Раді Вас бачити!

- Повинен сказати міс Стоун, ваш талант вдосконалюється з кожним разом, — поряд зі мною пролунав приємний оксамитовий голос, володаря якого можна було впізнати навіть із заплющеними очима. — А вам, тільки недавно виповнилося двадцять три, якщо я не помиляюся.

- Так, містере Дерен, мені справді днями виповнилося двадцять три, — відповіла я.

- Що ж, у такому разі прийміть мої вітання.

- Дякую.

- Дуже дивно бачити вас тут одну.

- Дивно? Це чому ж? — запитала я, поглянувши на нього.

- Як я встиг побачити, ваш наречений доволі не погано проводить час у компанії інших людей, тоді, як повинен бути поруч з вами. Чи я не правий?

- Містер Дерен, ось що я вам скажу. Як і з ким Джеймс проводить час, вас абсолютно не повинно хвилювати.

- І все ж я б добре подумав на вашому місці. Тільки не треба поспішати з відповіддю.

Взявши в офіціанта з таці келих з шампанським та відсалютувавши мені ним, залишив мене одну.

- Не встиг нас Дерен поманити пальчиком, як ми вже готові бігти за ним на задніх лапках і виляти хвостиком, — роздався у мене за спиною глузливий голос.

- Помиляєшся Макс, ні за ким на задніх лапах, а тим більше виляючи хвостом, я не бігаю, — відповіла я, навіть не повернувшись у бік співрозмовника.

- Можливо, Джеймс і повірить в цю нісенітницю, але тільки не я, — відповів на мої слова Форс.

- Слухай, чому б тобі не піти до сестри й не дати мені спокій?

- Хм… Сподіваєшся, що я тебе послухаюсь? — схопивши несподівано мене за руку, Макс розгорнув обличчям до себе. — Навіть не віриться, що ти була колись гидким каченям.

- Якщо це все, що ти хотів мені сказати, то будь добрий, відпусти мою руку, — попросила я.

- А що, коли я цього не хочу?

Недовго думаючи, я зігнула ногу та заїхала йому прямісінько в пах.

- Сука, — прошипів він крізь зуби, зігнувшись навпіл, — я тобі це ще пригадаю.

Що він там ще говорив, я вже не чула, бо була досить-таки далеко. Знайшовши між тим Джеймса, Крістін, а також і Бетті, я вирішила відразу ж до них приєднатися.

- Вирішила побути трохи на вулиці, — відповіла я на питання Джеймса стосовно своєї відсутності.

- Ось бачиш, — звернулася до нього Бетті, — а ти переживав, що вона поїхала. Щось Макс кудись зник. Піду, пошукаю його.

Як тільки вона пішла, я полегшено зітхнула.

- Вибач, — промовив до мене Джеймс, — я не знав, що вона тут буде. Макс нічого не говорив.

- Зі мною все гаразд, як бачиш, — посміхнулася я, — Нічого страшного не сталося.

- Ти ж через Бетті пішла? Тільки не кажи, що це не так.

- Що ж, не брехатиму. Я і справді пішла через неї.

- Навіть не розумію, як вона могла тут опинитися. Запрошення, я їй точно не надсилав. Макс, сподіваюся, також, — говорячи це, Джеймс поглянув на сестру.

- Послухайте, я пропоную… випити по келиху шампанського, — поспішно промовила Крістін, помітивши офіціанта з тацею, який направлявся саме у нашу сторону.

- Ти будеш? — запитав у мене Джеймс.

- Дякую, але я не люблю. Ви ж знаєте.

- Що ж, якщо так, то я сама вип'ю, — промовила Крістін і, покликавши офіціанта, тут же взяла з таці келих зі шампанським.

- Знаєш, можливо, це не дуже слушний момент, — тим часом звернувся до мене Джеймс, — але я б хотів, щоб ця, — він дістав з кишені невелику оксамитову коробочку і відкрив її, — каблучка завжди була з тобою, як символ моєї любові до тебе.