, що йому щось відомо. Навпаки, він зараз впевнений, що все пройшло саме так, як він того і хотів. До того ж, є інформація, що він збирається розлучитися з Джоанною та одружитися з донькою Ранескі.\n- Це вже щось нове. І звідки про це відомо?\n Насправді, мене мало цікавило, що відбувається в особистому житті Стенлі. Але те, що сказав Олсон, неабияк мене заінтригувало.\n- Дивно, — промовив Костянтин, — я чомусь був упевнений, що ти в курсі. Фіона про це чи мало не в кожній забігайлівці розповіла.\n- І ти віриш її п'яним маренням? — запитав я, — Вона ж, коли прикладеться до пляшки, багато чого може наговорити.\n- З цим я згоден, — відповів Костянтин, — Проте вдалося прослідкувати, що секретарка Стенлі з одним із його людей досить-таки часто навідуються в одну квартиру. Та і він сам там інколи з'являється.\n- Хм...\n- Це ще не все між іншим, — схоже Олсон вирішив шокувати мене сьогодні новинами, — У твого племінника, скоріш за все, серйозні проблеми.\n- Хочеш сказати, що Пітер довідався, що він потайки зустрічається із Честер? Чи, може, знову підсів на наркотики? — запитав я.\n- І не те, і не інше. Підприємство, яке йому подарував Стенлі-старший, на грані банкрутства. Є ще дещо, але інформація поки що перевіряється на достовірність.\n- Щось занадто багато новин на сьогодні, як на мене. І, як не дивно, всі вони якимось чином пов'язані зі Стенлі.\n- Що є то є, — погодився зі мною Костянтин.\n Перекинувшись зі мною ще кількома фразами, він пішов проявляти плівку, а я лишився сам на сам зі своїми думками. Зі всього почутого від Олсона, мене зацікавило лише одне — прагнення Пітера Стенлі одружитися з дочкою покійного Ранескі. Хоча, як я вже згадував, Фіона ще не те могла розповісти, коли добряче нап'ється. Проте, не слід забувати, що і в словах п'яниць інколи може проскакувати якась істина. Не завжди, але може.\n Свого часу родина Алекса Ранескі, як і його дружини, Фіони Мортес, вважалися самими впливовими у нашому місті. Не дивно, що за допомогою шлюбу вони вирішили об'єднати свої компанії, а разом з цим посилити свою владу. Я не зовсім в курсі, що там і до чого. Але, як пам'ятаю зі слів вітчима, Фіона зрадила Ранескі якраз напередодні весілля. І, можливо б, це вдалося би якось зам'яти. Та вона вирішила вийти заміж за іншого наперекір своїм батькам, ну і зрозуміло, Ранескі. Точно не знаю, скільки їй довелося пробути в тому шлюбі. Єдине, що мені відомо, так це те, що вона встигла народити двох дітей. Як саме склалася їх доля — невідомо.\n «Отже Стенлі вирішив прибрати до своїх рук ще й нерухомість Ранескі. Якщо це тільки правда», — подумав я. Що ж, як не крути, але після смерті Алекса Надін стала досить таки ласим шматком. \n- Привіт, татусю, — я настільки поринув з головою в думки, що не замітив, коли в кабінеті встигла з'явитися Соня.\n- Відразу ж встаю зі свого місця та опиняюсь біля інвалідного візка доньки.\n"},{"attributes":{"italic":true},"insert":"- ...Ти не гірше за мене розумієш, що більше немає сенсу з цим затягувати..."},{"insert":"\n Костянтин таки має рацію. Але треба ще дещо зробити. Не хотілося б, чесно признаюся. Та іншого вибору у мене немає.\n- Ти занадто серйозний, — промовила Соня.\n- Невже?! Я й не помітив.\n- Угу.\n- Сильно-сильно?\n- Дуже.\n- Сонечко, — беру доньку за руки і дивлюся їй прямо в очі, — я...\n- Татусю, — перебила мене вона, — я знаю, що ти більше не зустрічаєшся з Ірмою. Мені Сара розповіла. Хоча... Вона прикольна.\n- Сара?!\n- Та, ні. Ірма. Сара взагалі якась дивна останнім часом, — промовила Соня і це неабияк мене насторожило.\n Прокашлявшись та, взявши себе в руки, так би мовити, я все ж таки це сказав:\n- Мені потрібно буде по роботі, на декілька днів, злітати в одне місце. Ти ж не будеш ображатися? Звісно, якщо хочеш, то я можу взяти тебе з собою, — я силою витягував із себе кожне слово.\n- І що я там робитиму? Влаштовувати гонки по всьому готелю на інвалідному візку? Чи може стирчати цілий день у номері, поки ти будеш зайнятий? — дивлячись на мене, спитала вона.\n- Я розумію, тобі й досі важко змириться з тим, що ти не така, як усі. Але, для мене ти особлива, саме найцінніше, що я маю.\n- Татусю, я тебе також дуже сильно люблю, — промовила Соня, обвивши руками мою шию, — І я анітрохи на тебе не ображаюся. Якщо потрібно, то їдь.\n А я і слова промовити не можу. Відчуття, що хтось бере і повільно, по живому ріже тобі серце. Але я мушу на це піти, заради самої ж Соні. Бо інакше Габі і не зупиниш.\n\n"}]}