Раді Вас бачити!

- Привіт, маленька, я вже почав переживати, що ти забула про мене, — промовив я, піднявши слухавку.

- А мені, здається, — відповіла Крістін, — що все якраз навпаки.

- Ну що ти? Сонечко, я тільки те й роблю, що думаю про тебе щомиті.

- Справді?

- Ну звичайно ж. Та й про кого мені ще думати, як не про тебе? — запитав я.

- Хм… — почулося у відповідь.

- Манюня, у тебе зовсім немає приводу, щоб ревнувати мене.

«Бреше гад і не червоніє», — прошипіла між тим совість.

- Сподіваюся, — відповіла на це Крістін, — Між іншим, я вже більше двадцяти хвилин чекаю на тебе біля ювелірної крамниці.

«Блядь! Зовсім з голови вилетіло, що обіцяв їй купити ту кляту каблучку», — подумки вилаяв самого себе.

«Краще зізнайся, що й не думав його купувати», — схоже моя совість розійшлася сьогодні не на жарт.

- Крістін, вибач, — промовив тим часом я, — просто вирішив після офісу заскочити додому та переодягнутися. Незабаром буду, сонечко. Чекай, — і поклав слухавку.

Я ненавидів брехню, якщо вже на те пішло, але в даній ситуації іншого виходу просто не було.

- Купівля якоїсь там каблучки, ще нічого не означає, — я навіть і не помітив, як промовив це вголос.

«А якщо навпаки?» — запитала у мене совість...

- Привіт, сонечко, — підійшовши ззаду до Крістін, я обійняв її за плечі та злегка поцілував.

- Привіт, я сумувала, — відповіла вона. Хотів сказати те ж саме у відповідь та не зміг.

- Ну так що? — запитав між тим, — Ходімо, подивимося, що ти там за каблучку собі хочеш? Ти ж не встигла ще передумати?

- А потім?

- Навіть не знаю. Може купимо морозиво і в парк на атракціони? — запропонував я.

«Чувак, ти не обкурився часом? Яке на хер морозиво і атракціони?! Ти, бля, в дитинстві не накатався?!», — обурювався внутрішній голос.

- Непогана ідея, я тільки за, — погодилася Крістін.

- Я радий знову вітати вас, міс, — тут же привітався із Крістін продавець, а потім, побачивши, мене, добавив, — Бачу, сьогодні ви прийшли зі своїм молодим чоловіком. У такому разі, якщо дозволите, то я можу запропонувати...

- Ми ще не зайшли настільки далеко в наших відносинах, — перебила його вона, — До речі, я не бачу тут однієї обручки.

- Якої саме? — поцікавився у неї продавець.

- Переплетене між собою біле та жовте золото.

- Дивно, але ви перша хто за весь цей час вирішив про неї запитати, — здивовано відповів продавець, — І, якщо вона і справді вас зацікавила, то я... миттю, — і відразу ж зник за дверима, що були позад нього, — Ось, — промовив він, протягуючи Крістін, наскільки я зрозумів ту саму обручку.

- Правда вона чудова? — запитала вона у мене.

Що ж, обручка і справді було красивою. Я навіть був готовий її купити, якби не одне, але. І на це у мене були свої причини.

- Можете принести збільшувальне скло, — попросив я. Мені необхідно було переконатися, це те, що я думаю чи ні?

- Звісно, що можу. Але навіщо воно вам? — запитав продавець, тим самим викликаючи у мене ще більше відчуття підозри.

- Справді, Макс, — вирішила втрутитися Крістін, —Навіщо тобі здалося якесь там скло, коли ми прийшли сюди зовсім за іншим.

- Якщо хочете, то я, так і бути, візьму за неї лише половину вартості, — дивлячись то на Крістін, то на мене, запропонував продавець.

- У Вас ця обручка тільки одна в наявності?

- Так, — відповів мені продавець.

- Дивно, — промовив я, — Вперше бачу, щоб обручка була без пари. Якщо тільки… — незважаючи на сильне бажання схопити продавця за комір і витрусити з того всю правду, я як міг намагався тримати себе в руках.

- На жаль, юначе, змушений вас засмутити, але це не обручка, — відповів той, — а так звана обманка. Зазвичай такі каблучки купують старі діви, щоб подруги перестали їх діставати питаннями про заміжжя. А обручки, схожі на цю, справді були, але досить давно. Їх ще мій батько робив спеціально на замовлення. То, як? Будете її брати? Чи може показати щось інше?

Обманка. Отже, я помилився. Навіть соромно стало, що через мене ледь не постраждала невинна людина.

- Ми візьмемо її, — тут же відповіла Крістін, — Макс? — поглянула вона на мене.

- Так, ми її візьмемо, — підтвердив я.

- Якщо хочете, то я можу, як подарунок, запропонувати вам обручки. Або хоча б для заручин.

- Ні, цього буде достатньо, — відповіла Крістін. Не знаю, може вона і планувала купити дві, та от тільки я своєю поведінкою змінив всі її плани.

Вже, коли вийшли з магазину, Крістін, розвернувшись до мене, промовила:

- Дякую.

- Нема за що, — відповів я, — Ти ж знаєш, мені не шкода витрачати на тебе гроші.

- І час. Якщо чесно, то я хотіла зовсім іншу каблучку, але потім, чомусь раптом, згадала про неї.

Ми все ж таки вирішили обоє згадати дитинство, то ж відправилися в парк кататися на атракціонах.

- Обманка. І чого тільки не напридумують, — почав розмірковувати вголос.

- Тобі це просто казати, ти хлопець — відповіла Крістін.

- Але ж обман рано чи пізно, всерівно розкривається.

- Це так, — погодилася зі мною вона.

- То ж який тоді сенс в цій обманці? Я, наприклад, ніякого не бачу.

Крістін промовчала. Погодилася вона зі мною чи ні, мені було байдуже. Я ж сказав те, що думаю насправді.

«Треба буде у Бетті поцікавитися, чи не носить вона бува обманку», — подумав я, підвозячи додому Крістін.

Висадивши її біля будинку і поцілувавши на прощання, я вирішив покататися ще трохи містом, перш ніж повертатися додому.